Історія справи

Постанова ВССУ від 16.03.2026 року у справі №727/9845/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року

м. Київ

Справа № 727/9845/25

Провадження № 61-198св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Саламандика Андрія Івановича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 вересня 2025 року в складі судді Танасійчук Н. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в складі колегії суддів Лисака І. Н., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Сокирянського відділу державної виконавчої служби у Дністровському районі Чернівецької області, боржник - ОСОБА_2 та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій зазначив, що він та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3

22 травня 2024 року Шевченківським районним судом м. Чернівців видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 17 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стверджує, що згідно з податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи сума нарахованого доходу ОСОБА_2 становить 1 694 759,22 грн.

Просив визнати неправомірною відмову виконуючого обов`язки начальника Сокирянського відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) у Дністровському районі Чернівецької області - С. Максимчука провести перерахунок заборгованості ОСОБА_2 за 4-й квартал 2024 року, виходячи із задекларованого сумарного доходу 1 694 759,22 грн, враховуючи припис виконавчого документа - 1/4 усіх видів доходу, та зобов`язати провести перерахунок заборгованості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

09 вересня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1

04 грудня 2025 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 вересня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) на спрощеній системі оподаткування, тому розмір заборгованості за аліментами необхідно розраховувати згідно з вимогами частини другої статті 195 Сімейного кодексу (далі - СК України), що узгоджується з постановами Верховного Суду від 05 серпня 2020 року в справі № 464/6206/18, від 05 серпня 2021 року в справі № 757/35562/18-ц, від 03 листопада 2021 року в справі № 521/260/20, від 09 лютого 2022 року в справі № 522/8173/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Саламандик А. І. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 вересня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення скарги на дії державного виконавця.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій суди помилково застосували частину другу статті 195 СК України, тоді як мали застосувати частину першу статті 195 СК України, яка прямо передбачає визначення заборгованості, виходячи з фактичного доходу платника аліментів.

Апеляційний суд проігнорував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05 вересня 2019 року в справі № 760/4569/18-ц, про те, що доходом для аліментів є всі виплати, що створюють економічна вигоду; від 28 лютого 2024 року в справі № 209/3260/13-ц, про те, що відмова виконавця використовувати дані Державної податкової служби України (далі - ДПС України) є протиправною; від 10 квітня 2024 року в справі № 761/43598/21, про те, що задекларований дохід ФОП є базою для нарахування аліментів.

Суди повинні були врахувати, що у справах щодо дітей пріоритет мають їхні інтереси.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Черкез І. В. зазначила, що доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували частину другу статті 195 СК України як загальну норму є помилковими, оскільки заявником не враховано, що ОСОБА_2 була зареєстрована ФОП не на загальній, а на спрощеній системі оподаткування, в якій не передбачено визначення чистого доходу.

Саме у зв`язку з неможливістю визначення чистого доходу для вирахування розміру аліментів, які підлягають до сплати, з метою захисту прав дитини на належне утримання, законодавцем було передбачено частину другу статті 195 СК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 травня 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівців видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 17 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 1-7).

19 травня 2025 року головним державним виконавцем Сокирянського ВДВС у Дністровському районі Чернівецької області Хібовською К.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78106627 з виконання судового наказу № 727/4911/24 (а. с. 13, 32).

Із відповіді на запит від 02 липня 2025 року № 278047781 до ДПС України вбачається, що сума нарахованого доходу становить 1 694 759,22 грн (а. с. 9).

Згідно з витягом № 3559 з реєстру платників єдиного податку вбачається, що ОСОБА_2 з 24 липня 2023 року є платником єдиного податку - 2 група, а з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Подольська В. В. є ФОП (а. с. 52, 53).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.

У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Зв вимогами статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Боржник має обов`язок за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України (пункт 3 частини п`ятої статті 19 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостої, восьмої статті 71 Закону № 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до ФОП, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, ФОП відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, ФОП, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

За вимогами частини першої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

У частині другій статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, зокрема, під час проведення грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Тобто довідка про інформацію про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості є самостійним документом, який береться до уваги при розрахунку заборгованості.

Отже, враховуючи, що боржник ОСОБА_2 є ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, то розмір заборгованості за аліментами необхідно розраховувати згідно з вимогами частини другої статті 195 СК України.

Верховний Суд сформував сталу судову практику щодо застосування частини другої статті 195 СК України (див. постанови від 05 серпня 2020 року в справі № 464/6206/18, від 05 серпня 2021 року в справі № 757/35562/18-ц, від 03 листопада 2021 року в справі № 521/260/20, від 09 лютого 2022 року в справі № 522/8173/19, 18 січня 2024 року в справі № 404/2935/19, від 28 травня 2025 рокув справі № 303/7578/23 та інших).

У зазначених постановах висновано, що частина друга статті 195 СК України чітко встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, і винятки з цього правила закон не містить.

Спрощена система оподаткування - це особливий механізм справляння податків і зборів, що замінює сплату окремих податків і зборів на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (пункт 291.2 статі 291 Податково кодексу України).

Згідно з частинами другою, третьою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Сокирянського ВДВС у Дністровському районі Чернівецької області.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду в постановах від 05 вересня 2019 року в справі № 760/4569/18-ц, від 28 лютого 2024 року в справі № 209/3260/13-ц, від 10 квітня 2024 року в справі № 761/43598/21 є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в справах № 760/4569/18-ц, № 209/3260/13-ц, оскільки в цих справах боржники не були ФОП, які перебували на спрощеній системі оподаткування; а у справі № 761/43598/21 правовідносини виникли щодо статті 195 СК України у редакції, чинній до 08 липня 2017 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті спору і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Саламандика Андрія Івановича залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 вересня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська