Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/500/18

Провадження № 11-435сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року (суддя Смокович М. І.) в адміністративній справі № 9901/500/18 за позовом ОСОБА_3 до Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2018року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом,у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Другої Дисциплінарної палати ВРП від 29 січня 2018 року № 219/2дп/15-18 про залишення скарги без розгляду та повернення її скаржнику;

- зобов'язати Другу Дисциплінарну палату ВРП відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 та провести перевірку викладених у дисциплінарній скарзі обставин.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що суддя ОСОБА_4. безпідставно відмовила у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_5, слідчого в особливо важливих cправах другого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6, прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7, судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2, Державної казначейської служби України про визнання незаконними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Дії зазначених осіб ОСОБА_3 оскаржував у зв'язку з проведенням незаконного, на його думку, обшуку в межах кримінального провадження, у якому, як стверджує позивач, він не має процесуального статусу. Відмовивши у відкритті провадження в адміністративній справі, суддя таким чином позбавила його права на доступ до правосуддя, у зв'язку з чим він подав на неї скаргу до ВРП. Друга Дисциплінарна палата ВРП, залишаючи цю скаргу без розгляду, на переконання позивача, не надала належної оцінки обставинам, що зумовили подання цієї скарги.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у спірній ухвалі, рішення ВРП щодо залишення скарги без розгляду з підстав, передбачених статтею 44 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII)не передбачають необхідності правової оцінки дій судді, що стали приводом для подання на нього скарги, і не підлягають оскарженню як суддею, стосовно якого подана скарга, так і скаржником з огляду на пряму заборону Закону № 1798-VIII на таке оскарження.

Не погодившись із зазначеною ухвалою з підстави порушення судом норм процесуального права, у квітні 2018 року ОСОБА_3 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року, а справу передати до того ж суду для розгляду справи по суті.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, що відмова суду у прийнятті позовної заяви порушує його право на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежено.

Крім того, ОСОБА_3 вважає, що оскаржуваною ухвалою суд порушив гарантоване йому пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (набрала чинності 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція), право на справедливий суд на судовий захист.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП підтримує правову позицію суду першої інстанції та зазначає, що позивач не є суб'єктом дисциплінарного провадження щодо судді, а тому не наділений правом на оскарження рішення, дій чи бездіяльності визначених законом органів за результатами такого провадження.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно із законом у системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності судді (частина десята статті 131 Конституції України).

В Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора(стаття 131 Основного Закону України).

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), зокрема частиною першою статті 107 цього Закону визначено, що будь-яка особа має право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 реалізував своє право на звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_4, яка, на думку позивача, вчинила дисциплінарний проступок.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

За правилами статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частиною четвертою статті 44 цього Закону передбачено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи, ДругаДисциплінарна палата ВРП ухвалою від 29 січня 2018 року № 219/2дп/15-18 скаргу ОСОБА_3 стосовно судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 залишила без розгляду та повернула скаржнику, оскільки на обґрунтування доводів скарги ОСОБА_3 наводить виключно ті обставини, що можуть бути перевірені Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, де на час розгляду скарги ВРП перебувала справа.

Водночас в цій ухвалі зазначено, що вона оскарженню не підлягає.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що ухвала Другої Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIIIоскарженню до ВРП підлягає рішення дисциплінарного органу ВРП, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

Відповідно до вимог частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

З наведеного вище правового регулювання вбачається, що позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення ВРП за результатами такого провадження.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, учинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).

Щодо висновків суду першої інстанції, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суду, до юрисдикції якого мав би, за аргументами скаржниці, належати розгляд цієї справи.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 10 травня 2018 року у справі № 800/227/17.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доводами скаржника не спростовані.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 242, 266, 292, 311, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 4 червня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С. В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко І.В. Саприкіна О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська