Історія справи

Постанова ВСУ від 05.02.2026 року у справі №922/4420/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 922/4420/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кондратової І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Жигалкіна І. П.

від 18 січня 2024 року

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Істоміної О. А., Медуниці О. Є., Попкова Д. О.

від 16 грудня 2024 року

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі 1) Харківської міської ради та 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби

до: 1) Комунального підприємства "Міський інформаційний центр",

2) фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

про визнання недійсним договору,

за участю:

прокурора: Єреп В. В.

та представників:

від позивача-1: не з`явилися,

від позивача-2: не з`явилися

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: Іваненко Є. В.

від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2023 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" та фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни про:

- визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", оформленого протоколом його засідання від 09 листопада 2018 року № 23/3, про визначення переможцем і акцептування пропозиції фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни;

- визнання недійсним договору про закупівлю товару від 21 листопада 2018 року № В18221, укладеного між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та фізичною особою-підприємцем Бойко Галиною Сергіївною;

- стягнення з фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" 4 265 695,00 грн, а з Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" одержані ним за рішенням суду 4 265 695,00 грн в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення та договір підлягають визнанню недійсними на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, як такі що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни, оскільки під час проведення процедури закупівлі, за результатами якої було прийняте спірне рішення та був укладений спірний договір, її учасники та, зокрема фізична особа-підприємець Бойко Г. С. (переможець закупівлі), порушили законодавство про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, порушили встановлений Законом України «Про публічні закупівлі» принцип добросовісної конкуренції серед учасників, проявили недобросовісну поведінку, що підтверджується рішенням Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 червня 2020 року № 70/58-р\к у справі № 3/01-112-19, яке є чинним. В діях відовідача-2 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 01 листопада 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 922/4420/23, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

17 жовтня 2018 року Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" (Замовник) в електронній системі публічних закупівель «Прозорро» (Prozzoro) оприлюднило оголошення про проведення відкритих торгів UА-2018-10-17-000492-а на закупівлю товару: модуля світлодіодної піксельної сітки за кодом ДК 021:2015:31520000-7 «Світильники та освітлювальна арматура» у кількості 161 штука очікуваною вартістю 4 266 500,00 грн.

29 жовтня 2018 року тендерний комітет Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" на засіданні ухвалив рішення, оформлене протоколом № 23/2, про внесення змін та затвердження тендерної документації для проведення процедури закупівлі - відкритих торгів по предмету закупівлі: Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки) (код ДК 021:2015-31520000-7) у новій редакції.

Для участі у процедурі закупівлі UА-2018-10-17-000492-а подали пропозиції два учасника: фізична особа-підприємець Бойко Галина Сергіївна та фізична особа-підприємець фізична особа-підприємець Палєй Антон Анатолійович.

07 листопада 2018 року відбувся електронний аукціон по процедурі закупівлі: UА-2018-10-17-000492-а «Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки)» (далі по тексту - закупівля, спірна закупівля), за результатами якого тендерна пропозиція фізичної особи-підприємця Бойко Г.С. з ціною 4 265 695,00 грн була визначена системою Prozzoro як економічно вигідна.

09 листопада 2018 року відбулося засідання тендерного комітету Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", на якому тендерний комітет встановив, що тендерна пропозиція фізичної особи-підприємця Бойко Г. С. відповідає вимогам тендерної документації та прийняв рішення, оформлене протоколом від 09 листопада 2018 року № 23/3, про визначення фізичної особи-підприємця Бойко Г.С. переможцем процедури закупівлі: UА-2018-10-17-000492-а «Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки) та про направлення на адресу переможця повідомлення про намір укласти договір.

21 листопада 2018 року між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" (Покупець) та фізичною особою підприємцем Бойко Г.С. (Постачальник) був укладений договір № В18221 (далі по тексту - договір, договір про закупівлю, спірний договір), відповідно до пункту 1.1. якого та специфікації, що є додатком 1 до цього договору, Покупець доручає та зобов`язується оплатити, а Постачальник зобов`язується на власний ризик своєчасно і якісно поставити Покупцю товар за ДК 021:2015:31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура (модуль світлодіодної піксельної сітки) (надалі - товар) у кількості 161 шт. за ціною 26 495,00 грн за штуку згідно зі Специфікацією до договору.

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору його ціна становить 4 265 695,00 грн, ПДВ 20% не передбачено, оскільки продавець не є платником ПДВ. Покупець оплачує суму, передбачену пунктом 2.1. цього договору, протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар за умови отримання фінансування та надходження коштів на рахунок Покупця.

Строк поставки товару - протягом 20 календарних днів з моменту укладення договору (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пунктів 3.3., 3.4. договору передача товару Постачальником та прийом його Покупцем відбувається за відповідною видатковою накладною. Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється уповноваженим представником Покупця після перевірки кількості, комплектності, упакування та тестування товару на підставі довіреності. Датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної обома сторонами. Право власності на товар у Покупця виникає з моменту підписання сторонами накладної на товар.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печаткам сторін і діє до 31 грудня 2018 року, а у частині виконання грошових зобов`язань сторін - до повного виконання своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1. договору).

Зазначений договір про закупівлю був виконаний його сторонами: Постачальник поставив Покупцю визначений договором товар в обумовленій договором кількості, а Покупець прийняв товар по видатковій накладній та здійснив його оплату за платіжним дорученням № 90 на суму 4 265 695,00 грн.

14 грудня 2018 року був складений звіт про виконання договору про закупівлю, укладеного за результатом проведення процедури закупівлі: UА-2018-10-17-000492-а.

Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням від 30 червня 2020 року № 70/58-р/к у справі № 3/01-112-19 визнала фізичну особу - підприємця Бойко Г.С. та фізичну особу - підприємця Палєй А. А. (учасників процедури закупівлі UА-2018-10-17-000492-а) особами, які вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель «Рrozorro», проведених Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" на закупівлю товару: ДК 021:2015:31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура (ідентифікатор закупівлі в системі Рrozorro - UА-2018-10-17-000492-а). При цьому, Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у зазначеному рішенні встановило, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі в тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ці учасники усунули змагальність між собою, а отже, спотворили підсумки проведених Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" торгів, порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.

Зазначене рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 червня 2020 року № 70/58-р/к у справі № 3/01-112-19 було оскаржене фізичною особою - підприємцем Бойко Г. О. в судовому порядку. Однак, Господарський суд Харківської області рішенням від 21 грудня 2020 року у справі № 922/2940/20, залишеним без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій, відмовив у задоволенні позову фізичної особи - підприємця Бойко Г. С. про визнання недійсним і скасування рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 червня 2020 року № 70/58-р/к у справі № 3/01-112-19.

У жовтні 2023 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" та фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни про визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", оформленого протоколом від 09 листопада 2018 року № 23/3, про визначення переможцем і акцептування пропозиції фізичної особи-підприємця Бойко Г. С.; про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про закупівлю товару від 21 листопада 2018 року № В18221 та про стягнення з фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" 4 265 695,00 грн, а з Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" одержані ним за рішенням суду 4 265 695,00 грн в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення та договір підлягають визнанню недійсними на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, як такі що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - фізичної особи-підприємця Бойко Галини Сергіївни.

3. Короткий зміст ухвалених судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішення та постанови, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Харківської області рішенням від 18 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

1) позовна вимога про визнання недійсним рішення Замовника закупівлі є неефективним способом захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, а рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору);

2) прокурор не довів наявність суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства, не довів наявності підстав для визнання недійсним спірного договору за частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України та для застосування особливого виду наслідків його недійсності, визначених цією нормою права, оскільки

- не надав доказів, які б підтвердили завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства;

- не надав доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для Замовника цінових пропозицій, доказів того, що товар за спірним договором був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару розміру завданих Замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю;

- обставини допущення відповідачем-2, як учасником процедури закупівлі, порушення правил конкуренції не є достатніми для визнання недійсним спірного договору про закупівлю з підстав його суперечності інтересам держави та суспільства, оскільки за рахунок виконання відповідачем-2 цього договору були задоволені потреби територіальної громади, проведення іншої процедури закупівлі з високою долею вірогідності не призвело б до очікуваних результатів, а відповідач-2 за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже поніс відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету штрафу;

- прокурор заявив позовну вимогу про визнання недійсним договору про закупівлю без дослідження реальних наслідків для держави і суспільства, які полягають у тому, що у випадку задоволення цієї вимоги та застосування подвійної реституції це призведе до економічних втрат для місцевого бюджету та територіальної громади, оскільки територіальна громада в особі Харківської міської ради та відповідача-1 втратить право власності на придбаний за спірним договором товар, загальна вартість якого наразі складає від 5,5 до 6,0 млн грн, що не відповідатиме інтересам суспільства.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі виконуючий обов`язки керівника Харківської обласної прокуратури (далі по тексту - прокурор) просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18 січня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; справу розглянути за участі Офісу Генерального прокурора.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували частину третю статті 228 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтями 203 216 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23;

- порушили та неправильно застосували норми процесуального права, а саме: статті 13 73 76 77 78 79 86 236 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права (щодо застосування судами принципів диспозитивності та змагальності сторін), викладені у постановах від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 та від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що висновки Верховного Суду, на які послався скаржник, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи, доводи скаржника є безпідставними, зводяться до власного тлумачення прокурором норм права та переоцінки доказів та встановлених судами обставин справи, що в силу статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить а межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дотрималися положень статей 236 237 267 270 282 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судами з наданням їм оцінки, встановили дійсний характер спірних правовідносин та дійшли правильних висновків по суті спору, а доводи прокурора зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлення на їх підставі інших обставин справи.

Від позивачів у цій справі відзиви на касаційну скаргу прокурора до Верховного Суду не надійшли.

7. Короткий зміст заявлених клопотань.

04 лютого 2026 року до Верховного Суду від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.

Підставою для передачі справи № 922/4420/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду прокурор зазначив частину третю статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування цього клопотання прокурор послався на те, що провадження у цій справі № 922/4420/23 було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Верховний Суд постановою від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 уточнив висновки, що містяться у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23 та від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Прокурор не погоджується зі сформованими об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23 висновками щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та зазначає про те, що ці висновки сформовані всупереч положень процесуального законодавства та прямо суперечать змісту частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки

- об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, приймаючи до розгляду справу № 922/3456/23 ні в ухвалі від 20 грудня 2024 року, ні у подальшому у постанові від 19 грудня 2025 року не навела жодної підстави для відступлення від висновку щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (зміна законодавства; ухвалення Конституційним Судом України рішення або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо). Як наслідок Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, поза процесуальним законодавством всупереч частині другій статті 302 Господарського процесуального кодексу України уточнив, а не відступив від висновків, що містяться у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23, від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України;

- Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, формуючи висновок про недопустимість застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично створив умови, за яких ця норма законодавства взагалі не підлягає застосовуванню і такий категоричний висновок щодо «невластивості цивільному законодавству» положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справах № 420/12471/22, № 924/971/23 та № 918/1043/21, про обґрунтованість застосування цієї норми права до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб`єктів господарювання.

З огляду на вищевикладені вади постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, в якій сформовані остаточні висновки щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового захисту прав та інтересів у справах подібної категорії, прокурор просить передати справу № 922/4420/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, та доводи відповідачів, наведені у відзивах на касаційну скаргу, перевіривши обґрунтованість визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлені межі розгляду справи судом касаційної інстанції. За змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи прокурора фактично зводяться до оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року у цій справі виключно в частині висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору від В18221 від 21 листопада 2018 року та стягнення коштів у сумі 4 265 695,00 грн. При цьому, касаційна скарга не містить доводів щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення тендерного комітету Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", оформленого протоколом від 09 листопада 2018 року № 23/3, з підстав неефективності цього обраного прокурором способу захисту, з огляду на що суд касаційної інстанції, враховуючи положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України не переглядає оскаржувані судові рішення в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 215 Цивільного кодексу України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, а також у постановах від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України «Про публічні закупівлі» принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що підтверджується чинним рішенням Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 червня 2020 року № 70/58-р\к у справі № 3/01-112-19.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норми чинного законодавства не містять визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року).

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи врахував зазначений висновок Верховного Суду.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України судам необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Отже, для застосування положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, прокурор мав довести, що спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, прокурор у позовній заяві в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України послався виключно на те, що спірний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників. Тобто, фактично доводи прокурора зводилися до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 уточнила попередні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, які, зокрема містилися у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23, від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23 та в інших постановах. Згідно з уточненими висновками Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України ця норма права передбачає санкції конфіскаційного характеру, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду розглядається Європейським судом з прав людини як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

З огляду на конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що прокурор не надав доказів, які б підтвердили завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Суди попередніх інстанцій встановили, що прокурор в обґрунтування позову послався лише на рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30 червня 2020 року № 70/58-р\к у справі № 3/01-112-19, яке є чинним.

Однак, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави та суспільства.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач-2 за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже поніс відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету штрафу.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що прокурор не надав доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для Замовника цінових пропозицій, доказів того, що товар за спірним договором був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару розміру завданих Замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю. Верховний Суд враховує те, що прокурор не посилався на ці обставини та на обставини того, що внаслідок укладення спірного у цій справі договору держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти, не доводив ці обставини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом закупівлі була світлодіодна піксельна сітка 1000 на 2000 мм, яка була встановлена на каркасі конструкції на центральній площі міста Харкова для забезпечення святкування новорічних свят у 2018 році та яка в подальшому у складі конструкції використовувалися у 2019-2021 роках, тобто за рахунок виконання відповідачем-2 спірного договору територіальна громада задовольнила свої потреби у підготовці центральної площі міста Харкова до новорічних святкувань. Спірний договір є виконаним його сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю, сформованим 14 грудня 2018 року.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, прокурор заявив позовну вимогу про визнання недійсним укладеного між відповідачами у цій справі договору про закупівлю № В18221 від 21 листопада 2018 року без дослідження реальних наслідків недійсності цього договору для держави і суспільства, які полягають у тому, що у випадку задоволення цієї вимоги та застосування подвійної реституції це призведе до економічних втрат для місцевого бюджету та територіальної громади, оскільки територіальна громада в особі Харківської міської ради та відповідача-1 втратить право власності на придбаний за спірним договором товар, загальна вартість якого наразі складає від 5,5 до 6,0 млн грн, що не відповідатиме інтересам суспільства.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства. Верховний Суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій зазначеної норми права при вирішенні спору у цій справі. Висновки судів щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтями 203 216 Цивільного кодексу України повністю узгоджуються з останніми висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.

Верховний Суд не бере до уваги посилання прокурора в касаційні скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 уточнила висновки щодо застосування цієї норми права, викладені у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, сформувавши нові висновки, наведені вище по тексту цієї постанови.

З огляду на викладене визначена прокурором підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження та є необґрунтованою.

Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, надали правильну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, встановили усі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, Верховний Суд не бере до уваги посилання прокурора на порушення судами попередніх інстанцій статей 13 73 76 77 78 79 86 236 Господарського процесуального кодексу України та на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає про те, що фактично ці доводи прокурора зводяться до не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, до не застосування судами при дослідженні доказів стандартів доказування, принципів диспозитивності та змагальності, до не встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тобто до підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 та частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України, які не були визначені прокурором підставами касаційного оскарження судових рішень.

Щодо клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то Верховний Суд відмовляє у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, яка визначена прокурором підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Клопотання прокурора про передачу справи № 922/4420/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично зводиться до незгоди з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі № 922/4420/23, та містить вимогу відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у цій постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.

Для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковою умовою є незгода з висновком, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) саме іншого касаційного суду.

Постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 для справи, що розглядається № 922/4420/23, є постановою цього ж касаційного суду.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав для передачі цієї справи № 922/4420/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, визначеної прокурором як підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому Верховний Суд відхиляє клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з наведених ним підстав.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи прокурора у касаційній скарзі про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Харківської області від 18 січня 2024 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у справі № 922/4420/23 та залишає касаційну скаргу прокурора без задоволення.

10. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання Харківської обласної прокуратури про передачу справи № 922/4420/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відхилити.

2. Касаційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 18 січня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у справі № 922/4420/23 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Кролевець