Історія справи

Постанова ВССУ від 16.04.2026 року у справі №757/27732/23-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 757/27732/23

провадження № 61-15758св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року у складі судді

Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року у складі колегії суддів Головачова Я. В., Нежури В. А.,

Невідомої Т. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду російської федерації про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення російської федерації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України 100 000,00 грн в рахунок відшкодування шкоди за невиконання Україною зобов`язань щодо забезпечення права власності; стягнути з російської федерації

3 182 301, 38 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та

300 000,00 грн - моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником будинку, площею

92,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

24 лютого 2022 президент російської федерації оголосив провести спеціальну військову операцію з демілітаризації України, внаслідок чого по всій території України розпочалися масові авіаційні удари, ракетні та артилерійські обстріли.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.

Внаслідок військової агресії російської федерації проти України місто Ірпінь перебувало в тимчасовій окупації російських військових, а саме у період

з 24 лютого 2022 року по 02 квітня 2022 року. Через артилерійські обстріли будинок ОСОБА_1 був повністю зруйнований, а потім згорів. Після цього позивач була позбавлена можливості користуватися будинком та майном, яке в ньому знаходилося.

У результаті артилерійських обстрілів під час військового вторгнення російської федерації позивачу було спричинено майнову та моральну шкоду, обов`язок відшкодування якої лежить на державі Україна та російській федерації.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду

від 11 листопада 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування майнової шкоди 3 182 301,38 грн та 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з російської федерації на користь держави судовий збір в сумі

15 140 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд про те, що нормативні акти України унормовують фіксацію та оцінку збитків майну осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації. Держава вчиняє всі можливі дії та вживає необхідні заходи задля захисту громадян та їх майна від протиправних посягань з боку країни-агресора, а тому позовні вимоги до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України не підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги до російської федерації, суди виходили з того, що внаслідок обстрілів під час вторгнення російської федерації на територію України зруйновано будинок позивача у місті Ірпінь, що унеможливило подальше проживання в ньому. Тому завдані збитки і моральна шкода підлягають стягненню в повному обсязі.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року

в частині задоволених позовних вимог до російської федерації в апеляційному порядку не оскаржувалось та не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 8 квітня 2025 року

в частині задоволених позовних вимог до російської федерації

не переглядається в касаційному порядку на підставі статті 400 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені

у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 757/43306/16,

від 25 березня 2020 року у справі № 757/45419/16, від 04 березня 2020 року

у справі № 237/557/18, від 27 січня 2021 року у справі № 757/4355/18-ц

в частині стягнення в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням державою Україною позитивного зобов`язання щодо забезпечення права власності на майно, внаслідок його руйнування.

Крім цього, вказує, що апеляційний суд застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 липня 2025 року у справі № 757/40388/17-ц з правовідносинами, які неподібні до даної справи.

Заявник зазначає, що нормативно-правові акти, на які посилаються суди регламентують виключно визначення розміру збитків, заподіяних збройною агресією російської федерації та не передбачають можливість отримання шкоди.

Судом не враховано, що жодним нормативно-правовим актом не врегульовано механізм будь-якої компенсації та відшкодування завданої шкоди, у випадку самостійного повного або часткового відновлення власником знищеного майна.

Вважає, що факти прийняття недієвих нормативно-правових актів не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення

з України в рахунок відшкодування шкоди за невиконання позитивних обов`язків перед своїм громадянином.

Позиція інших учасників справи

23 лютого 2026 року представник Кабінету Міністрів України Харчук Р. І. подав відзив на касаційну скаргу та просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані рішення - без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом на подання відзиву на позов у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником будинку, площею 92,8 кв.м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту про знищення житла, складеного 15 квітня 2022 року,

у результаті артилерійського обстрілу м. Ірпінь збройними силами російської федерації в будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , влучив снаряд та почалася пожежа, внаслідок чого житловий будинок повністю знищено, виглядає непридатним для проживання і таким, що не підлягає відновленню.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Ірпінської міської ради про пошкодження житлового приміщення № 1258/1 від 27 травня 2022 року,

у зв`язку з бойовими діями, які відбулися у 2022 році на території Ірпінської міської територіальної громади, житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було пошкоджено, а саме житлове приміщення пошкоджено внаслідок влучання боєприпасу та вигорання. Житло непридатне для проживання.

Згідно акту про пожежу, складеного комісією у складі головного інспектора ВПБ УЗНС ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту Довганя О.О., фахівця СП та МЗДНК ЦЗД ГУ ДСНС України в Київській області майора служби цивільного захисту Гапоненко І. Я., фахівця ВЗК за УПВПБ ЦЗД ГУ ДСНС України у Київській області старшого лейтенанта служби цивільного захисту Голубцової О. О. від 1 червня 2022 року, внаслідок бойових дій та потрапляння боєприпасів, їх частин, виникла пожежа житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , внаслідок чого житловий будинок знищено повністю, а саме: покрівля, міжповерхове перекриття по всій площі будинку, підлога, вікна, двері, внутрішнє оздоблення стін та стелі житлових кімнат, речі домашнього вжитку, побутова та кухонна техніка, меблі, комунікації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню

без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

У справі, що переглядається, судами враховано, що на виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення права власності Державою Україна вжиті заходи для юридичного оформлення механізму компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб. Зокрема, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 326 від 20 березня

2022 року «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації»; постанову № 380 від 26 березня 2022 року «Про збір, обробку та облік інформації про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації»; постанову № 473 від 19 квітня 2022 року «Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії російської федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд».

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики.

Крім того 22 травня 2023 року набув чинності Закон України № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України», який визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, пошкодження чи знищення майна через збройну агресію рф.

Натомість у цій справі ОСОБА_1 у позові не навела фактів, за яких можна було б стверджувати про порушення державою Україна позитивних обов`язків щодо забезпечення його права власності, а тому є правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, з якими погоджується Верховний Суд.

Також у позові відсутні відомості про те, що позивач зверталась до компетентних органів України задля отримання компенсації за зруйноване житло та отримала відмову і позовна заява не обґрунтована такими обставинами, а отже не доведено, що запроваджені наразі державою правові механізми є недієвими.

Отже, держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, пошкодження чи знищення майна через збройну агресію рф.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України за їх недоведеністю та відсутністю у держави України позитивного обов`язку відшкодування шкоди особі, яка постраждала внаслідок збройної агресії російської федерації, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, а доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 13 серпня 2025 року в справі № 757/339/23 та інших, неодноразово вказував, що така практика застосування судами статті 1 Першого Протоколу Конвенції про позитивний обов`язок держави Україна захищати право власності своїх громадян

є сталою і зрозумілою.

За вказаних обставин колегія суддів вважає недоречними доводи скаржника про те, що жодним нормативно-правовим актом не врегульовано механізм будь-якої компенсації та відшкодування завданої шкоди, у випадку самостійного повного або часткового відновлення власником знищеного майна.

Доводи касаційної скарги про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 757/43306/16, від 25 березня 2020 року у справі

№ 757/45419/16, від 04 березня 2020 року у справі № 237/557/18, від 27 січня 2021 року у справі № 757/4355/18-ц є необґрунтованими з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому

з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Однак висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини у вказаних справах є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази,

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»,

заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки судів є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська