Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 757/35562/18-ц

провадження № 61-19631св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

заявник (божник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (місто Київ) Лисенко Оксана Вікторівна,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (місто Київ) (далі - Шевченківський РВ ДВС у місті Києві) Лисенко О. В., посилаючись на те, що на примусовому виконанні Шевченківського РВ ДВС у місті Києві перебуває виконавчий лист № 757/35562/18-ц, виданий 08 травня 2019 року Печерським районним судом міста Києва, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_4,2008 року народження, в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконання вимог постанови головного державного виконавця від 21 травня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59164770 26 червня 2019 року він надав копії квитанцій про сплату аліментів, копію податкової декларації, а також повідомив, що єдиним джерелом його доходів є доходи, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця (далі - ФОП), платника єдиного податку, а тому розмір аліментів має визначатися відповідно до положень статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України), тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для певної місцевості. Однак 22 липня 2019 року головний державний виконавець Лисенко О. В. склала довідку-розрахунок, згідно з якою заборгованість зі сплати аліментів за кожний місяць визначена в розмірі 1/6 частки у загальному річному обсязі доходів, вказаних в його податковій декларації за 2018 рік, а не як сума середньої заробітної плати працівника у місті Києві. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Лисенко О.

В. щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати ним аліментів; зобов'язати державного виконавця провести перерахунок цієї заборгованості, виходячи із середньої заробітної плати працівника для міста Києва відповідно до вимог частини 2 статті 195 СК України.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Лисенко О. В. щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 на сина ОСОБА_4 за 2018 рік у виконавчому провадженні № 59164770. Зобов'язано головного державного виконавця Лисенко О. В. провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 на сина ОСОБА_4 за 2018 рік у виконавчому провадженні № 59164770, виходячи із середньої заробітної плати працівника для міста Києва відповідно до вимог частини 2 статті 195 СК України.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що здійснюючи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 з усіх його доходів, державний виконавець не дотрималася вимог Закону України "Про виконавче провадження" та норм СК України, оскільки така заборгованість платника аліментівОСОБА_1, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для певної місцевості, і закон не містить винятків з цього правила.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Державний виконавець залишив поза увагою те, що розмір заборгованості платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, повинен визначатися на підставі частини 2 статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для певної місцевості, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18. Відтак саме вказана правова норма мала застосовуватися при обчисленні розміру заборгованості зі сплати аліментів, а не статті 181, 183 СК України, як помилково вважав стягувач.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статей 181, 183 СК України, статей 68, 71 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (далі - Перелік № 146). Законодавець визначає однакові підходи щодо визначення розміру аліментів у частці як від заробітку платника аліментів, так і від будь-якого іншого отримуваного ним доходу. При цьому аліменти вираховуються із сум, що належать платнику аліментів, після утримання із заробітку (доходу) податків та обов'язкових платежів.

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

01 квітня 2021 року справа № 757/35562/18-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини 1 статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року змінено та визначено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

На підставі зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист № 757/35562/18-ц, який стягувач пред'явила до виконання в Шевченківський РВ ДВС у місті Києві.

Постановою головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Лисенко О. В. від 21 травня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 59164770 з примусово виконання вищезгаданого виконавчого листа № 757/35562/18-ц.

Боржник ОСОБА_1 є ФОП і платником єдиного податку, тобто перебуває на спрощеній системі оподаткування.

На виконання вимог державного виконавця 25 червня 2019 року ОСОБА_1 надав копії квитанцій про сплату аліментів за період з вересня 2018 року по червень 2019 року, копію податкової декларації платника єдиного податку - ФОП за 2018 рік, а також повідомив про те, що єдиним джерелом його доходів є доходи, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі ФОП, а тому розмір аліментів має визначатися на підставі положень частини 2 статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для міста Києва.

Разом з тим 22 липня 2019 року головний державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Лисенко О. В. склала довідку-розрахунок, в якій заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за кожний місяць визначена у розмірі 1/6 частки у загальному річному обсязі доходів, вказаних у податковій декларації боржника як ФОП за 2018 рік, відповідно до положень статті 183 СК України.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частин 1 , 3 , 4 , 6 , 8 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порядок стягнення аліментів визначається законом.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до ФОП, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, ФОП відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, ФОП, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1 -3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина 1 статті 183 СК України).

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 (провадження № 61-18142св19) зазначено, що розмір заборгованості зі сплати аліментів обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Державний виконавець не взяв до уваги те, що розрахунок заборгованості за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, необхідно проводити відповідно до вимог частини 2 статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що визначена державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів, виходячи з повного доходу боржника як ФОП, здійснена з порушенням вимог законодавства (частини 2 статті 195 СК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що в порушення вимог частини 2 статті 195 СК України державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості за аліментами ОСОБА_1, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, виходячи з повного доходу боржника, зазначеного у податковій декларації, а не із середньої заробітної плати працівника для міста Києва, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин статті 181, 183 СК України, статті 68, 71 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 13 Переліку № 146, не заслуговують на увагу, оскільки положення статей 181, 183 СК України встановлюють способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину та розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. У частині 2 статті 195 СК України (стаття саме має назву "визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)") чітко вказано, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Зазначене обумовлене тим, що здійснюючи підприємницьку діяльність на свій ризик та перебуваючи на спрощеній системі оподаткування (сплачуючи єдиний податок), платник аліментів не звітує до органів державної податкової служби про "чистий" дохід, з якого виконавець може вирахувати конкретну суму аліментів, призначену судом у частці від доходу. У зв'язку з цим заборгованість у таких випадках обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. При цьому пункт 13 Порядку № 146 передбачає, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків, тобто положення цього пункту не поширюється на осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування. Те ж саме стосується і статті 68 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом якої на підставі постанови державного виконавця звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника проводить підприємство, установа, організація, фізична особа, ФОП, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

У справі, яка переглядається, суди обґрунтовано врахували правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 195 СК України за подібних правовідносин, викладений у вищезгаданій постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 (провадження № 61-18142св19), підстав для відступлення від цього висновку колегія суддів не вбачає.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко