Історія справи

Постанова ВССУ від 03.12.2025 року у справі №375/942/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 375/942/22

провадження № 61-16249св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Сердюка В. В.,

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , Рокитнянська селищна рада Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рокитнянської селищної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру

у м. Києві та Київській області, про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, технічної документації та проектів землеустрою, визнання недійсними та скасування правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтовано тим, що батько позивача ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 та мав у користуванні будинок

і наділену за вказаною адресою земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У 2003 році батько за добровільною відмовою передав йому у власність частину належної земельної ділянки площею 0,07 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Факт передачі земельної ділянки підтверджується рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради Київської області від 09 грудня 2003 року №638.

Зазначеною ділянкою він користувався (без приватизації) з 2003 року до 2022 року включно.

У період 2009-2010 років ОСОБА_2 придбала будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим їй було наділено земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства.

Позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, добровільно відступленою його батьком. При цьому ОСОБА_2 дозволяла користуватися її водою для поливу культур, а він у свою чергу надав відповідачці 2 метри свого городу для зручності обробітку належних їй земельних ділянок. Однак у червні 2022 року у них із ОСОБА_2 виникла сварка, під час якої остання повідомила, що земельна ділянка йому не належить, так як вона її приватизувала.

Звернувшись до Рокитнянської селищної ради із запитом, позивач отримав відповідь, що рішенням сесії Рокитнянської селищної ради від 18 лютого 2022 року № 1715-21(І)-VІІІ затверджені матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та їй передана у приватну власність земельна ділянка, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098, площею 0,0552 га.

Разом із тим, згідно з інформацією, що міститься у Земельній шнуровій книзі за позивачем рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства, що розташована на АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638.

На підставі викладеного позивач просив суд:

визнати недійсним та скасувати рішення сесії Рокитнянської селищної ради

від 16 вересня 2021 року № 1062-12(ІІ)-VІІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 »;

визнати недійсною та скасувати технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним та скасувати рішення сесії Рокитнянської селищної ради

від 18 лютого 2022 року № 1715-21(І)-VІІІ «Про затвердження матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки»;

визнати недійсною та скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098, площею 0,0522 га за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рокитнянський районний суд Київської області рішенням від 21 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав недійсною та скасував технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою:

АДРЕСА_1 , видану на ім`я ОСОБА_2 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ».

Визнав недійсним та скасував рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VІІІ від 18 лютого 2022 року «Про затвердження матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки».

Визнав недійсним та скасував рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М. В. про державну реєстрацію прав

та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09 червня 2022 року права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2596991932020). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що на час прийняття оспорюваних рішень уже було прийняте рішення виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 та позивачем ОСОБА_1 на той час набуто права користування спірною земельною ділянкою, відповідно до норм статті 141 ЗК України право користування ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку припинено не було. Отже, під час надання дозволу на приватизацію цієї земельної ділянки ОСОБА_2 , яка не перебувала в її користуванні, орган місцевого самоврядування порушив норми статті 116 ЗК України, згідно з якою безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Визнаючи недійсною та скасовуючи технічну документацію із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність на ім`я ОСОБА_2 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 », суд керувався тим, що така документація може бути повторно подана відповідачкою для її затвердження.

Також місцевий суд вказав, що скасування рішення сесії місцевої ради про надання відповідачці дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення садівництва не є ефективним захистом прав позивача, оскільки виготовлення технічної документації із землеустрою, на відміну від її затвердження, є стадією процесу отримання прав на земельну ділянку, що безпосередньо не порушує прав позивача, так як це рішення вже реалізовано, на підставі нього затверджена технічна документація і відповідачка зареєструвала право власності на землю. Отже, скасування рішення ради про надання такого дозволу не є ефективним захистом прав позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 18 вересня 2023 року рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

1 488,60 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на підставі рішення виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 спірна земельна ділянка на час прийняття оспорюваних рішень Рокитнянської селищної ради не була сформована через відсутність правовстановлюючих документів на користь позивача та розробленої документації із землеустрою.

З часу прийняття вказаного рішення і натепер позивач так і не набув ні права власності, ні права користування на спірну земельну ділянку, про що свідчить відсутність розробленої документації із землеустрою, метою якої є встановлення ідентифікуючих характеристик земельної ділянки, а саме встановлення її меж на місцевості, площі, кількісної та якісної характеристики угідь, цільового призначення, наявність/відсутність обмежень та належного правовстановлюючого документа.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не був ні землекористувачем, ні власником спірної земельної ділянки, а тому не можна вважати його право власності чи право користування на спірну земельну ділянку порушеними.

Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач допустив бездіяльність щодо виготовлення документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, яка свідчить про відсутність інтересу в отриманні у власність (користування) земельної ділянки та не бажання виконувати обов`язки власника (користувача) земельної ділянки, передбачені статтями 91 96 ЗК України, які виникають з моменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Апеляційний суд взяв до уваги, що пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації

із землеустрою» від 02 червня 2015 року, який набрав чинності 27 червня 2015 року, вказано, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Отже, рішення виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 «Про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на кінець червня 2017 року втратило свою чинність.

Надаючи оцінку рішенню Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638, апеляційний суд вказав, що це рішення є лише дозволом на розробку проекту відведення земельної ділянки, метою якого є формування ділянки (визначення її меж, площі, характеристика угідь, встановлення обмежень ), про що свідчить пункт 3 рішення, яким зобов`язано ОСОБА_1 подати на затвердження виконкому селищної ради проект приватизації земельної ділянки. Тобто це рішення не є остаточним рішенням про передачу сформованої земельної ділянки у власність, яке вже є правовстановлюючим актом.

Апеляційний суд виснував, що формулювання змісту рішення № 638 від 09 грудня 2003 року, а саме: «Про передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» на дату його прийняття не відповідало порядку та вимогам чинного ЗК України, що є порушенням порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач був законним власником чи користувачем спірної земельної ділянки, незаконності дій відповідача та дій Рокитнянської селищної ради щодо передачі у власність ділянки та реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку для садівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 листопада 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, уточнивши вимоги якої в грудні 2023 року та посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року та залишити в силі рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня

2023 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: у земельних правовідносинах щодо обставин довготривалого добросовісного користування земельною ділянкою землекористувачем на підставі рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у приватну власність, але без державної реєстрації, та надання цієї земельної ділянки іншому землекористувачу з метою приватизації лише з обставин несвоєчасної приватизації ділянки попереднім землекористувачем.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/18 (провадження № 14-648цс18), та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року № 120/1491/19-а стосовно набуття земельної ділянки у власність за набувальною давністю.

Заявник зазначає, що застосування частини третьої статті 116 ЗК України про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян до відповідачки не могла застосовуватися, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України спірна земельна ділянка перебувала у користуванні позивача.

Наголошує, що приватизація відповідачкою земельної ділянки, яка знаходилася у користуванні позивача, здійснена з порушенням норм законодавства України, оскільки на час прийняття оспорюваних рішень вже діяло рішення виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638, яке є чинним, та позивач із 2003 року правомірно набув право користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки порушенням прав позивача у контексті потенційного набуття позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки позивач ОСОБА_1 на законних підставах володіє спірною земельною ділянкою більше 10 років.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті

389 ЦПК України.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а постанову апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батько позивача ОСОБА_3 проживав за адресою:

АДРЕСА_1 , та мав у користуванні житловий будинок і наділену за цією адресою земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У 2003 році ОСОБА_3 за добровільною відмовою передав ОСОБА_1 частину належної земельної ділянки площею 0,07 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Факт передачі земельної ділянки підтверджується рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради Київської області від 09 грудня 2003 року № 638, відповідно до якого у ОСОБА_3 вилучено земельну ділянку розміром 0,07 га на АДРЕСА_1 та зазначена земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 . Спірною ділянкою ОСОБА_1 користувався (без її приватизації) з 2003 року.

У 2008 році ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим їй було наділено земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, які вона приватизувала у 2011 році.

Позивач у цей час продовжував користуватися земельною ділянкою, добровільно відступленою його батьком.

Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради від 16 вересня 2021 року № 1062-12(ІІ)-VІІІ ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 .

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва у АДРЕСА_1 , зем. діл. № НОМЕР_1 територія Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098, площею 0,0552 га. Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради від 18 лютого 2022 року № 1715-21(І)-VІІІ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та передано їй у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098, площею 0,0552 га. На підставі зазначеного рішення Рокитнянської селищної ради Київської області державний реєстратор Рокитнянської селищної ради Київської області Лациба М. В у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 червня 2022 року за реєстраційним номером 2596991932020 зареєстрував право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098, площею 0,052 га, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 302369219).

Відповідно до листа Рокитнянської селищної ради Київської області від 30 червня 2022 року № 03-12-1175, наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 , за інформацією, що міститься у Земельній шнуровій книзі за ОСОБА_1 рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства

на АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених

у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Визначаючи межі касаційного перегляду, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення сесії Рокитнянської селищної ради від 16 вересня 2021 року № 1062-12(ІІ)-VІІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 » в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому силу положень статті 400 ЦПК України касаційному перегляду в цій частині не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на таке.

Частина перша статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства визначає справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (стаття 2 ЗК України). Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Згідно пунктом в) частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України.

У статті 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Відповідно до положень статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (стаття 79-1 ЗК України).

У цій справі встановлено, що рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 «Про передачу в приватну власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» на підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про передачу у приватну власність земельної ділянки, в межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства вирішено: вилучити земельну ділянку у ОСОБА_3 розміром 0,07 га на АДРЕСА_1 у зв`язку з добровільною відмовою; передати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства; проект приватизації земельної ділянки подати для затвердження на виконком селищної ради; землевпоряднику ОСОБА_6 зробити зміни в земельно-кадастровій книзі за рахунок ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Рокитнянської селищної ради Київської області від 30 червня

2022 року № 03-12-1175 згідно із записами у Земельній шнуровій книзі за

ОСОБА_1 рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства на АДРЕСА_1 на виконання рішення виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради № 638 від 09 грудня 2003 року. Отже, земельна ділянка на АДРЕСА_1 як новий об`єкт прав ОСОБА_1 не виділялася, а передавалася позивачу від колишнього власника ОСОБА_3 , який відмовився від земельної ділянки у добровільному порядку.

Факт користування земельною ділянкою може підтверджуватися правовстановлюючим документом (державний акт на право користування земельною ділянкою - стаття 23 ЗК України 1990 року; витяг із земельно-шнурової книги, реєстрової книги, погосподарської книги - стаття 20 ЗК Української РСР) або документом, що підтверджує фактичне користування земельною ділянкою (матеріали інвентаризації земель, дані бюро технічної інвентаризації тощо) (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 463/1865/17, провадження № 61-3146св23).

Громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Статтями 22 23 ЗК України 1990 року визначено, що право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (постанова Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 686/14711/21, провадження № 61-15386св23).

Такі положення щодо виникнення права на земельну ділянку закріплено статтею

125 ЗК України 2001 року.

За частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що рішення Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 є лише дозволом на розробку проекту відведення земельної ділянки оскільки спірна земельна ділянка як новий об`єкт прав ОСОБА_1 не виділялася, а передавалася йому від колишнього власника ОСОБА_3 , який у добровільному порядку відмовився від права власності на земельну ділянку, а відповідно до записів у Земельній шнуровій книзі земельна ділянка 0,07 га, з цільовим призначенням для ведення особистого земельного господарства за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради № 638 від 09 грудня 2003 року, яке є чинним, рахується за ОСОБА_1 .

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22 вересня

2005 року положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХII (563-12 ) з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У мотивувальній

частині цього рішення зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

У постанові від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження

№ 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005».

Таким чином, апеляційний суд не перевірив доводів заявника про те, що не оформлення земельної ділянки ОСОБА_1 не припиняє право позивача на раніше надану у користування земельну ділянку площею 0,07 га на АДРЕСА_1 та свідчить про помилковість висновку апеляційного суду про те, що позивач втратив право власності на спірну земельну ділянку площею 0,07 га. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 727/2377/23 (провадження № 61-3238св24).

Крім того, колегія суддів наголошує, що у постанові від 30 серпня 2022 року в справі № 816/1335/17 (адміністративне провадження № К/9901/42892/18) Верховний Суд вказав, що «затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відтак, вказані обставини є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою». Подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 706/553/22 (провадження № 61-7873св23).

Апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про те, що на час прийняття оспорюваних рішень уже було прийнято рішення виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 та позивачем було набуто право користування спірною земельною ділянкою.

Отже, відбулося непропорційне втручання відповідачки та органу місцевого самоврядування у право позивача на користування земельною ділянкою, яке в цьому випадку захищене нарівні як і право власності відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Крім того, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» (рішення Європейського суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87)). Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ у справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98). В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, заява № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Таким чином, у цій справі захисту підлягають також і правомірні очікування позивача на завершення процедури отримання земельної ділянки у власність.

Верховний Суд наголошує, що без встановлення обставин, які підтверджують, що земельна ділянка, яка згідно з рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради від 09 грудня 2003 року № 638 «Про передачу в приватну власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» передана ОСОБА_1 у приватну власність, накладається на земельну ділянку, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098, площею 0,0522 га, яка належить ОСОБА_2 , неможливо зробити висновок про відповідність вимогам чинного законодавства прийнятих Рокитнянською селищною радою рішень відносно земельної ділянки, належної відповідачці.

Крім того, додатковій перевірці підлягають встановлення цільового використання спірної земельної ділянки та наявність нерухомого майна, зокрема житлового будинку ОСОБА_2 .

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на спірну земельну ділянку, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідачу якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Вказана постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена після подання касаційної скарги, а тому повинна бути врахована апеляційним судом під час нового розгляду справи, та перевірці обставин щодо повного чи часткового накладання земельної ділянки, яка надана відповідачці на ту, що була у користуванні позивача.

Щодо набувальної давності, то доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Щодо доводів заявника як на підставу касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), то з урахуванням того, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку.

Зважаючи на наведене, висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними та не є такими, що відповідають завданню цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

У силу наданих процесуальним законом повноважень (стаття 400 ЦПК України) суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення сесії Рокитнянської селищної ради від 16 вересня 2021 року № 1062-12(ІІ)-VІІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 » в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому в цій частині не підлягає касаційному перегляду, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частинах:

визнання недійсною та скасування технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою:

АДРЕСА_1 , видану на ім`я ОСОБА_2 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 »;

визнання недійсним та скасування рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VІІІ від 18 лютого 2022 року «Про затвердження матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки»;

визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09 червня 2022 року права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2596991932020), -

скасувати, справу в означених частинах позовних вимог передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За положеннями частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Верховного Суду виснує про часткове задоволення касаційної скарги, наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині позовних вимог про:

визнання недійсною та скасування технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою:

АДРЕСА_1 , видану на ім`я ОСОБА_2 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 »;

визнання недійсним та скасування рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VІІІ від 18 лютого 2022 року «Про затвердження матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки»;

визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09 червня 2022 року права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2596991932020), -

та направлення справи в означених частинах позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням результату касаційного розгляду колегія суддів не вбачає підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року в частині позовних вимог про:

визнання недійсною та скасування технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою:

АДРЕСА_1 , видану на ім`я ОСОБА_2 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 »;

визнання недійсним та скасування рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VІІІ від 18 лютого 2022 року «Про затвердження матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки»;

визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09 червня 2022 року права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2596991932020), -

скасувати, справу в означених частинах позовних вимог передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Сердюк

Судді В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська