Історія справи

Постанова ВССУ від 21.01.2026 року у справі №357/10810/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

м. Київ

справа № 357/10810/23

провадження № 61-3438св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури, який діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області;

відповідач - ОСОБА_1 ;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крикунова Олександра Володимировичана ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури, діючи в інтересах Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про конфіскацію земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами вивчення прокуратурою питання законності використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Узинської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області було встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації (паспорт громадянина рф серія та номер НОМЕР_1 , виданий 08 вересня 2010 року), на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 3-1313 від 17 липня 2010 року, набула право власності на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,1783 га кадастровий номер 3220484401:02:019:0015, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідачка зареєструвала право власності на 2/3 частки вказаної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення 38228735 від 20 листопада 2017 року).

Разом із цим, окружною прокуратурою виявлено порушення статей 13 14 41 Конституції України, статей 80 81 145 Земельного кодексу України при використанні відповідачкою зазначеної земельної ділянки, які полягають в тому, що ОСОБА_1 , будучи іноземною громадянкою, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 20 листопада 2017 року) не відчужила її, тому є підстави для конфіскації такої ділянки за рішенням суду у власність держави.

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку незаконно використовує ОСОБА_1 , є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно використовуються іноземними громадянами.

Враховуючи викладене, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури, діючи в інтересах Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, просив конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3220484401:02:019:0015 площею 0,1783 га, що розташована на території Узинської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, яка на праві власності належить ОСОБА_1 (паспорт громадянина російської федерації серії та номер НОМЕР_1 , виданий 08 вересня 2010 року).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Білоцерківський міськрайонний суд Київської області від 19 листопада 2024 року у складі судді Бондаренко О. В. позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури задоволено. Конфісковано у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3220484401:02:019:0015 площею 0,1783 га, що розташована на території Узинської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (паспорт громадянина рф серії та номер НОМЕР_1 від 08 вересня 2010 року). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , будучи іноземною громадянкою, у порядку спадкування набула право власності на 2/3 частини земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером: 3220484401:02:019:0015, площею 0,1783 га, що розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, однак, протягом року після державної реєстрації права власності (20 листопада 2017 року), тобто до 20 листопада 2018 року добровільно не відчужила вказану частину земельної ділянки, у зв`язку з чим її право власності на цю частину земельної ділянки підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Також судом зазначено, що з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, які сформовані у сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку, яку відповідачка незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення та ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, які незаконно використовуються іноземними громадянами, оскільки зазначений спосіб захисту чітко визначений частиною четвертою статті 81 Земельного кодексу України.

Конфіскація частки в праві на земельну ділянку у даному випадку переслідуватиме легітимну мету та є необхідною у демократичному суспільстві, оскільки порушуються законодавчі обмеження щодо перебування земель сільськогосподарського призначення у власності іноземців.

Відмовляючи у задоволенні заяви сторони відповідачки про застосування позовної давності, місцевий суд виходив з того, що факт порушення вимог законодавства не можливо встановити з самої лише реєстрації 21 листопада 2017 року за ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку в поземельній книзі. Крім того, як вбачається з поземельної книги Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області, 02 березня 2021 року були внесені відомості № 005 щодо земельноїділянки площею 0,1783 га, кадастровийномер 3220484401:02:019:0015. При цьому суд врахував пункти 12, 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, період дії в Україні карантину, а також час введення в Україні воєнного стану, внаслідок чого дійшов висновку, що трирічна позовна давність не сплинула.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Крикунов О. В. подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025року апеляційну скаргу залишено без рухута надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що нормами Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення передбачена сплата судового збору у розмірі 4 026 грн. До апеляційної скарги додано платіжну інструкцію про сплату судового збору у розмірі 1 816,80 грн. Тому заявнику необхідно доплатити судовий збір у розмірі 2 209,20 грн.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду представник ОСОБА_1 - адвокат Крикунов О. В. подав 17 лютого 2025 року до апеляційного суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що додана до заяви від 17 лютого 2025 року копія платіжної інструкції не відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, оскільки не виявилось можливим встановити реквізити платіжного документу, а саме дату документу, номер справи, призначення платежу, рахунок отримувача, особу платника та сплачену суму судового збору через погану якість відсканованої копії платіжної інструкції, яка міститься у вкладенні електронного листа, направленого на усунення недоліків. У зв`язку з неможливістю встановити жодного реквізиту суд позбавлений можливості перевірити зарахування судового збору до бюджету через АСЕД «Апеляція».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крикунов О. В. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційним судом порушено норми процесуального права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

14 липня 2025 року справа № 357/10810/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Крикунова О. В. мотивована тим, що 16 лютого 2025 року він надіслав до апеляційного суду засобами поштового зв`язку заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої було долучено оригінал платіжної інструкції про доплату судового збору в сумі 2 209,20 грн.

Окрім зазначеної заяви, надісланої засобами поштового зв`язку, він 17 лютого 2025 року надіслав до апеляційного суду відскановану копію цієї заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, разом із відсканованою копією вказаної платіжної інструкції, яка ймовірно вийшла поганої якості та в ній було видно не всі реквізити платіжної інструкції.

Однак, не дочекавшись отримання засобами поштового зв`язку оригіналу заяви про усунення недоліків апеляційної скарги разом з оригіналом платіжної інструкції про доплату судового збору, апеляційний суд постановив ухвалу, якою визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу заявнику.

Оригінал заяви про усунення недоліків апеляційної скарги та оригінал платіжної інструкції про доплату судового збору на суму 2 209,20 грн апеляційний суд отримав поштою лише 20 лютого 2025 року, тобто після завершення апеляційного провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Крикунова О. В. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Абзацом першим частини другої статті 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) наголошено на тому, що повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимог ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.

Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 127/27294/20 (провадження № 61-16328св21) зазначив, що суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, за наявності доказів усунення недоліків апеляційної скарги на момент постановлення оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання апеляційної скарги неподаною та повернення її заявникові.

У справі, яка переглядається, постановляючи ухвалу про визнання неподаною апеляційної скарги та повернення її заявнику, апеляційний суд виходив з того, що з доданої до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги копії платіжної інструкції неможливо встановити реквізити платіжного документу, а саме дату документу, номер справи, призначення платежу, рахунок отримувача, особу платника та сплачену суму судового збору через погану якість відсканованої заявником копії платіжної інструкції. При цьому апеляційний суд зазначив, що позбавлений можливості перевірити внесення вказаного судового збору у бюджет через АСЕД «Апеляція».

Однак з цим висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Правові засади справляння судового збору, перелік платників судового збору, об`єкти справляння та розміри ставок судового збору, порядок його сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Правовий аналіз частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» дає підстави вважати, що судовий збір може бути сплачено з використанням безготівкових або готівкових розрахунків через банківські установи, через ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України», інформаційно-платіжні термінали, встановлені у приміщеннях судів, інші комп`ютерні програми, в тому числі програмно-технічний комплекс «Клієнт казначейства - Казначейство», тощо.

Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку здійснення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вимоги закону, повинні перевірити таке зарахування, використовуючи засоби, передбачені законом; зокрема, в разі необхідності, отримати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 800/473/17 (провадження № 11-56заі18) викладено правовий висновок щодо відсутності у заявника обов`язку надавати суду оригінал квитанції про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен перевіряти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, в тому числі на підставі дубліката платіжного документа.

Отже, обов`язок з перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, а неподання стороною оригіналу платіжного документа не може бути підставою для повернення апеляційної скарги як такої, що не відповідає встановленим вимогам.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 760/8363/16-ц (провадження № 61-8061св19).

У справі, яка переглядається, перш ніж постановляти оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був переконатися в тому, що сплачені заявником кошти не були зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України, зокрема шляхом підтвердження такого факту інформацією з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Однак в матеріалах справи відсутні відомості про те, що апеляційним судом вживалися відповідні заходи, зокрема шляхом направлення відповідних запитів до Державної казначейської служби України, з метою перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за наданою заявником копією платіжної інструкції. В такому запиті апеляційний суд мав можливість вказати всі необхідні реквізити, зокрема ті, що наведені в ухвалі Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025року, якою апеляційну скаргу залишено без руху, а також - реквізити, які зазначені заявником в апеляційній скарзі: прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків особи, яка подала апеляційну скаргу тощо.

Крім того, вважаючи, що з наданої заявником платіжної інструкції неможливо встановити жодного реквізиту, апеляційний суд не був позбавлений можливості вирішити питання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

Таким чином, висновок апеляційного суду про невиконання заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху є передчасним.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

З огляду на викладене, визнавши неподаною та повернувши апеляційну скаргу заявнику, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, а також - порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крикунова Олександра Володимировича задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

В. В. Шипович