Постанова ВССУ від 20.01.2026 року у справі №759/13234/18

Друк

Пошук

10

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ВССУ )

Історія справи

Постанова ВССУ від 20.01.2026 року у справі №759/13234/18
Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №759/13234/18
Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №759/13234/18
Постанова КЦС ВП від 11.09.2024 року у справі №759/13234/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року

м. Київ

справа № 759/13234/18

провадження № 61-14349св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокатка Микитишин Оксана Миколаївна, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року у складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ.

Позовну заяву мотивовано тим, що у період з 06 листопада 1999 року до 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .

У період шлюбу сторони набули майно, яке, на думку позивачки, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами, а саме:

квартира АДРЕСА_1 ;

автомобіль марки «MERSEDES-BENZ Е 280», 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за відповідачем 07 жовтня 2010 року;

автомобіль марки «LEXUS LX 570», 2011 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за відповідачем 09 березня 2013 року;

земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222482000:05:009:0120; 3222482000:05:009:0285; 3221086800:04:001:0146; 3221086800:04:001:0114; 3221086800:04:001:0115; 3221086800:04:001:0116; 3221086800:04:001:0117; 3221086800:04:001:0118; 3221086800:04:001:0120; 3221086800:04:001:0121; 3221086800:04:001:0122; 3221086800:04:001:0123; 3221086800:04:001:0124; 3221086800:04:001:0125; 3221086800:04:001:0126; 3221086800:04:001:0127; 3221086800:04:001:0128; 3221086800:04:001:0129; 3221086800:04:001:0130; 3221086800:04:001:0131; 3221087500:03:001:0221; 3221087500:03:001:0222; 3221087500:03:001:0223; 3221087500:03:001:0225; 3221087500:03:001:0226; 3221087500:03:001:0227; 3221087500:03:001:0228; 3221087500:03:001:0229.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила суд:

1) визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 майно:

квартиру АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120, площею 0,1501 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285, площею 0,1315 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 ;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0146, площею 0,08 га, для ведення садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0114, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0115, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0116, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0117, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0118, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0120, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0121, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0122, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0123, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0124, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0125, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0126, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0127, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0128, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0129, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0130, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0131, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0221, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0222, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0223, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0225, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0226, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0227, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0228, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0229, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

2) визнати за нею в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на:

квартиру АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0125, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Новогребельська сільська рада, Бородянський район, Київська область;

3) визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на:

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0221, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0222, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0223, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0225, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0226, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0227, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0228, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0229, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Пилиповицька сільська рада;

4) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості відчужених без її згоди транспортних засобів: автомобіля марки «MERSEDES-BENZ» Е 280, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , та автомобіля марки «LEXUS» LX 570, 2011 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3 , у розмірі 1 328 936,02 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Справа переглядалась судами неодноразово.

Святошинський районний суд міста Києва заочним рішенням від 11 грудня 2020 року (у складі судді Сенька М. Ф.) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на:

квартиру АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0146, площею 0,08 га, землі сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровим номером 3221086800:04:001:0115, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

Визнав за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на:

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221086800:04:001:0131, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

земельну ділянку, з кадастровим номером 3221087500:03:001:0221, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Бородянський район, Новогребельська сільська рада;

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Припинив право спільної власності сторін на зазначене майно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що запропонований позивачкою поділ майна подружжя з урахуванням його вартості відповідно до висновків експертного дослідження повною мірою відповідає вимогам закону та засадам рівності часток подружжя, а також здійснюється з урахуванням інтересів дітей.

Місцевий суд виснував, що вартість спірних транспортних засобів, які відчужені відповідачем без згоди позивачки, враховується під час поділу спільного майна подружжя. Доводи ОСОБА_2 про те, що транспортні засоби відчужено за згодою позивачки спростовуються листом РСЦ МВС в місті Києві від 25 листопада 2019 року № 31/26-806аз.

Відповідач не спростував презумпцію спільного майна подружжя, не довів, що спірні земельні ділянки придбано ним за власні кошти.

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року.

Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 14 липня 2021 року поновив строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року залишив без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 11 січня 2021 року (у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.) з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року про виправлення описки апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

квартиру АДРЕСА_1 ;

транспортний засіб марки «MERSEDES-BENZ» Е280 , 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 ;

транспортний засіб марки «LEXUS» LX 570, 2011 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на:

1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120, площею 0,1501 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 ,

1/2 частину земельної ділянки, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285, площею 0,1315 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_2 право власності на:

1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини транспортного засобу марки «MERSEDES-BENZ» Е280, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , та 1/2 частини транспортного засобу марки «LEXUS» LX 570, 2011 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3 , що в сумі становить 809 967,28 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 придбав 25 земельних ділянок із кадастровими номерами: 3221086800:04:001:0114; 3221086800:04:001:0115; 3221086800:04:001:0116; 3221086800:04:001:0117; 3221086800:04:001:0118; 3221086800:04:001:0120; 3221086800:04:001:0121; 3221086800:04:001:0122; 3221086800:04:001:0123; 3221086800:04:001:0124; 3221086800:04:001:0125; 3221086800:04:001:0126; 3221086800:04:001:0127; 3221086800:04:001:0128; 3221086800:04:001:0129; 3221086800:04:001:0130; 3221086800:04:001:0131; 3221087500:03:001:0221; 3221087500:03:001:0222; 3221087500:03:001:0223; 3221087500:03:001:0225; 3221087500:03:001:0226; 3221087500:03:001:0227; 3221087500:03:001:0228; 3221087500:03:001:0229 на підставі договорів купівлі-продажу, в яких міститься застереження про те, що ділянки придбаваються за особисті кошти покупця та будуть його особистою приватною власністю, що також підтверджується заявою ОСОБА_1 , посвідченою приватним нотаріусом.

Отже, доводи позивачки про те, що вказані земельні ділянки є спільним майном подружжя, є помилковими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Інше спірне майно, що зареєстроване за сторонами, зокрема: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120; земельна ділянка, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285; спірні транспортні засоби, - є спільним майном подружжя, оскільки доказів на спростування презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя відповідачем не надано.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що кошти, отримані ним від продажу спірних автомобілів, було використано в інтересах сім`ї, оскільки транспортні засоби продано у грудні 2017 року, а відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року у справі № 759/6802/18 шлюбні відносини сторін припинились з жовтня 2017 року.

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 15 лютого 2022 року вирішив питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду від 11 січня

2022 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оскаржили її в касаційному порядку.

Верховний Суд постановою від 08 лютого 2023 року (у складі колегії суддів: Крата В. І. , Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.) касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-2426св22).

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам статті 367 ЦПК України, взяв до уваги нові докази у справі, які не були подані до суду першої інстанції під час розгляду справи по суті позовних вимог, за відсутності відповідного клопотання відповідача, не дослідив поважність причин неподання ним цих доказів до суду першої інстанції, не надав оцінки винятковості випадку і добросовісності здійснення прав та виконання процесуальних обов`язків відповідачем та його представником щодо подання доказів.

Отже, апеляційний суд зробив передчасний висновок про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд відхилив доводи ОСОБА_2 щодо подання до суду першої інстанції нових доказів разом із заявою про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року відповідно статті 285 ЦПК України, оскільки він як відповідач та / або його представник не виконали процесуальний обов`язок щодо подання доказів разом з відзивом на позовну заяву у визначений судом строк. Крім того, перегляд заочного рішення суду по суті позовних вимог не відбувся, адже суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної заяви з інших мотивів.

Київський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року (у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на:

Визнав за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120, площею 0,1501 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 858 717,28 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції вирішив спір по суті у підготовчому судовому засіданні без закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, що призвело до позбавлення відповідача права на висловлення своїх заперечень проти позову та повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Усуваючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності з метою повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, прийняв надані відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення нові докази, а саме: нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 , договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок та договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки такі докази мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Зазначив, що застереження в договорах купівлі-продажу земельних ділянок із посиланням на нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 від 16 жовтня 2016 року свідчать про належність зазначених земельних ділянок відповідачу на праві особистої приватної власності.

Виснував, що спірна квартира, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:05:009:0120, 3222482000:05:009:0285, транспортні засоби «MERCEDES-BENZ» Е 280 та «LEXUS» LX 570 є спільним майном подружжя. Доказів на спростування презумпції належності цього майна до спільної сумісної власності подружжя матеріали справи не містять.

Апеляційний суд встановив, що на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 спірну квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221086800:04:001:0114, 3221086800:04:001:0118, 3221086800:04:001:0120, 3221086800:04:001:0121; 3221086800:04:001:0122, та на користь ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221086800:04:001:0115, 3221086800:04:001:0116, 3221086800:04:001:0117, 3221086800:04:001:0123, 3221086800:04:001:0124, 3221086800:04:001:0125, які належали ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Апеляційний суд протокольною ухвалою від 20 вересня 2023 року залучив ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна квартира, власником якої на теперішній час є ОСОБА_3 , не може бути предметом поділу спільного майна подружжя в межах справи, яка переглядається. Водночас предметом поділу спільного майна подружжя є земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:05:009:0285 та 3222482000:05:009:0120, а також спірні транспортні засоби.

Оскільки спірні транспортні засоби були відчужені відповідачем після припинення шлюбних відносини з позивачкою, згоду на яке остання не надавала, вартість цих транспортних засобів враховується під час поділу спільного майна подружжя, а саме шляхом стягнення із відповідача на корить позивачки 1/2 частин вартості автомобілів, які належали до спільного майна подружжя.

Не погодившись із заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оскаржили їх в касаційному порядку.

Верховний Суд постановою від 11 вересня 2024 року (у складі колегії суддів: Ситнік О. М. , Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.) касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-5178св24).

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не забезпечив проведення змагального процесу, повного та всебічного розгляду справи, не встановив усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, тобто формально розглянув справу, не забезпечивши повного та всебічного її розгляду. Суд апеляційної інстанції такі порушення судом першої інстанції норм процесуального права не виправив.

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 24 червня 2025 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на:

1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на:

1/2 часину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості земельних ділянок та вартості 1/2 частин автомобілів з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 1 377 713,02 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керуючись принципом рівності сторін під час поділу майна та можливістю реального його поділу з виділенням кожному із подружжя окремих видів (об`єктів) майна, дійшов висновку про поділ спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285, площею 0,1315 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а за ОСОБА_2 - права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3222482000:05:009:0120, площею 0,1501 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Суди визнали обґрунтованою позовну вимогу про поділ квартири АДРЕСА_1 , шляхом визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 її частини у зв`язку з відсутністю технічної можливості її поділу в натурі.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивачки про стягнення із відповідача на її користь половини вартості проданих без її згоди автомобілів із урахуванням інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2025 року, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокатка Микитишин О. М., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про стягнення різниці вартості 1/2 частини транспортних засобів і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги у розмірі 97 500,00 грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених:

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 521/23752/11, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21, від 08 квітня 2025 року у справі № 802/52/18-а, щодо визначення преюдиціальності рішень та обставин;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2025 року у справі № 242//812/23, щодо права на стягнення компенсації за відчужене одним із подружжя спільне сумісне майно;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19, щодо можливості збільшення позовних вимог;

у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18, щодо належного способу захисту прав одного з подружжя у зв`язку з відчуженням транспортного засобу.

Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 60 61 69-72 СК України, зокрема під час вирішення питання про стягнення грошової компенсації за частку відчуженого транспортного засобу, а також cтатті 625 ЦК України щодо можливості стягнення інфляційних втрат, визначених за актом оцінки вартості транспортного засобу під час вирішення таких спорів.

Зазначає, що практика Верховного Суду не встановлює чітких уніфікованих критеріїв, які слід враховувати під час вирішення спору про стягнення грошової компенсації вартості транспортних засобів, відчужених подружжям під час шлюбу, що могли б вважатися релевантними до обставин цієї справи.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково вважали преюдиційно встановленою обставину про те, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися у жовтні 2017 року, посилаючись на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року, оскільки така обставина не була безпосереднім предметом оцінки суду, докази на її підтвердження не досліджувалися. Позивачка не надала суду жодних доказів на підтвердження цієї обставини.

Вважає, що суд першої інстанції під час нового розгляду справи допустив порушення норм процесуального права, зокрема безпідставно прийняв заяву позивачки про збільшення розміру позовних вимог, в якій остання просила, зокрема, стягнути з відповідача на свою користь компенсацію 1/2 частини вартості спірних автомобілів, збільшивши їх вартість на суму знецінення (інфляційних втрат), що по суті є зміною предмета та підстав позову.

Отже, на думку заявника, рішення судів в частині вирішення позовної вимоги про стягнення різниці вартості спільного сумісного майна є незаконними, підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення різниці вартості майна у розмірі 97 500,00 грн (814 100,00 грн - 716 600,00 грн).

Доводи інших учасників справи

15 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 06 листопада 1999 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі (т. 1, а. с. 24).

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 07 листопада 2018 року у справі № 759/6802/18 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвав (т. 1, а. с. 195).

08 лютого 2010 року за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення міста Києва, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

07 жовтня 2010 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» Е 280, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 47).

09 березня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки «LEXUS» LX 570, 2011 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 47).

06 червня 2013 року між ОСОБА_8 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120 (т. 2, а. с. 201).

10 червня 2013 року між ОСОБА_9 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285 (т. 2, а. с. 202).

18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 нотаріально посвідчила заяву (бланк НВА 176978), якою підтвердила, що їй відомо про придбання її чоловіком ОСОБА_2 земельних ділянок у Пилиповицькій та Новогребельській сільській раді Бородянського району Київської області і що кошти, за які купуються зазначені вище земельні ділянки, є його особистою власністю (т. 2, а. с. 147).

18-26 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221086800:04:001:0114, 3221086800:04:001:0115, 3221086800:04:001:0116, 3221086800:04:001:0117, 3221086800:04:001:0118, 3221086800:04:001:0120, 3221086800:04:001:0121, 3221086800:04:001:0122, 3221086800:04:001:0123, 3221086800:04:001:0124, 3221086800:04:001:0125, 3221086800:04:001:0126, 3221086800:04:001:0127, 3221086800:04:001:0128, 3221086800:04:001:0129, 3221086800:04:001:0130, 3221086800:04:001:0131, 3221087500:03:001:0221, 3221087500:03:001:0222, 3221087500:03:001:0223, 3221087500:03:001:0225, 3221087500:03:001:0226, 3221087500:03:001:0227, 3221087500:03:001:0228, 3221087500:03:001:0229 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 18-26 жовтня 2016 року між продавцями, в інтересах яких діяла ОСОБА_1 , та покупцем ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 31-39; т. 2, а. с. 148-197).

У пунктах 3.2.2 зазначених договорів вказано, що вказані земельні ділянки є особистою приватною власністю покупця, оскільки придбаваються за особисті кошти покупця, що підтверджується заявою (бланк НВА 176978), посвідченою приватним нотаріусом 18 жовтня 2016 року за реєстровим номером 2196.

17 березня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221086800:04:001:0146 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між продавцем, в інтересах якого діяв ОСОБА_2 , та покупцем ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 199, 200).

У пунктах 3.2.2 зазначеного договору вказано, що вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю покупця, оскільки придбавається за особисті кошти сторони, що підтверджується заявою (бланк НВІ 461333), посвідченою приватним нотаріусом 17 березня 2017 року за реєстровим номером 584.

13 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продав ОСОБА_10 автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» Е 280, 2007 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 227; т. 2, а. с. 205).

28 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продав ОСОБА_11 автомобіль марки «LEXUS» LX 570, 2011 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 227).

25 листопада 2019 року РСЦ МВС в місті Києві надав відповідь на адвокатський запит про надання інформації, якою підтвердив відсутність згоди ОСОБА_1 на відчуження ОСОБА_2 зазначених автомобілів (т. 1, а. с. 192).

04 лютого 2021 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування подарувала своїй матері ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку ОСОБА_1 зареєструвала на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року у цій справі (т. 5, а. с. 31).

У лютому-березні 2021 року ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 3221086800:04:001:0114, 3221086800:04:001:0118, 3221086800:04:001:0120, 3221086800:04:001:0121; 3221086800:04:001:0122, та на користь ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221086800:04:001:0115, 3221086800:04:001:0116, 3221086800:04:001:0117, 3221086800:04:001:0123, 3221086800:04:001:0124, 3221086800:04:001:0125 (т. 5, а. с. 34-44).

Згідно з висновком експертного дослідження від 30 квітня 2020 року № ВЕ-48/04?20 (т. 2 а. с. 48-62) ринкова вартість транспортного засобу марки «MERSEDES-BENZ» Е280, 2007 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , становить 269 800,31 грн, а транспортного засобу «LEXUS LX 570», 2011 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_3 , - 1 350 134,34 грн.

Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення оціночно-будівельного та оціночно-земельного дослідження від 08 квітня 2020 року № 890/04?2020 (т. 2 а. с. 7-31) дійсна ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120, площею 0,1501 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , становить 814 100,00 грн.

Ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285, площею 0,1315 га, реєстраційний номер об`єктів нерухомого майна 79104032224, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , становить 716 600,00 грн.

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 08 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири задовольнив.

Визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 від 04 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. , зареєстрований в реєстрі за № 181. Витребував квартиру від ОСОБА_3 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56467285 від 04 лютого 2021 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині вирішення позовної вимоги про стягнення компенсації різниці вартості 1/2 частини транспортних засобів. В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, встановлена у статті 60 СК України презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина першастатті 71 СК України).

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14?325цс18).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Для приватного права притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

У справі, що переглядається, суди на підставі належно оцінених доказів у їх сукупності дійшли висновку, що майном, на яке поширюється правовий режим спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є квартира АДРЕСА_1 , земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:05:009:0285, площею 0,1315 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:05:009:0120, площею 0,1501 га, за адресою: АДРЕСА_2 , а також спірні транспортні засоби «MERCEDES-BENZ» Е 280 та «LEXUS» LX 570.

Оскільки презумпція належності цього майна до спільної сумісної власності подружжя жодними доказами не спростована, суди з урахуванням засад змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства вирішили спір щодо поділу зазначеного майна між сторонами відповідно змісту позовних вимог і заперечень, викладених сторонами у передбачений процесуальним законом спосіб.

Місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя, виснував, що оскільки спірні транспортні засоби були відчужені відповідачем після припинення шлюбних відносини з позивачкою, згоду на яке остання не надавала, вартість цих транспортних засобів враховується під час поділу спільного майна подружжя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

ОСОБА_2 , з урахуванням меж та доводів касаційної скарги, не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо врахування вартості спірних транспортних засобів та її розміру під час поділу майна.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірні автомобілі марки «MERSEDES-BENZ Е 280», 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , та марки «LEXUS LX 570», 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 , набуті сторонами під час перебування у шлюбі, тому відносяться до спільного сумісного майна подружжя, презумпція якої не спростована.

Встановлено, що автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» Е 280 на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2017 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_10 , а автомобіль марки «LEXUS» LX 570 на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2019 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_11

Святошинський районний суду міста Києва рішенням від 07 листопада 2018 року у справі № 759/6802/18 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвав.

У зазначеному рішенні суду встановлено, що сторони фактично з жовтня 2017 року не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин, тому позов підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи № 759/6802/18 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та його представник адвокат Мельник І. І. брали участь у її розгляді, проти задоволення позову не заперечували.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року у апеляційному порядку не оскаржувалося, набрало законної сили 07 грудня 2018 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14 (провадження № 61-11сво17).

Верховний Суд сформував сталу практику щодо застосування у подібних правовідносинах статей 60 61 65 СК України, зокрема у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 726/2165/15-ц зазначив, що у випадку коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У зв`язку з наведеним, з огляду на положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, обґрунтованим є висновок судів щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості спірних транспортних засобів, які придбані подружжям під час перебування у шлюбі, тобто є їх спільною сумісною власністю, водночас відчужені відповідачем без згоди позивачки.

При цьому суди обґрунтовано зазначили про відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували отримання коштів від їх продажу подружжям, та що кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди помилково вважали преюдиційними встановлені рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року обставини про припинення між сторонами шлюбних відносин з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду, на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постанові від 01 вересня 2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Оскільки у судовому рішенні у справі № 759/6802/18, яке ухвалене між тими ж сторонами та набрало законної сили, зокрема, встановлено факт припинення шлюбних відносин з жовтня 2017 року, про що зазначено у мотивувальній його частині як на обґрунтування наявності підстав для розірвання шлюбу, суди правильного вважали, що такий факт не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи, немає необхідності встановлювати його знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Враховуючи наведене, доводи заявника про те, що обставини фактичного припинення шлюбних відносин під час розгляду справ про розірвання шлюбу не входять до предмета доказування не заслуговують на увагу та зводяться до довільного тлумачення норм права під час правозастосування.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що розмір вартості спірних транспортних засобів безпідставно збільшено позивачкою на суму знецінення з урахуванням індексу інфляції, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі зазначено, що відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі надходження до суду такої заяви суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18) дійшов висновку, що вартість майна, яка підлягає поділу, визначається з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У справі, що переглядається, встановлено, що спірні автомобілі було відчужено відповідачем після припинення між сторонами шлюбних відносин та розірвання шлюбу, а їх ринкова вартість визначена на підставі висновку експертного дослідження від 30 квітня 2020 року № ВЕ-48/04-20, яка становила 1 619 934,65 грн.

Позивачка 26 грудня 2024 року у підготовчому засіданні подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначила, що загальна вартість спірних транспортних засобів, визначена висновком експертного дослідження від 30 квітня 2020 року № ВЕ-48/04-20, з урахуванням інфляційних нарахувань за період з 01 травня 2020 року до 31 жовтня 2024 року збільшилися та становить 2 657 872,04 грн, тому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію половини їх вартості у розмірі 1 328 936,02 грн.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, позивачка, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, заявила саме такі вимоги, збільшивши у передбаченому законом порядку розмір майнових вимог шляхом подання відповідної заяви на підставі статті 49 ЦПК України, при цьому суд неодноразово оголошував перерву у підготовчому засіданні для надання відповідачу часу для ознайомлення із зазначеною заявою.

З матеріалів справи убачається, що відповідач не заперечував щодо визначеного позивачкою розміру вартості спірних автомобілів з урахуванням інфляційних втрат, не спростував належними та допустимими доказами їх іншої ринкової вартості станом на час розгляду справи та доводів позивачки щодо визначення розміру компенсації половини вартості транспортних засобів. Таких доводів не містить також й апеляційна скарга ОСОБА_2 .

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.

З огляду на сталу практику Верховного Суду у спорах про поділ спільного сумісного майна подружжя, зокрема, за обставин, коли один із них здійснив його відчуження та використав майно на свій розсуд проти волі іншого з подружжя, без згоди, не в інтересах сім`ї та не на її потреби, наведену вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 60 61 69-72 СК України у подібних правовідносинах.

Отже, колегія суддів виснує, що обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявниці із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення

у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Верховний Суд ухвалою від 25 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокатка Микитишин О. М., про зупинення виконання/дії судового рішення задовольнив частково. Зупинив виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокатка Микитишин Оксана Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення різниці вартості спільного сумісного майна у розмірі 1 377 713,02 грн залишити без змін.

Поновити виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк