Історія справи

Постанова ВССУ від 10.12.2025 року у справі №369/8876/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 369/8876/24

провадження № 61-13559св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонатан Інвестмент», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України, про знесення незаконного збудованого об`єкта будівництва,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонатан Інвестмент» (далі - ТОВ «Джонатан Інвестмент») про знесення незаконного збудованого об`єкта будівництва.

Також ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачам та / або будь-яким іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які будівельні та ремонтні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486200:03:007:0304, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 та накласти арешт на квартири у будинку за вказаною адресою.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на об`єкти нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 ,

АДРЕСА_19 , які належать ТОВ «Джонатан Інвестмент». В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався тим, що з інформаційних довідок з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що відносно квартир, на які позивач просить накласти арешт, вчиняються дії щодо зміни реєстраційних номерів об`єктів нерухомого майна, що свідчить про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є співмірними із заявленими вимогами.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви у частині заборони здійснювати будівельні роботи, суд першої інстанції керувався тим, що заявником не конкретизовано вказану вимогу та не надано доказів про те, що будівельні роботи дійсно проводяться.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ТОВ «Джонатан Інвестмент» задоволено.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 при зверненні до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири у будинку, про знесення якого заявлено позовні вимоги, не вказував щодо неможливості ефективного засобу яких саме його прав може призвести невжиття заходів забезпечення позову.

Посилання позивачів на те, що відповідачі мають намір реалізувати квартири у будинку, який на їх думку збудовано незаконно, не може бути підставою для накладення арешту, оскільки заявлений позивачем захід забезпечення позову не є співмірним до позовних вимог.

Крім цього, факт здійснення будівництва не може автоматично свідчити про те, що таке будівництво є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивачів підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та в цій частині направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, в іншій частині ухвалу залишити без змін та скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, він зазначав, що будівництвом в селі багатоповерхового будинку, з порушенням закону, та відчуженням квартир у незаконно збудованому будинку, буде свідчити про порушення прав ОСОБА_1 , а також осіб, що придбають квартири у вказаному будинку.

Продовження будівництва в селі багатоповерхового будинку, який не відповідає класу наслідків, а також відчуження квартир у незаконно збудованому будинку утруднить або навіть унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову про знесення за власний рахунок незаконно збудованого об`єкта будівництва, оскільки частина квартир може бути передана у власність іншим фізичним особам, що надалі призведе до виникнення правових підстав для подання нових позовів щодо спірного об`єкта нерухомості.

Однак, апеляційним судом ці обставини до уваги взяті не були. Суд апеляційної інстанції не спростував доводи ОСОБА_1 .

Таким чином, є безпідставними висновки апеляційного суду про те, що

ОСОБА_1 при зверненні до суду з вимогами про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири в спірному будинку не вказано, яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку задоволення вимоги про зобов`язання знести об`єкт будівництва.

Позивач погоджується з висновком суду першої інстанції, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки відчуження квартир, що знаходяться у спірному об`єкті нерухомості, утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви. При цьому відчуження цих квартир буде правовою підставою для виникнення нових судових спорів. Разом з цим, право власності відповідачів залишається незмінним, лише тимчасово, до вирішення спору, обмежується їх право розпоряджатися спірним майном.

Судом апеляційної інстанції не визначено обставини, на які посилається позивач, не враховано, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, який спрямований на те, щоб протягом судового розгляду по суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору.

Вимоги про забезпечення позову, зокрема щодо заборони відчужувати об`єкти нерухомого майна (квартири), не є позбавленням права власності відповідачів,

а лише тимчасово обмежує їх право розпоряджатися спірним майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Аргументи інших учасників справи

У грудні 2024 року ТОВ «Джонатан Інвестмент» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що арешт спірних квартир є прямою забороною здійснювати господарську діяльність ТОВ «Джонатан Інвестмент», оскільки основним видом діяльності є купівля та продаж власного нерухомого майна. Зазначені підстави позову є надуманими та безпідставними, які не підтверджуються доказами наданими до позову. Крім того, не вказано норми матеріального права які порушені відповідачами, як і не підтверджено доказами ненадання комунальних послуг у зв`язку із будівництвом спірного будинку, що підтверджує той факт, що право або інтерес позивачів не порушено.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03листопада 2025 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої

статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першоюстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Щодо вирішення вимоги заяви про накладення арешту на квартири

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За пунктом 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21), від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23), від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23 (провадження № 61-16933св23), від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22 (провадження № 61-16299св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року

у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).

Апеляційний суд, відмовляючи у забезпеченні позову у частині накладення арешту на квартири, вищевказаних вимог закону не врахував, обмежившись лише загальними фразами про те, що заявник не вказав щодо неможливості ефективного засобу яких саме його прав може призвести невжиття заходів забезпечення позову та не довів, що відповідачі мають намір реалізувати квартири у будинку.

Отже, апеляційний суд залишив поза увагою, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартири у спірному будинку, які належать

ТОВ «Джонатан Інвестмент», є видом забезпечення позову, передбаченим

статтею 150 ЦПК України, та відповідає предмету позову і, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову апеляційний суд у межах вимог ЦПК України не здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності і обґрунтованості заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, не врахував ймовірність ускладнення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову

у частині накладення арешту на квартири у спірному будинку.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав за можливе частково задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири

у спірному будинку,оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа, між сторонами виник спір щодо зазначеного будинку, який є предметом спору, також,

з інформаційних довідок з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що відносно квартир, на які позивач просив накласти арешт, вчиняються дії щодо зміни реєстраційних номерів об`єктів нерухомого майна, тобто ці обставини свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є співмірними із заявленими вимогами.

Крім того, зазначений спосіб забезпечення позову не перешкоджає ТОВ «Джонатан Інвестмент»володіти і користуватися вказаним майном, а лише обмежує частково у розпорядженні ним щодо відчуження будь-яким способом іншим особам.

Спір між сторонами в досудовому порядку не вирішено, крім того, є вірогідність того, що спірне майно може бути відчужено на користь третіх осіб. Заборона на відчуження спірного майна є видом забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, метою якого є запобігання можливості уникнення стороною виконання покладеного на неї зобов`язання. Невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унаслідок чого такі квартири будуть відчужені іншим особам, які не залучені до участі у цій справі. Такі обставини призведуть до виникнення нових спорів.

Верховний Суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши спір між сторонами справи щодо спірного майна,

а також існування підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , які належать ТОВ «Джонатан Інвестмент».

Дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову також підтверджується тим, що судом не встановлено, а відповідачами не доведено, що таке звернення заявника спрямоване на зловживання ним своїми правами.

Отже, постанова апеляційного суду у частині вирішення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири підлягає скасуванню, з залишенням у цій частині у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо оскарження у касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні заяви про заборону відповідачам та / або будь-яким іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які будівельні та ремонтні роботи

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30,32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, відсутня в переліку ухвал, які підлягають оскарженню у касаційному порядку відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі

№ 753/22860/17, провадження № 14-88цс20, сформульовано правовий висновок, який також викладено у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20, про те, що з огляду на відсутність у пункті 2

частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.

Отже, ухвала суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову та постанова суду апеляційної інстанції про залишення такої ухвали без змін не можуть бути предметом касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.

Зважаючи на викладене, оскільки Верховний Суд помилково відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, які не підлягають касаційному оскарженню, тому касаційне провадження у цій частині необхідно закрити.

Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389 394 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 рокуу частині вирішення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири та залишення у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Також, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам та / або будь-яким іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які будівельні і ремонтні роботи, необхідно закрити.

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири скасувати та залишити у цій частині в силі ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня

2024 року.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 вересня 2024 року у частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам та / або будь-яким іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які будівельні та ремонтні роботи, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік