Історія справи

Постанова ВП ВС від 18.04.2024 року у справі №9901/110/19
Ухвала КАС ВП від 04.03.2019 року у справі №9901/110/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 9901/110/19

Провадження № 11-191заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 9901/110/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 (головуючий суддя Кравчук В. М., судді Берназюк Я. О., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Стародуб О. П.),

У С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), у якій просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення ВККС від 30.01.2019 про визнання його ( ОСОБА_1 ) таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді;

- зобов`язати ВККС вирішити питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді.

1.2. На обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення прийнято стосовно нього як кандидата, котрий взяв участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеному ВККС 02.08.2018.

1.3. Позивач зазначає, що рішення Комісії від 30.01.2019 є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням принципу рівності та з проявом щодо нього ознак дискримінації порівняно з іншими конкурсантами (щодо яких також було відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження у зв`язку з пропуском строку притягнення судді до відповідальності), оскільки жодних даних про притягнення його, ОСОБА_1 , до відповідальності будь-якого виду немає.

Що ж до рішення Вищої ради юстиції від 20.10.2015 [у цьому рішенні зроблено висновок про порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 норм процесуального права при постановленні ухвали від 09.07.2012 про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , але у притягненні його до дисциплінарної відповідальності відмовлено. Це рішення згадується в оскаржуваному рішенні ВККС на обґрунтування висновку про недостовірність його тверджень у пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік (твердження, що ним не здійснювалися вчинки, які можуть мати наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності)], то таке до декларації доброчесності судді за 2016 рік відношення не має, оскільки декларацію доброчесності судді вперше, в якій зазначаються твердження щодо обставин, які мали місце упродовж усього життя особи, було ним подано до Комісії у 2015 році.

У зв`язку із цим, як зауважує позивач, підстав для іншого твердження в декларації доброчесності судді за 2016 рік немає. Аналогічні відомості зазначені у відповідному пункті декларації доброчесності й іншими суддями, щодо яких Вища рада юстиції відмовила у відкритті дисциплінарного провадження через закінчення строку притягнення судді до відповідальності і щодо яких ВККС як до учасників оголошеного конкурсу негативного висновку не зробила.

1.4. Також позивач доводить, що рішення ВККС від 30.01.2019 ґрунтується на недостовірній інформації та прийнято з порушенням принципу обґрунтованості, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки Комісія не врахувала конституційну гарантію щодо забезпечення судді житлом за місцем роботи та його (позивача) відповідне право.

Позивач зазначає, що він як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, був включений до списків черговиків для забезпечення житла. На час видачі йому ордера на службову квартиру суперечки щодо неї не було; обставини, що свідчили про безпідставне відчуження квартири забудовником іншій особі, йому стали відомі під час оформлення права користування квартирою. Згодом рішення про надання йому квартири були скасовані відповідно до його заяви.

Позивач покликається також на те, що службове житло було отримано й іншими суддями, до яких під час конкурсу не було зауважень, які пред`явлені йому.

1.5. На переконання позивача, рішення ВККС від 30.01.2019 прийнято не на підставі закону, оскільки жодна норма не передбачає обов`язку кандидата на посаду судді надавати документальне підтвердження походження грошових коштів, які отримані іншими особами (у випадку позивача - його сестрою).

Про безоплатне користування частиною житлового будинку його сестри ОСОБА_3 він зазначив в електронній декларації. ОСОБА_3 не є членом його сім`ї, у них немає спільного проживання, вони не пов`язані спільним побутом та взаємними правами та/чи обов`язками, а тому непідтвердження її фінансової спроможності придбати будинок поставлено йому у вину безпідставно.

1.6. Позивач також вважає, що оскаржуване рішення не відповідає принципу розсудливості та добросовісності, оскільки задекларований ним житловий будинок з господарськими будівлями належить на праві приватної власності його тещі та набутий нею на підставі закону в порядку спадкування, а грошові кошти він отримав у вигляді заробітної плати.

Висновок ВККС про його фінансову неспроможність для набуття статків є протиправним припущенням, яке не підтверджено належними доказами.

Усі задекларовані ним ( ОСОБА_1 ) готівкові кошти, за його твердженням, відповідають його доходам, отриманим у період роботи на посаді судді з 2008 по 2018 роки; зокрема, його заробітна плата за 2008-2017 роки сумарно склала 2 783 017 грн.

1.7. Наголошує ОСОБА_1 й на порушенні ВККС щодо нього статті 32 Конституції України, яке вбачає у втручанні в право на приватне життя.

1.8. У відзиві на позов ВККС доводить, що оскаржуване позивачем рішення відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, прийнято на підставі наявної в досьє позивача інформації та відповідно до умов конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеного 02.08.2018.

1.9. У відповіді на відзив ВККС представник позивача адвокат Кравець Р. Ю. зазначає, що Комісія проігнорувала преюдиційні факти, встановлені в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі № 826/2334/18, яким визнано протиправним та скасовано висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності (далі - ГРД) 20.04.2017. При цьому аналогічні обставини зазначені й у висновку ГРД, який повністю продубльований в оскаржуваному рішенні ВККС від 30.01.2019.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Касаційний адміністративний суд рішенням від 15.11.2023 у задоволенні позову відмовив.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді, Комісія прийняла у колегіальному складі за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням конкурсної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03.11.2016 № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16). Оскаржуване позивачем рішення ВККС містить мотиви його прийняття, висновки Комісії зроблені за результатами дослідження матеріалів досьє кандидата на посаду судді, інформації ГРД.

2.3. Суд зазначив, що в межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді з урахуванням мети і завдань його проведення обов`язком (повноваженням) Комісії є з`ясування й оцінка всіх аспектів життя та діяльності кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.

Комісія, враховуючи її правовий статус, повинна визначити, чи відповідає поведінка кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006 (схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з`їздом суддів України 22.02.2013.

2.4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними. Оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Члени Комісії, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності, виходячи із загальноприйнятих уявлень про це поняття, особливо якщо йдеться про суддю.

Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.

2.5. Застосувавши підхід Європейського суду з прав людини щодо оцінки правомірності рішень Комісії під час реалізації дискреційних повноважень, відповідно до якого суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів (рішення у справах Sigma Radio Television Ltd. v. Cyprus, Putter v. Bulgaria), а також висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19 та від 20.05.2020 у справі № 9901/257/19, зроблені з урахуванням цього підходу, Касаційний адміністративний суд зазначив, що висновок про непідтвердження ОСОБА_1 в конкурсній процедурі здатності здійснювати правосуддя у Верховному Суді Комісія зробила на підставі оцінки конкретних обставин, встановлених щодо позивача в конкурсній процедурі. Позивач ці обставини не заперечує, однак не згоден з оцінкою, яку їм дала Комісія.

2.6. Оцінивши доводи позивача, суд першої інстанції виснував, що викладені в рішенні ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінюючи ці обставини в сукупності, Комісія дійшла висновку, що кандидат ОСОБА_1 не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді. За оцінкою суду першої інстанції, такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.

2.7. Відхилив суд першої інстанції й довід позивача про дискримінацію щодо нього в конкурсній процедурі (у різному ставленні ВККС до нього, порівняно з іншими кандидатами), зазначивши, що оцінювання кандидата є персональним, комплексним і враховує всі обставини в сукупності. Окремі схожі обставини в досьє різних кандидатів не обов`язково приводять до однакових рішень, оскільки Комісія враховує ще й інші факти, які стосуються конкретної особи та можуть істотно відрізнятися.

2.8. Що ж до твердження позивача, що немає правової норми, якою був би установлений обов`язок кандидата на посаду судді документально підтвердити походження грошових коштів, які отримані третіми особами [у випадку з позивачем - сестрою], Касаційний адміністративний суд вказав, що специфіка конкурсу покладає саме на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов`язок надати переконливі пояснення (а за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності.

2.9. Відхиляючи довід позивача, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі № 826/2334/18 визнано протиправним та скасовано затверджений ГРД 20.04.2017 висновок про невідповідність його як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики, суд першої інстанції виходив з того, що на час проведення конкурсу зазначений висновок до уваги не брався. За висновком суду, подальше скасування висновку ГРД не є обставиною, яка може безумовно свідчити, що прийняте відповідачем стосовно позивача за наслідками конкурсу рішення є протиправним.

2.10. Крім того, суд першої інстанції відхилив довід позивача, що Комісія не повинна була враховувати висновок ГРД з огляду на положення статті 32 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що посада судді покладає певні обмеження і обов`язки, зумовлені необхідністю неупередженого здійснення правосуддя. Зокрема, запорукою і необхідною умовою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка судді не лише при виконанні професійних обов`язків, але й у повсякденному житті. Проявом останнього є, зокрема, відповідність способу життя судді його матеріальним можливостям.

3. Короткий зміст апеляційної скарги

3.1. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 15.11.2023, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам закону, як обґрунтованість та вмотивованість судового рішення, оскільки в ньому викладені лише загальні формулювання стосовно правомірності рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19. Згідно з доводами позивача жодних посилань на конкретні докази, їх оцінку, мотиви, з яких докази прийняті судом чи відхилені, як того вимагає стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у рішенні суду першої інстанції не наведено.

3.3. Позивач в апеляційній скарзі також стверджує, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, що призвело до порушення його процесуальних прав.

3.4. Ще одним доводом в апеляційній скарзі є посилання ОСОБА_1 на тривалий розгляд справи судом.

3.5. Посилається позивач і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 44 47 55 КАС, яке (згідно з доводами позивача) полягає в тому, що суд першої інстанції безпідставно залучив до матеріалів справи довіреність на ім`я адвоката Кравця Р. Ю. щодо представництва його, ОСОБА_1 , інтересів у суді першої інстанції, оскільки ця довіреність, як стверджував позивач, стосувалась тільки повноважень цього представника в іншій справі позивача (справі № 800/330/17) (перший конкурс до Верховного Суду).

Свавільне зволікання у розгляді справи на порушення визначених статтею 258 КАС строків, порушення процесуальних прав позивача на безпосередню участь у справі, доступ до правосуддя та ефективний спосіб юридичного захисту суперечить засадам, визначеним у частині першій статті 2 КАС, статтях 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3.6. Також позивач доводить, що незупинення членом Комісії ОСОБА_4 , який входив до складу колегії ВККС, яка прийняла рішення від 30.01.2019 № 145/вс-19, адвокатської діяльності є порушенням Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у зв`язку із чим його участь у прийнятті зазначеного рішення, а відповідно і всієї колегії, була нелегітимною.

3.7. Доводить позивач і те, що в рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які мотиви щодо питання декларування його, ОСОБА_1 , статків, що свідчить про те, що суд взагалі це питання не досліджував.

3.8. Інші доводи позивача з приводу його незгоди з рішенням суду першої інстанції стосуються обставин, на які покликається ВККС у рішенні від 30.01.2019 № 145/вс-19. Ці доводи за змістом та спрямованістю подібні до зазначених позивачем у позовній заяві, які наведено вище.

4. Рух апеляційної скарги

4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.01.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 15.11.2023, а ухвалою від 21.02.2024 призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

5.1. ВККС у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в рішенні від 15.11.2023 щодо підстав для відмови в задоволенні позову, законності та обґрунтованості цього рішення.

6. Обставини справи

6.1. ВККС рішенням від 02.08.2018 № 185/зп-18 оголосила конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

6.2. 03.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя на посаді судді Касаційного адміністративного суду.

6.3. Рішенням Комісії від 02.10.2018 № 53/вс-18 позивача було допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад у Касаційному адміністративному суді.

6.4. Згідно з умовами проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду ОСОБА_1 проходив кваліфікаційне оцінювання як суддя.

6.5. За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складення іспиту» в межах процедури конкурсу до Касаційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 137,25 бала, а рішенням Комісії від 27.12.2018 № 327/зп-18 був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

6.6. Проведення співбесіди за результатами дослідження досьє під час кваліфікаційного оцінювання кандидата ОСОБА_1 відбулося 30.01.2019.

6.7. ВККС рішенням від 30.01.2019 № 145/вс-19 визнала кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді.

6.8. У цьому рішення ВККС зазначила, що з метою сприяння у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності 21.01.2019 ГРД надіслала до Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, однак цей висновок подано ГРД без дотримання підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу VI Регламенту ВККС (далі - Регламент), затвердженого рішенням Комісії від 13.10.2016 № 81/зп-16 (менше, ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди з кандидатом ОСОБА_1 ), у зв`язку із чим Комісія визнала висновок ГРД неподаним.

Однак відповідно до протокольного рішення Комісії обставини, викладені у висновку ГРД від 21.01.2019, були розглянуті як додаткова інформація щодо кандидата ОСОБА_1 , що кореспондується з інформацією, наявною у досьє цього кандидата.

6.9. Рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 ґрунтується на таких встановлених обставинах та аргументах щодо їх оцінки:

- Комісія визнала твердження ОСОБА_1 в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік [твердження: «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності»] недостовірним, урахувавши, що в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 встановлено порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, що призвело до порушення права особи на перегляд судових рішень і що може свідчити про ознаки дисциплінарного проступку. Підставою ж для відмови у відкритті дисциплінарного провадження Вища рада юстиції визнала ту обставину, що передбачений законом строк, протягом якого застосовується дисциплінарне стягнення до судді, сплинув.

У зв`язку із цим ВККС констатувала прояв позивачем недоброчесності та відзначила, що цей прояв мав місце у прямій суперечності з поданою ним декларацією доброчесності судді, що підтверджується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015. За висновком Комісії, приховування фактів, які мають бути висвітлені кандидатом у пункті 22 декларації доброчесності судді, ймовірно вказують на недотримання кандидатом правил суддівської етики.

Що ж до заповнення позивачем пункту 22 розділу ІІ декларацій доброчесності судді за 2016 та 2017 роки [у цих деклараціях позивач так само зазначив, що ним не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності], то Комісія вказала, що факт недотримання суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, що призвело до порушення права особи на перегляд судових рішень, мав місце у 2012 році, тому обов`язок зазначити про це був покладений на кандидата лише при заповненні декларації доброчесності судді вперше щодо обставин, які мали місце упродовж життя особи, тобто у 2015 році.

- Проаналізувавши інформацію про майновий стан ОСОБА_1 та його родини, яка була в її розпорядженні, Комісія зазначила, що не здійснює оцінювання доброчесності близьких осіб кандидата, а має на меті з`ясувати поінформованість кандидата про матеріальні інтереси членів родини та оцінити його прагнення сприяти встановленню обставин, важливих для підтримання впевненості громадськості у чесності й непідкупності судових органів.

Комісія врахувала інформацію від Національного антикорупційного бюро України, згідно з якою протягом 2012-2016 років дохід сестри кандидата ОСОБА_3 становив лише 245 698 грн, тоді як вартість будинку площею 376 кв. м у АДРЕСА_1 , придбаного нею у 2015 році, частина якого з 2016 року перебуває у кандидата на іншому праві користування, становила 1 700 779 грн.

Комісія констатувала, що позивач не надав переконливих пояснень та доказів, які б усунули сумніви щодо законності походження грошових коштів, витрачених на придбання його сестрою житлового будинку, який у 2016 році на безоплатній, бездоговірній основі був наданий у користування сім`ї кандидата.

- Дослідивши досьє кандидата ОСОБА_1 в частині претендування на службову квартиру та його пояснення з приводу отримання службової квартири, Комісія відзначила достатній рівень грошових заощаджень у позивача для придбання власного житла на момент отримання ордера на службову квартиру. Також у рішенні зазначено, що, отримавши ордер на службову квартиру у 2015 році, не здійснюючи фактичного проживання в ній та не маючи бажання, як стверджував під час співбесіди кандидат, взагалі отримувати її, він почав вчиняти дії щодо анулювання правовстановлюючих документів на квартиру лише у 2018 році. Зокрема, ОСОБА_1 22.02.2018 звернувся із заявами до голови Вищого адміністративного суду України про скасування наказу від 23.01.2015 № 6 про надання йому службової квартири та до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження від 10.02.2015 № 67, а 04.06.2018 надіслав заяву до Солом`янського районного суду міста Києва про відмову від свого позову про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання договорів купівлі-продажу недійсними та вселення.

Комісія оцінила пояснення (твердження) ОСОБА_1 щодо його намірів отримати службове житло як суперечливі та зробила висновок, що це вказує на недостатнє сприйняття кандидатом обов`язку демонструвати бездоганну поведінку у всіх сферах життя та діяти так, щоб підтримувати впевненість суспільства у чесності носіїв судової влади.

- Також у рішенні від 30.01.2019 зазначено, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї є власниками понад 1,3 млн грошових коштів, які задекларовані ОСОБА_1 в електронних деклараціях за 2016-2017 роки. Фінансову спроможність для набуття цих статків кандидат пояснював своїми доходами, отриманими у період роботи на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 2008 до 2016 року, та скромним стилем життя.

Комісія вказала, що надані кандидатом довідки про заробітну плату за період роботи на посаді судді Вищого адміністративного суду України у 2008-2016 роках та аналіз витрат його сім`ї, проведений на підставі простих арифметичних розрахунків, не усувають сумнів у законності походження грошових заощаджень кандидата, задекларованих у 2016 та 2017 роках.

Ураховуючи, що, беручи участь у попередньому конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеному рішенням Комісії від 07.11.2016 № 145/зп-16, ОСОБА_1 стверджував, що більшу частину своїх статків отримав у спадщину, Комісія виснувала, що пояснення кандидата щодо джерела походження його статків є суперечливими та створюють сумніви в їх достовірності.

6.10. Дослідивши досьє ОСОБА_1 та його пояснення щодо кожної з обставин, які стали підставою для висновку про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія виснувала, що зазначені вище обставини дають підстави для обґрунтованого сумніву в сприйнятті та утвердженні кандидатом фундаментальних засад професійної етики та доброчесності суддів.

7. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі

7.1. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

7.2. Згідно із частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

7.3. Щодо Верховного Суду (як вищого суду в системі судоустрою відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1402-VIII) пунктом 4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що він створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі.

7.4. Частиною другою статті 81 Закону № 1402-VIII передбачено, що на посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону [1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років; 2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше десять років].

7.5. Частинами першою та другою статті 83 Закону № 1402-VIII установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди (частина перша статті 85 Закону № 1402-VIII).

Комісія за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді та визначає його рейтинг для участі у конкурсі (пункт 4 частини п`ятої статті 81 зазначеного Закону).

Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС (частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VIII).

7.6. Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію [зокрема] щодо дотримання суддею правил професійної етики: а) відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики.

7.7. Відповідно до пунктів 16 та 17 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання. Дослідження досьє здійснюється членом Комісії, визначеним для підготовки до розгляду і доповіді справи щодо проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно відповідного судді або кандидата на посаду судді.

7.8. Згідно з пунктом 19 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів:

- оголошення доповіді за результатами дослідження досьє;

- надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію;

- послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.

7.9. Пунктом 20 розділу III Положення № 143/зп-16 установлено, що проведення співбесіди здійснюється у формі засідання Комісії у складі, визначеному рішенням Комісії про проведення кваліфікаційного оцінювання. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

7.10. Частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Рішення ВККС про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для припинення подальшої участі судді (кандидата на посаді судді) у процедурах, передбачених Законом (пункт 36 розділу III Положення № 143/зп-16).

7.11. Рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).

7.12. Застосувавши наведені вище норми права у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВККС від 30.01.2019 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (відповідає критерію правомірності рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень згідно із частиною першою статті 19 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 2 КАС).

7.13. Так, рішення прийнято Комісією відповідно до її повноважень, визначених законом, за результатами дослідження досьє ОСОБА_1 та проведення співбесіди як передбаченого законом етапу кваліфікаційного оцінювання в конкурсній процедурі на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду. При дослідженні досьє Комісія врахувала інформацію, яка зазначена у висновку ГРД від 21.01.2019 щодо кандидата, що відповідає нормам статті 87 Закону № 1402-VIII.

Під час співбесіди позивачу була надана можливість висловитись, зокрема, щодо обставин, які викликали у ВККС сумнів щодо відповідності позивача стандартам професійної етики і доброчесності. Заперечень щодо цього факту позивач не наводить.

7.14. Довід ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про нелегітимність колегії ВККС, яка ухвалила оскаржуване в цій справі рішення (як уже зазначено, цей довід позивач обґрунтовує посиланням на те, що ОСОБА_4 , який є адвокатом, не зупинив адвокатську діяльність на час виконання повноважень члена Комісії, що передбачено пунктом 3 частини десятої статті 94 Закону № 1402-VIII), не є слушним, оскільки на момент ухвалення рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 ОСОБА_4 був повноправним членом ВККС і мав право брати участь у прийнятті рішень у складі Комісії. Іншого правового наслідку та обставина, що член ВККС не зупинив адвокатську діяльність, нормами Закону № 1402-VIII не встановлено.

Аналогічну правову позицію щодо повноважень члена ВККС, який не зупинив адвокатську діяльність на час виконання повноважень члена ВККС, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/979/18.

7.15. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

7.16. Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.

7.17. При цьому оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28.08.2018 у справі № 800/294/17, від 26.03.2019 у справі № 800/336/17, від 27.01.2021 у справі № 9901/116/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19, від 19.05.2021 у справі № 9901/126/19.

Водночас суд здійснює контроль за дотриманням ВККС вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії. Судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.

7.18. Касаційний адміністративний суд слушно зауважив, що, зважаючи на історичний контекст обставин, за яких проводився конкурс до Верховного Суду, сформовану під час Революції Гідності суспільну потребу в очищені судової влади та підвищенні довіри та авторитету суду, Комісія мала підстави ставитися прискіпливо до всіх обставин, що породжують обґрунтований сумнів у доброчесності чи етичності кандидата на посаду судді Верховного Суду.

Досягнення мети конкурсу - відібрати до Верховного Суду найбільш професійних доброчесних суддів з бездоганною репутацією - потребувало від Комісії всебічної перевірки та врахування усіх обставин, які в уявленні суспільства не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Кандидат, який бере участь у конкурсі до найвищого суду України, повинен усвідомлювати, що всі обставини його життя можуть бути предметом уваги та обговорення. І лише у разі відповідності його найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що здатний здійснювати правосуддя у Верховному Суді.

Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.

З огляду на це члени Комісії, оцінюючи певні обставини щодо позивача як кандидата, який брав участь у конкурсі на зайняття посади судді Верховного Суду, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Інших засад щодо оцінки життєвих обставин позивача на відповідність критерію доброчесної поведінки, відмінних від власного розсуду членів Комісії як визначеного Законом № 1402-VIII органу, який проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді, чинним законодавством не встановлено.

7.19. Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

7.20. Європейський суд з прав людини, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративного органу, виснував, що суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, які прийняті органом влади, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі Sigma Radio Television Ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі Putter v. Bulgaria, заява № 38780/02, пункти 47-56; Bryan v. the United Kingdom, заява № 19178/91, пункт 44).

7.21. Суд першої інстанції встановив (і це підтверджується доказами у справі), що позивач не заперечує обставини, оцінка яких ВККС лягла в основу рішення щодо результатів його кваліфікаційного оцінювання, але не згодний з оцінкою цих обставин Комісією.

Фактично ОСОБА_1 просить суд здійснити переоцінку фактів, які стали підставою для визнання його ВККС таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді, а саме: зазначення ним в декларації доброчесності судді відомостей, які не відповідають дійсним обставинам щодо вчинення ним дисциплінарного проступку; претендування на службову квартиру в місті Києві за фінансової спроможності її придбати; непідтвердження фінансової спроможності сестри купити житловий будинок; непідтвердження джерел походження задекларованих у 2016 та 2017 роках грошових заощаджень.

Водночас, ураховуючи викладений вище висновок щодо виключної компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС.

7.22. Не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 вказані як підстава для визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає вимогам до судді Верховного Суду за критерієм доброчесності, Велика Палата Верховного Суду перевіряє обґрунтованість висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів.

7.23. Так, статтею 62 Закону № 1402-VIII установлено, що суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті ВККС декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження. У декларації доброчесності судді зазначаються, зокрема, твердження про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними (частини перша, друга, пункт 4 частини третьої, частина п`ята зазначеної статті).

7.24. Наведені норми не встановлюють будь-яких винятків з обов`язку судді правдиво засвідчити в декларації обставини, які стосуються його доброчесності, згідно із затвердженою формою декларації. За встановленого в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 щодо ОСОБА_1 факту порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя у ВККС були обґрунтовані сумніви щодо визнання його твердження в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік таким, що відповідає фактичним обставинам.

7.25. Як уже було зазначено вище, висновок ВККС стосується декларації доброчесності за 2015 рік, яка ОСОБА_1 була подана вперше. Відповідно ж до пункту 5 Правил заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затверджених рішенням ВККС від 31.10.2016, у декларації доброчесності судді заповнюються відомості, актуальні станом на 31 грудня звітного року. У разі заповнення декларації доброчесності судді вперше у ній зазначаються твердження щодо обставин, які мали місце упродовж усього життя особи, яка її заповнює.

7.26. З огляду на те, що доброчесність - це морально-етична категорія, перебіг часу від фактичної обставини, яка оцінюється на доброчесність, і власне такою оцінкою не є таким, що у всякому випадку впливає на таку оцінку. У зв'язку із цим не можна погодитися з доводом позивача, що, оскільки конкурс проводився в 2018 році, Комісія не мала обґрунтованих підстав давати оцінку його діям щодо подання декларації доброчесності судді за 2015 рік.

7.27. Доводи позивача про те, що оскаржуване рішення ВККС не містить достатнього обґрунтування, також не можна визнати переконливими, оскільки зміст цього рішення свідчить, що Комісія навела як установлені обставини, які викликали сумнів щодо відповідності позивача стандартам професійної етики і доброчесності, так і аргументи, чому ці обставини викликають такий сумнів.

7.28. ВККС, ухвалюючи оскаржуване рішення, дослідила інформацію суддівського досьє, заслухала пояснення ОСОБА_1 . Зміст рішення від 30.01.2019 № 145/вс-19 дає підстави стверджувати, що позивачу була надана можливість висловитися щодо обставин, з якими пов`язаний такий висновок Комісії, тобто позивач був почутий Комісією. На користь цього свідчить те, що в рішенні ВККС достатньо вмотивовано незгоду з наданими поясненнями позивача, а також зроблено висновок про неспростування такими поясненнями об`єктивних обставин, щодо яких є інформація в суддівському досьє ОСОБА_1 .

7.29. Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для визнання справедливим доводу позивача, що ВККС допустила втручання в його приватне життя. Як уже зазначено, кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з`ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Здійснюючи визначені законом повноваження, які водночас є правом та обов`язком, ВККС проводила оцінку позивача як кандидата на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду за критерієм доброчесності в контексті оцінки всіх аспектів його життя. Висловлюючи бажання взяти участь у конкурсі, позивач тим самим погодився з умовами конкурсу, в тому числі й щодо проведення стосовно нього перевірки, з`ясування обставин його особистого життя та надання цим обставинам публічності. Позивач також повинен був усвідомлювати, що результат його участі в конкурсі може бути для нього іншим, ніж бажаний, а його оцінка тими, хто був уповноважений проводити конкурс, для цілей конкурсу може бути іншою, ніж позитивною.

7.30. Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що, вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з того, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету в суспільстві.

7.31. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25.06.2019 у справі Karl-Theodor Zu Guttenberg v. Germany (заява № 14047/16) зазначив, що з огляду на те, що заявник був відомим громадським діячем, він не міг очікувати на такий самий захист його приватного життя, що й приватна особа, невідома для громадськості.

7.32. Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165 (1998) зазначила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

7.33. Відповідно до статей 1-3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя [...] не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

7.34. Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім`ї. Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень (статті 18, 19 Кодексу суддівської етики).

7.35. Дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає на себе обмеження, пов`язані з виконанням ним своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності і об`єктивності.

7.36. Доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, у тому числі й матеріальної (майнової) сфери, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави.

7.37. У зв`язку із цим слід зауважити, що ВККС у межах процедури оцінювання кандидата на посаду судді не здійснює повноважень антикорупційного чи правоохоронного органу, не вдається до перевірки висновків цих органів, однак надає їм оцінку в контексті здійснення своїх повноважень щодо перевірки відповідності кандидата вимогам і стандартам професійної етики та доброчесності в сукупності з іншою інформацією, яка є в суддівському досьє, та поясненнями кандидата на посаду судді з приводу такої інформації.

При цьому ВККС має керуватися метою виключити будь-які сумнівні факти щодо походження майна кандидата, добросовісного декларування кандидатом своїх та членів сім`ї статків або публічної поведінки кандидата не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на те, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини поведінка та репутація судді були бездоганними.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що довід позивача, що правовими нормами не встановлено обов`язок кандидата на посаду судді надавати документальне підтвердження походження грошових коштів, які отримані третіми особами (стосовно фінансової спроможності його сестри ОСОБА_3 купити житловий будинок за 1 700 779 грн у 2015 році при її сукупному доході за 2012-2016 роки 245 698 грн), не є таким, що доводить незаконність оскаржуваного рішення ВККС. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що у судді немає обов`язку перевіряти правомірність походження грошових коштів членів сім`ї та/або близьких осіб. Разом з тим висновок Комісії, що позивач не надав підтвердження фінансової спроможності своєї сестри купити будинок, пов`язаний саме з тією обставиною, що позивач проживає в цьому будинку, а об`єктивні дані свідчать про те, що коштів на придбання будинку сестра позивача не мала. Саме цей факт викликав у Комісії сумніви у доброчесності позивача.

Крім того, саме по собі призначення (ціль) конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов`язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності.

7.38. Що ж до оцінки Комісією поведінки ОСОБА_1 , пов`язану з отриманням службової квартири, то така оцінка зроблена не у площині права позивача на отримання службового житла, а у площині його поведінки щодо реалізації цього права.

7.39. ВККС в оскаржуваному рішенні навела аргументи, чому отримання ОСОБА_1 службової квартири викликало у неї сумнів щодо його відповідності посаді судді Верховного Суду. За висновком Комісії, суперечливі твердження ОСОБА_1 стосовно наміру отримання службової квартири вказують на недостатнє сприйняття кандидатом обов`язку демонструвати бездоганну поведінку в усіх сферах життя та діяти так, щоб підтримувати впевненість суспільства у чесності носіїв судової влади.

7.40. Оцінюючи довід позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не умотивував рішення стосовно декларування ним статків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що вперше ОСОБА_1 проходив кваліфікаційне оцінювання в межах оголошеного Комісією 07.11.2016 конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду, а критерії, які пред`являлись до кандидата під час проходження конкурсу, були ті самі, як і в цьому конкурсі (оголошеному ВККС 02.08.2018).

Рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 стосовно позивача було прийнято за результатами конкурсу до Касаційного адміністративного суду, оголошеного Комісією 02.08.2018, і стосувалось тих самих обставин його життя, фактична оцінка яких була зроблена Комісією на попередньому конкурсі. Інших обставин, які б могли вплинути на оцінку ВККС позивача за критеріями доброчесності та професійної етики, Комісією встановлено не було. До того ж, у разі якщо Комісією були б установлені інші обставини щодо характеристики позивача, з урахуванням яких дійсно могла змінитись оцінка ВККС позивача, вони мали бути враховані. Однак такі обставини, які могли вплинути на негативний висновок щодо позивача, Комісією при кваліфікаційному оцінюванні встановлені не були. Фактично це були ті самі обставини, які встановила ВККС під час проходження позивачем конкурсу вперше, а пояснення, які надав позивач щодо них, зокрема й додаткові, ВККС не визнала достатніми.

Як уже було зазначено, повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання позивача на посаду судді є дискреційними та належать до виключної компетенції Комісії. ВККС у рішенні від 30.01.2019 № 145/вс-19 навела мотиви щодо всіх обставин, за яких дійшла висновку про невідповідність кандидатури ОСОБА_1 на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.

7.41. ВККС в рішенні від 30.01.2019 № 145/вс-19 певною мірою пояснила свою позицію щодо результату кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 , зазначивши, що кваліфікаційне оцінювання здійснювалося на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду, що обумовлювало перевірку кандидата на відповідність найвищим стандартам та вимогам стосовно щонайменшого обґрунтованого сумніву у чеснотах майбутніх суддів Верховного Суду.

7.42. Про виключність такого оцінювання та його цільове спрямування свідчить і та обставина, що, як зазначено в цьому рішенні, висновки Комісії не можуть мати преюдиційного значення та негативно вплинути на проходження кандидатом інших процедур, пов`язаних з кар`єрою судді.

7.43. При оцінці доводів позивача про застосування до нього під час кваліфікаційного оцінювання дискримінаційного підходу Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

7.44. Гарантована статтею 21 Конституції України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

7.45. Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

7.46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

7.47. У рішенні від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

7.48. Подібний підхід в оцінці правових обмежень застосовує й Конституційний Суд України, висновуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).

Факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого положення закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій ситуації (становищі, стані). При цьому поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема, в постанові від 15.06.2023 у справі № 800/582/16 (800/515/15).

7.49. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вбачає дискримінацію в різній оцінці Комісією однакових обставин щодо нього та інших кандидатів, які також брали участь у конкурсі до Верховного Суду.

7.50. Водночас позивач не вказує та, відповідно, не обґрунтовує, наявність у нього певної ознаки (через що саме), яка б могла вплинути на інший, у порівнянні з іншими учасниками конкурсу, підхід ВККС при його кваліфікаційному оцінюванні. Доводи позивача про дискримінаційний характер кваліфікаційного оцінювання щодо нього ґрунтуються на тому, що ВККС не зробила негативного висновку стосовно інших учасників конкурсу, які в рядку 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді так само, як і він, стверджували про невчинення діянь, за які можуть бути притягнуті до відповідальності, тоді як рішеннями Вищої ради юстиції щодо них встановлено вчинення дисциплінарного проступку зі звільненням від відповідальності за збігом строку давності, або які отримали службове житло при наявності у них певних статків. Однак навіть при встановленні такого факту сам по собі він не може бути достатнім для твердження, що Комісія діяла щодо позивача вибірково несправедливо, оскільки кандидати в процедурі конкурсу оцінювалися за сукупністю обставин, інформація щодо яких була в їхніх досьє, та за результатами співбесіди. Таке припущення позивача про порушення його права на справедливе кваліфікаційне оцінювання не можна пов`язувати з дискримінацією.

7.51. Як підсумок, суд першої інстанції цілком обґрунтовано відхилив довід ОСОБА_1 про дискримінаційний характер оскаржуваного ним рішення ВККС.

7.52. Посилання позивача на те, що відповідач не міг враховувати та використовувати інформацію, яка зазначена у висновку ГРД від 21.01.2019, з метою кваліфікаційного оцінювання, оскільки подібний висновок ГРД від 20.04.2017 було визнано протиправним та скасовано у судовому порядку (рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі № 826/2334/18), не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

7.53. Частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII встановлено, що з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.

7.54. ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді (частина шоста цієї статті).

7.55. ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання і не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься в досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж інших даних при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.

7.56. Згідно зі статтею 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС після консультацій із Радою суддів України.

7.57. Суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному вебсайті ВККС, за винятком випадків, установлених цією статтею.

7.58. Порядком формування і ведення суддівського досьє, затвердженим рішенням ВККС від 15.11.2016 № 150/зп-16 (далі - Порядок № 150/зп-16), передбачено, зокрема, що суддівське досьє формується і ведеться з метою використання інформації стосовно судді відповідно до Закону № 1402-VIII.

7.59. Зміст суддівського досьє становить сукупність визначеної Законом № 1402-VIII інформації про загальні відомості стосовно судді, відомості та документи, пов`язані з кар`єрою судді, ефективність здійснення суддею судочинства, про дисциплінарну відповідальність судді, відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, а також іншої інформації щодо відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (пункт 2.1 Порядку № 150/зп-16).

7.60. Висновок ГРД підлягає включенню до суддівського досьє невідкладно після його надходження до Комісії (пункт 4.20 Порядку № 150/зп-16).

7.61. Отже, Законом № 1402-VIII та Порядком № 150/зп-16 визначено обов`язок ВККС використовувати та зберігати в суддівському досьє та досьє кандидата на посаду судді висновку ГРД. Цими нормами не передбачено можливості вилучення висновку ГРД із суддівського досьє та досьє кандидата на посаду судді.

7.62. ГРД має право лише збирати, аналізувати й перевіряти інформацію, що стосується доброчесності та професійної етики суддів. Тоді як колегія ВККС може вчиняти низку дій та рішень для досягнення мети кваліфікаційного оцінювання судді. Саме колегія ВККС наділена повноваженнями констатувати - підтвердив чи не підтвердив суддя здатність здійснювати повноваження у відповідному суді. У процесі кваліфікаційного оцінювання колегія Комісії вправі визначати - впливає чи не впливає висновок ГРД або інформація цієї Ради на результат оцінювання, за умови, що висновок ГРД поданий таким чином, що і суддя, і Комісія мали достатньо часу ознайомитися з ним й відповідним чином відреагувати на нього.

7.63. Як зазначено в рішенні ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19, висновок ГРД від 21.01.2019 про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики був поданий до Комісії без дотримання вимог підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу VI Регламенту, тобто менш ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди з кандидатом ОСОБА_1 , у зв`язку із чим Комісія визнала висновок ГРД неподаним, однак обставини, викладені у цьому висновку, Комісія розглянула як додаткову інформацію щодо кандидата ОСОБА_1 , яка кореспондується з інформацією, наявною в досьє цього кандидата.

7.64. Однак навіть у разі якщо висновок ГРД від 21.01.2019 був поданий без дотримання вимог підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу VI Регламенту, це не обмежувало ВККС під час кваліфікаційного оцінювання позивача взяти до уваги інформацію, наведену у висновку ГРД щодо фактів, які викладені про життя ОСОБА_1 . ВККС самостійно зробила висновок про невідповідність кандидата ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики на етапі кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

7.65. У контексті доводів позивача про конфлікт інтересів судді, що входив до складу колегії Касаційного адміністративного суду, яка розглядала справу як суд першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд створено на підставі Конституції України, а судді зайняли відповідну посаду за результатами конкурсу згідно з процедурою, яка визначена Законом № 1402-VIII, та призначені указом Президента України. У конкурсі на зайняття вакантних посад судді Верховного Суду за власним бажанням брали участь, зокрема, позивач та інші особи. Конкурс на зайняття посади судді Верховного Суду закінчився, результати його оголошені та імплементовані, на час розгляду справи ні позивач, ні суддя, який входив до складу колегії суддів, не є конкурентами у будь-якій процедурі. Наявність правовідносин між суддею та органом суддівського врядування (ВККС, Вищою радою правосуддя), якщо суддя розглядає справу з подібними правовідносинами іншого судді із цим органом, не породжує конфлікту інтересів. Це обумовлено тим, що суддя, розглядаючи справу, здійснює правосуддя відповідно до порядку, встановленого нормами КАС.

7.66. Велика Палата Верховного Суду відхиляє також довід позивача в апеляційній скарзі, що у частини суддів, що входили до складу колегії Касаційного адміністративного суду, яка розглянула цю справу як суд першої інстанції, наявний конфлікт інтересів у зв`язку з тим, що судді брали участь в судовому розгляді іншої справи за позовом ОСОБА_1 до ВККС з аналогічним предметом спору та вже висловили свою позицію.

7.67. Відповідно до частини другої статті 8 Закону № 1402-VIII суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

7.68. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному процесуальним законом (частина четверта статті 15 Закону № 1402-VIII).

7.69. Вичерпний перелік підстав для відводу (самовідводу) судді від розгляду адміністративної справи визначено нормами статей 36, 37 цього Кодексу.

7.70. Якщо суддя визначений для розгляду конкретної справи у встановленому законом порядку, він зобов`язаний брати участь в розгляді такої справи і тільки у випадках, передбачених законом, він може бути відведений (самовідведений) від розгляду справи.

7.71. Процесуальні дії судді, висловлена суддею правова позиція в судовому рішенні не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку суддя позбавляється можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому. Факт прийняття суддею рішення у справі того ж позивача зі схожим правовим обґрунтуванням не може сам по собі виправдати побоювання щодо упередженості такого судді, а ухвалення судового рішення саме по собі не може бути свідченням особистої зацікавленості судді у результаті розгляду інших аналогічних справ.

7.72. Зважаючи на викладене, серед підстав для відводу (самовідводу) судді від розгляду адміністративної справи, визначених нормами статей 36 37 КАС, таких, на які покликається позивач, немає.

7.73. Що ж до доводу ОСОБА_1 про безпідставний розгляд судом першої інстанції справи в порядку спрощеного позовного провадження та, як наслідок, неповне дослідження доказів у справі, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

7.74. Статтею 266 КАС визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

7.75. Відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності актів Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

7.76. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів (частина друга цієї ж статті).

7.77. Отже, розгляд судом першої інстанції справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідає нормам процесуального права, тому довід позивача про порушення судом цих норм не знайшов підтвердження.

7.78. Відповідно до статті 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

7.79. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 90 КАС не ставить дослідження судом доказів, які є у справі, в залежність від форми адміністративного судочинства, в якій розглядається справа. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наводить доводів, що суд першої інстанції не витребував певні докази, які необхідні були для з`ясування обставин у справі, як і не наводить аргументів про необґрунтоване відхилення судом його клопотання про витребування таких доказів.

7.80. Велика Палата Верховного Суду не приймає доводи позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не дослідив (як зазначено в апеляційній скарзі) ряд суттєвих доказів у справі та не дав їм належної оцінки. Цей довід позивача лежить не у площині виконання судом вимоги норми частини першої статті 90 КАС щодо всебічного, повного й об`єктивного дослідження доказів, а у площині меж судового контролю правильності оцінки ВККС кандидата на посаду судді в конкурсній процедурі, оскільки фактично полягає у вимозі до суду дати іншу оцінку обставинам, покладеним в основу оспорюваного позивачем рішення ВККС.

Як уже було зазначено, Касаційний адміністративний суд якраз і виходив з того, що обов`язком (повноваженням) Комісії є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності кандидата на посаду судді не лише за критерієм професійності, а й за морально-етичним критерієм, який формується поза правовим полем.

7.81. Стосовно доводу позивача про тривалий розгляд справи судом першої інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає, що абзацом другим частини другої статті 317 КАС встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Водночас обставин, які б давали підстави виснувати, що тривалий розгляд справи судом призвів до її неправильного вирішення, не встановлено. Доводів щодо таких обставин позивач не наводить.

7.82. Ураховуючи викладені вище висновки про правильне вирішення Касаційним адміністративним судом цієї справи, порушення процесуальних норм щодо тривалості судового розгляду не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

7.83. Позивач в апеляційній скарзі посилається також на порушення судом першої інстанції статей 44 47 55 КАС внаслідок безпідставного приєднання до матеріалів справи його довіреності на ім`я адвоката Кравця Р. Ю. щодо представництва його, ОСОБА_1 , інтересів у суді першої інстанції, оскільки ця довіреність стосувалась повноважень цього представника тільки в іншій (№ 800/330/17) справі за його позовом до ВККС.

Цей довід позивача Велика Палата Верховного Суду відхиляє як такий, що спростовується матеріалами справи, оскільки у довіреності, яка приєднана до матеріалів справи як додаток до відповіді на відзив ВККС, підписаного адвокатом Кравцем Р. Ю., не вказано, в якій конкретній справі йому надані повноваження на представництво інтересів позивача, однак зазначено, що Кравець Р. Ю. уповноважений представляти інтереси ОСОБА_1 та бути його представником в адміністративних судах всіх інстанцій (а. с. 194, т. 1). До того ж позивач не наводить доводів, що адвокат Кравець Р. Ю. вчиняв процесуальні дії в розріз його власній позиції за позовом та на його шкоду.

Як слідує з матеріалів справи, у клопотанні про розгляд справи без його участі, поданому ОСОБА_1 17.08.2023 до суду першої інстанції, зазначено: «…позов підтримую, пояснення по суті позову позивачем і представником надані та подані належні докази» (а. с. 76, т. 2), що свідчить про обізнаність позивача щодо участі саме в цій справі його представника. Про те, що його представником була (мала бути) інша особа, а не адвокат Кравець Р. Ю., позивач не зазначає.

7.84. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

8.2. На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. Оскільки Касаційний адміністративний суд розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні висновків, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 242 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 9901/110/19 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Н. В. Шевцова