Історія справи

Постанова ВСУ від 09.03.2026 року у справі №904/2345/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/2345/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2025 (колегія суддів: Дармін М. О. - головуючий, Кощеєв І. М., Верхогляд Т. В.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 (суддя Загинайко Т. В.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги"

на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владислава Андрійовича у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги"

про стягнення коштів

за участю відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи, що передували постановленню оскаржуваної ухвали

1.1 Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 позовні вимоги про стягнення коштів задоволено частково. Водночас постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2025 вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 202 703 396,69 грн повністю задоволено, а також стягнуто з відповідача 72 518,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

1.2 Господарським судом Дніпропетровської області на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2025 видано відповідні накази від 18.03.2025.

1.3 Відповідач приступив до виконання рішення суду та здійснив оплату (до 01.04.2025) у загальній сумі 87 058 044 ,15 грн.

1.4 При цьому ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення задоволено частково, постановлено розстрочити виконання постанови про стягнення коштів строком на 10 (десять) місяців за наступним графіком:

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 30.04.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 31.05.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 30.06.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 31.07.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 31.08.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 30.09.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 31.10.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 30.11.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 11 коп. у строк до 31.12.2025 включно;

- сплата 11 571 787 (одинадцять мільйонів п`ятсот сімдесят одна тисяча сімсот вісімдесят сім) грн 12 коп. у строк до 31.01.2026 включно.

1.5 Після цього відповідач звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного/приватного виконавця (від 07.04.2025 вх.№ 14640/25), в якій просив:

- визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича щодо відкриття виконавчих проваджень 77664426 від 01.04.2025 та 77664500 від 01.04.2025 року, неправомірними й, відповідно скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень 77664426 від 01.04.2025, та 77664500 від 01.04.2025;

- скасувати постанову про арешт коштів від 01.04.2025 № 77664426;

- зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення (поновити порушене право скаржника) на вільне розпорядження грошовими коштами;

- зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владислава Андрійовича повернути на рахунок ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" передчасно стягнуті кошти в сумі 6 502 460,96 грн;

- зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владислава Андрійовича повідомити Господарський суд Дніпропетровської області і відповідача про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання

1.6 Цю скаргу відповідач мотивував, зокрема, тим, що з огляду на положення статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", враховуючи ухвалу суду від 01.04.2025 про розстрочення виконання рішення суду, строк для виконання наказів суду ще не настав, а тому з урахуванням цих обставин виконавче провадження не повинно було розпочинатися, а в разі відкриття - підлягало припиненню зі скасуванням відповідних постанов, що винесені без врахування розстрочки. Однак всупереч нормам чинного законодавства, не перевіривши інформацію державним виконавцем було вжито заходи примусового характеру, зокрема 01.04.2025 подано до банківських установ постанову про арешт коштів боржника та платіжні вимоги на списання коштів з рахунків боржника. На момент подачі скарги списання коштів з рахунків боржника триває: станом на 07.04.2025 державним виконавцем списано з рахунків боржника 6 502 460,96 грн; державний виконавець, будучи обізнаним про наявність ухвали суду про розстрочення виконання рішення (представник боржника заявами від 02.04.2025 та 03.04.2025 проінформовано ВПВР ДДВС МЮУ, у тому числі державного виконавця, про наявність ухвали щодо розстрочення виконання рішення), не зупинив списання коштів з рахунків боржника та не вжив заходів щодо припинення примусового виконання.

1.7 Також зазначив, що оскільки сплатив 87 058 044,15 грн до відкриття виконавчого провадження, а на залишок заборгованості (з урахуванням інфляційного збільшення, 3% річних та судового збору) надано розстрочення платежу, та встановлено дату першого платежу до 30.04.2025 включно, виконавчий збір стягненню не підлягає, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. При цьому безпідставне стягнення виконавчого збору несе негативні наслідки для боржника, що полягають у додатковому фінансовому навантаженні. У свою чергу права позивача на отримання коштів не порушуються, оскільки боржником буде відновлено господарську діяльність для отримання відповідного фінансування і сплати боргу у відповідності з наданою судом розстрочкою; позивач не позбавлений можливості повторного пред`явлення виконавчого документу на примусове виконання в межах простроченого платежу, у випадку невиконання боржником наданої судом розстрочки.

2. Короткий зміст оскарженого судового рішення

2.1 Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2025, скаргу відповідача повністю задоволено.

2.2 Суд виходив з того, що за змістом положень Закону України "Про виконавче провадження" виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні скарги.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права (статей 3, 4, 24- 27 Закону України ?Про виконавче провадження?, пункту 6 розділу ІІІ Інструкції № 512/5).

3.3 У відзиві відповідач заперечує стосовно задоволення касаційної скарги та зазначає, що скаржник посилається на нерелевантну судову практику, а суди попередніх інстанцій ухвалили законні судові рішення. Відповідач також зазначив про те, що підписант касаційної скарги не надав достатніх доказів на підтвердження повноважень щодо подання касаційної скарги від імені відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Натомість надані докази свідчать, по-перше, про право подавати касаційну скаргу саме від Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та їх посадових осіб, а по-друге, відповідно до наданого витягу керівником Міністерства юстиції визначено Сугак Людмила Петрівна, тоді як надану до касаційної скарги довіреність було підписано Ольгою Стефанішиною.

3.4 Поданий позивачем відзив не може бути прийнятий до розгляду з огляду на те, що не містить відповідно до приписів частини 2 статті 295 ГПК України обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, тобто фактично є приєднанням до касаційної скарги. При цьому позивач у порядку статті 297 ГПК України не додав документ про сплату судового збору, тому вказаний відзив колегія суддів залишає без розгляду.

4. Мотивувальна частина

4.1 Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права відповідно до положень статті 300 ГПК України колегія суддів виходить із наступного.

4.2 Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

4.3 Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

4.4 Так, законодавець передбачив чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

4.5 Вчинення державним виконавцем дій, визначених законом для виконання судового рішення, буде вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

4.6 Частиною 1 статті 18 Закону установлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

4.7 Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

4.8 Отже, під час здійснення виконавчого провадження виконавець зобов`язаний неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вживати заходів щодо примусового виконання рішень, дотримуючись способу та порядку виконання, встановлених виконавчим документом і цим Законом.

4.9 Положеннями пункту 1 частини 3 статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

4.10 Аналіз наведеної норми вказує на те, що в межах здійснення виконавчого провадження законодавець наділяє виконавця повноваженням здійснювати перевірку виконання боржниками рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

4.11 Здійснення такої перевірки є правом виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду, а не імперативно обов`язковою дією у кожному виконавчому провадженні чи перед кожною процесуальною виконавчою дією.

4.12 Крім того, в абзаці 3 частини 2 статті 56 Закону установлено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

4.13 Отже, цей Закон установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника ? під час відкриття виконавчого провадження або не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. За цих умов арешт майна (коштів) боржника є процесуальною дією, що має забезпечувальний характер, і вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником у розумінні пункту 1 частини 3 статті 18 Закону, оскільки застосування цього заходу безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження чи виявлення майна).

4.14 Надзвичайно стислі строки, у межах яких слід застосувати вказаний захід примусового виконання рішень, фактично унеможливлює проведення виконавцем перевірки виконання боржником рішень у цей час.

4.15 Наведене свідчить, що законодавець не пов`язує прийняття постанови про арешт майна (коштів) з проведенням перевірки виконавцем стану виконання боржником рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Отож відсутність такої перевірки сама собою не свідчить про порушення виконавцем принципів неупередженості, ефективності, своєчасності і повноти вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

4.16 Слід також враховувати, що відповідно до частини 4 статті 19 Закону сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

4.17 Тобто законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов`язкового повідомлення про вказані обставини.

4.18 Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника.

4.19 Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2025 у справі № 580/3888/24.

4.20 У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що на момент відкриття виконавчих проваджень судове рішення про розстрочення виконання об`єктивно не існувало, а тому не могло бути враховане. За доводами скаржника, котрі знайшли своє підтвердження наявними у справі матеріалами, і на які скаржник послідовно посилався у судах попередніх інстанцій під час розгляду скарги відповідача на його дії, постанови про відкриття виконавчих проваджень були винесені державним виконавцем 01.04.2025 та підписані електронним цифровим підписом о 11:53:33 та 12:14:39 відповідно. Також посилається на те, що на час відкриття виконавчих проваджень не мав відомостей про часткове виконання боржником рішення суду в добровільному порядку.

4.21 Колегія суддів зазначає, що за наявності сумнівів щодо правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства, так і їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

4.22 Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду першої інстанції про видачу наказів на виконання судового рішення, відповідні накази були видані, а вже після їх видачі відповідач подав до суду докази часткового виконання судового рішення без ініціювання питання у порядку частини 2 статті 328 ГПК України щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині добровільного виконання судового рішення.

4.23 Відповідно, отримавши заяву позивача про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець діяв у спосіб, передбачений цим Законом, та відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

4.24 При цьому за положенням пункту 6 розділу III наведеної Інструкції у разі пред`явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.

4.25 За сформованою практикою Верховного Суду вказаний пункт врегульовує питання та випадок коли наявне судове рішення про розстрочення виконання виконавчого документа не виконується у встановленому порядку та строку, що спонукає стягувача звертатися до виконавця для його примусового виконання, та по якому виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. В цьому випадку, основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати. Тобто судове рішення про розстрочення та можливе подальше визначення розміру основної винагороди, яке буде залежати від сум, за якими сплинув строк сплати, має бути раніше, ніж початок з примусового виконання основного виконавчого документа, поданого стягувачем (пункти 90-91 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а).

4.26 Факт того, що відкриття виконавчого провадження та арешт коштів й постановлення ухвали про розстрочення виконання судового рішення відбулося в один і той самий день (01.04.2025) не може свідчити про порушення виконавцем законодавства щодо порядку примусового виконання рішення суду за обставин, встановлених судами у цій справі.

4.27 Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як обов`язковість виконання рішень та диспозитивності, що передбачено пунктами 2, 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження".

4.28 Згідно з пунктом 18 розділу III вищенаведеної Інструкції зупинення вчинення виконавчих дій, відкладення проведення виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставами для скасування раніше вжитих заходів щодо примусового виконання рішення.

4.29 Позивач, вигравши спір у суді, скористався своїм правом та звернувся до виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення, а виконавець з урахуванням встановлених Законом чітких та стислих строків для прийняття постанов про відкриття проваджень та про арешт коштів боржника, діяв відповідно до вимог Закону.

4.30 До того ж положення частини 4 статті 19 Закону зобов`язують сторін невідкладно письмово повідомляти виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про встановлення розстрочки виконання рішення суду. Тобто відповідач та суди, обмежившись лише посиланням на можливість виконавця дізнатися з відкритого доступу про факт наявності призначеної судом до розгляду заяви про розстрочення виконання та принцип належного урядування, проігнорували вимоги вказаного положення, оскільки це був насамперед обов`язок відповідача невідкладно повідомити виконавця про часткове виконання судового рішення.

4.31 При цьому із положень частини 4 статті 19 Закону вбачається, що сторони зобов`язані невідкладно письмово повідомляти виконавця не про наявність поданої заяви про встановлення розстрочки виконання рішення суду, а саме про сам факт встановлення судом розстрочки виконання рішення суду.

4.32 Натомість єдині висновки, на яких ґрунтуються оскаржені судові рішення про підставність скарги відповідача на дії (бездіяльність) державного виконавця, зводяться до того, що на час винесення спірних постанов про відкриття виконавчого провадження (ВП №77664426, №77664500) та про арешт коштів боржника в Єдиному державному реєстрі судових рішень в загальному доступі було розміщено ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 про прийняття заяви про розстрочення виконання судового рішення, якою прийнято до розгляду заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення та призначено її розгляд в засіданні на 01.04.2025 о 16:30 год. Тому державний виконавець мав змогу перевірити інформацію, що знаходиться в загальному доступі та бути обізнаним про ці обставини.

4.33 Проте з огляду на викладене, та позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену вище, вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для визнання дій виконавця такими, що не відповідають вимогам Закону.

4.34 Крім того, прийняття заяви про розстрочення виконання судового рішення судом до розгляду ще не свідчить про те, що її обов`язково має бути задоволено судом, тому ця обставина (прийняття заяви про розстрочення виконання судового рішення судом до розгляду) не може вплинути на вчинення державним виконавцем передбачених законом дій із виконання судового рішення.

4.35 Отже, колегія суддів вважає, що державний виконавець діяв у спосіб та в порядку, визначеному як виконавчим документом (котрий у порядку частини 2 статті 328 ГПК України не був визнаний таким, що не підлягає виконанню в частині добровільної сплати боржником коштів), так і положенням чинного законодавства, а тому настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо своєчасного з урахування обставин цієї справи інформування виконавця (як про часткове добровільне виконання судового рішення так і подання до суду заяви про розстрочення виконання), не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанов про відкриття виконавчих проваджень та про арешт коштів боржника.

4.36 Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю та ухвалити нове рішення, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України.

4.37 За положенням частини 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

4.38 За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги відповідача. Тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

4.39 При цьому колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про недостатність доказів підписанта касаційної скарги стосовно підтвердження права на самопредставництво відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, котрі були відхилені і судом апеляційної інстанції щодо іншого підписанта апеляційної скарги, не можуть вплинути на результат розгляду касаційної скарги, поданої іншим учасником виходячи із наступного.

4.40 Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 посилаючись на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) зазначила, що він відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Велика Палата Верховного Суду вказала, що правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

4.41 Це означає, що відповідач, який не згодний із відповідним судовим рішенням, мав право оскаржити його до суду касаційної інстанції, а його доводи у такому випадку мали б бути предметом касаційного розгляду. Однак відповідач таким правом не скористався, тому його доводи не можуть бути використані як підстава для скасування судового рішення.

4.42 Ця постанова ухвалена Верховним Судом у розумні строки після виходу з відпустки судді зі складу колегії суддів, визначеної для розгляду цієї справи.

Керуючись статтями 300 301 308 311 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 904/2345/24 задовольнити.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 скасувати й ухвалити нове рішення, у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" на дії (бездіяльність) виконавця (від 07.04.2025 вх.№ 14640/25) відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач