Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.11.2018 року у справі №203/3682/17
Постанова ВП ВС від 18.09.2019 року у справі №203/3682/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 203/3682/17

Провадження № 14-318цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року (суддя Католікян М. О.) та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року (судді Городнича В. С., Варенко О. П., Лаченкова О. В. )

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права на отримання відшкодування за вкладом та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський", банк), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому, уточнивши позовні вимоги, просив:

визнати за ним право на отримання відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі-Закон № 4452-VI) відшкодування за картковим рахунком "Депозит*вКлад" № НОМЕР_1 в загальному розмірі 19 529,51 грн;

зобов'язати ПАТ "Банк "Михайлівський" в особі уповноваженої особи подати до Фонду інформацію щодо нього як вкладника ПАТ "Банк "Михайлівський", який має право на відшкодування коштів за картковим рахунком "Депозит*вКлад" № НОМЕР_1 в загальному розмірі 19 529,51 грн;

зобов'язати Фонд вчинити всі необхідні дії для здійснення виплати грошових коштів у межах гарантованої суми як вкладнику неплатоспроможного банку.

Позовні вимоги мотивував тим, що 08 лютого 2016 року між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір, за яким банк відкрив йому картковий рахунок "Депозит* "вКлад" № НОМЕР_1 та прийняв від нього грошові кошти на загальну суму 20 000,00 грн. 25 березня 2016 року між ним та банком було укладено договір банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний", згідно з яким ПАТ "Банк Михайлівський" відкрив йому рахунок № НОМЕР_2 та прийняв від нього грошові кошти на загальну суму 50 000,0 грн. Того ж дня між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ", товариство) було укладено договір позики, за яким він передав товариству грошові кошти, що підлягали поверненню на його рахунки, відкриті у ПАТ "Банк Михайлівський". 19 травня 2016 року на виконання умов вищевказаного договору позики на його рахунки надійшли кошти в сумі 30 531,14 грн. Крім того, 16 травня 2016 року між ним та ТОВ "ІРЦ" було укладено договір позики, за яким він також передав товариству грошові кошти, що підлягали поверненню на його рахунок № НОМЕР_2, відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський". 19 травня 2016 року на виконання зазначеного договору позики на його рахунок № НОМЕР_2 надійшли грошові кошти в сумі 20 029,51 грн. Того ж дня в системі інтернет-банкінгу "mPay" він здійснив переказ своїх грошових коштів у сумі 50 029,51 грн із зазначеного рахунку на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський". На час ухвалення рішення про ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" на його рахунку № НОМЕР_1 в банку обліковувалося 70 060,65 грн. Після звернення до Фонду йому було повернуто лише 20 000,0 грн. При цьому ПАТ "Банк Михайлівський" повідомило його про те, що решта коштів не підлягає поверненню через нікчемність правочину з переказу коштів у сумі 50 029,51 грн. Після повторного звернення до Фонду йому додатково було повернуто 30 531,14 грн. Решту коштів - 19 529,51 грн позивачу не повернули, у зв'язку із чим він звернувся до суду.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року, з урахуванням ухвал цього суду про виправлення описок від 03 квітня та 11 жовтня 2018 року, позов задоволено.

Визнано право ОСОБА_1 на отримання відповідно до ~law31~ відшкодування за картковим рахунком "Депозит*вКлад" № НОМЕР_1 в сумі 19 529,51 грн.

Зобов'язано ПАТ "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника цього банку, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду в сумі 19 529,51 грн.

Зобов'язано Фонд вчинити всі необхідні дії в межах на~law32~ повноважень зі здійснення виплати відшкодування коштів у межах гарантованої суми ОСОБА_1 як вкладникові ПАТ "Банк Михайлівський".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновки ПАТ "Банк Михайлівський" про нікчемність транзакції з переказу коштів ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача є безпідставними. Кошти на рахунку позивача № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" є вкладом у розумінні ~law33~, а тому вимоги позивача про відшкодування коштів у межах гарантованої суми є обґрунтованими, а відмова відповідача повернути ці кошти - незаконною.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Михайлівський" залишено без задоволення. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли із цивільно-правової угоди. Кошти на рахунку позивача є вкладом відповідно до норм Цивільного кодексу України та ~law34~. Також суд вважав безпідставними доводи ПАТ "Банк Михайлівський" про нікчемність транзакцій щодо залучення коштів на рахунки позивача. Апеляційний суд дійшов висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У жовтні 2018 року ПАТ "Банк Михайлівський", від імені якого діє уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року і постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року та закрити провадження у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір між сторонами є публічно-правовим, з урахуванням особливого статусу Фонду як спеціалізованої державної установи та предмета спору (гарантоване державою відшкодування за банківським вкладом), тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Також ПАТ "Банк Михайлівський" наголосило, що суди не встановили правову природу коштів, які обліковуються на рахунку позивача, та залишили поза увагою факт, що ці кошти є сумою поверненої позики та процентів за договором, у якому ПАТ "Банк Михайлівський" не є стороною, тому гарантії, визначені ~law35~, на спірні правовідносини не поширюються, а кошти зараховані на рахунок позивача в сумі 20 000,00 грн та 29,31 грн не підлягають виплаті.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що він звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених прав, які виникли із цивільно-правової угоди, а тому цей спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПАТ "Банк Михайлівський" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції (частина 6 статті 403 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною 6 статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень ( КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються ~law37~. ~law38~ також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. ~law39~ є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ~law40~ Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ~law41~ основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними ~law42~, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені ~law43~; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі ~law44~ в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до ~law45~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (~law47~).

Нормами ~law48~ установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог ~law49~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (~law50~)

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" (~law51~).

Відповідно до ~law52~ № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку

За приписами ~law53~ рішення, що приймаються відповідно до ~law54~ НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені ~law55~, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими ~law56~. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер та складаються без участі банку-боржника.

Спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такі правові висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15 та ін.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення (частина 2 статті 414 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У цій справі позивач претендує на відшкодування коштів за вкладом у сумі 19
529,51 грн, тобто у межах установленого законом граничного розміру відшкодування, тому Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи ПАТ "Банк Михайлівський" про те, що спір стосується публічно-правових відносин стосовно такого відшкодування. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково розглянули спір у частині вимог до Фонду в порядку цивільного судочинства, тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Разом з тим ПАТ "Банк Михайлівський" не є учасником відносин з відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. Учасниками цих відносин є позивач і Фонд, а не позивач і ПАТ "Банк Михайлівський".

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі). Аналогічні приписи закріплені у частинах 1 і 3 статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідачем є особа чи держава (частина 2 статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі; частина 2 статті 30 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково вважали ПАТ "Банк Михайлівський" належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 та дійшли неправильного висновку про задоволення позову в частині вимог до нього.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини 1 та 2 статті 412 ЦПК України).

З огляду на вищевикладене, оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог до ПАТ "Банк Михайлівський" про зобов'язання надати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, слід скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову в цій частині вимог відмовити.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ПАТ "Банк Михайлівський" слід задовольнити частково, заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року скасувати; закрити провадження у справі в частині позовних вимог до Фонду, в частині позовних вимог до ПАТ "Банк Михайлівський" ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду відмовила позивачу у задоволенні його вимог до ПАТ "Банк Михайлівський", то з позивача слід було б стягнути 3 617,2
грн судового збору, сплаченого ПАТ "Банк Михайлівський" за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Проте позивач як споживач звільнений від сплати судового збору (висновки Великої Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц).

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 141 ЦПК України).

Отже, слід компенсувати ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 057,2 грн і 2 560,0 грн відповідно.

Керуючись статтями 400, 402, 403, 404, 409, 412, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права на отримання відшкодування за вкладом та зобов'язання вчинити дії закрити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" про визнання права на отримання відшкодування за вкладом та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Судовий збір, сплачений Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (ідентифікаційний код юридичної особи 38619024) за подання апеляційної скарги у сумі 1057,20 грн і за подання касаційної скарги у сумі 2560,0 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л.

Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Л. М. Лобойко