Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.10.2016 року у справі №910/25024/15
Постанова ВГСУ від 09.03.2017 року у справі №910/25024/15
Постанова ВГСУ від 26.04.2016 року у справі №910/25024/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 910/25024/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В.,суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Флінт В.І., дов. від 14.04.2015р.від відповідача: від третьої особи-1:Мединський М.М. дов. від 23.03.2016р., Ханович К.В. дов. від 23.03.2016р., Шутов О.О. дов. від 23.03.2016р. Кустова Т.В. дов. від 25.03.2016р., Заплішна О.Д. дов. від 13.04.2016р., Башаров В.Є. дов. від 09.11.2015р.від третьої особи-2:Парова О.І. дов. від 30.04.2015р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.на рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 19.11.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р.у справі№910/25024/15 Господарського суду м.Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Фінанс"до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 2. Національний Банк України провизнання прав кредитора за кредитними договорами та зобов'язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 19.11.2015р. (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. (головуючий суддя Баранець О.М., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.), позов задоволено частково. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - Банк): передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Арсенал Фінанс" (далі -Товариство, ТОВ "Арсенал Фінанс") документи кредитних справ за кредитними договорами, надати довідки про стан заборгованості боржників за кредитними договорами та всі інші документи, права вимоги за якими набуті ТОВ "Арсенал Фінанс" відповідно до додатку №1 від 09.02.2015р. до договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., на дату набрання чинності договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р.; передати Товариству усі відомості щодо кредитних справ, боржників, стану заборгованості за кредитними договорами, права вимоги за якими набуті ТОВ "Арсенал Фінанс" відповідно до додатку №1 від 09.02.2015 до договору застави майнових справ №Д-1/2014 від 04.09.2014, на паперових та електронних носіях; надіслати боржникам та позичальниками за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку №1 до договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., письмові повідомлення про відсутність прав на вимоги за такими кредитними договорами на користь Товариства.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання за ТОВ "Арсенал Фінанс" прав кредитора за кредитними договорами, укладеними між Банком та фізичними/юридичними особами-позичальниками, зазначеними у додатку №1 до договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., вартістю 25425127 грн.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 15, 16, 509, 514, 517, 525, 526, 627, 629, 632 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України, п.п.5,7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статей 1, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що з 03.03.2015р. на підставі постанови Правління Національного банку України №150 від 02.03.2015р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" позивач набув право вимагати від первісного кредитора (Банку) передачі документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Однак, в порушення умов п.п.3.4.3,3.4.4 договору відступлення права вимоги №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. Банк не виконав свого обов'язку з передачі відповідних документів позивачу. При цьому відповідачем не доведено як нікчемності договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., договору відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р., договору відступлення права вимоги від 19.03.2015р., так і визнання цих договорів недійсними за рішенням суду, а Національний банк України не позбавлений можливості самостійно здійснювати захист своїх порушених прав у встановленому законом порядку, а саме шляхом звернення з відповідним позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк". Відмова у задоволенні позовних вимог про визнання права кредитора за кредитними договорами мотивована їх невідповідністю способам захисту цивільних прав, встановленим чинним законодавством, оскільки спірні договори застави та відступлення права вимоги є чинними, а права позивача у зобов'язальних відносинах, які виникли з даних договорів, захищені шляхом примусового виконання обов'язку в натурі.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215, 514, 586 Цивільного кодексу України, статей 1, 43, 79, 82, 101 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1,3,5,7 ч.3 статті 38 та статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п.1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 3, 12, 17 Закону України "Про заставу", пп.2.2.1 п.2.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998р. №566, та положень Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №280, наголошуючи на тому, що підтвердженням нікчемності договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р. та договору відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. є факт невідображення наданої Банком застави у бухгалтерському обліку в звітному періоді (на дату укладення договору застави), наслідком чого стало недекларування таких зобов'язань відповідача перед регулятором (Національним банком України) через відсутність відповідної інформації в обов'язковій звітності, що свідчить про порушення правил здійснення банківських операцій. Відповідач також вважає, що умови згаданих договорів, укладених в забезпечення виконання Банком зобов'язань за договором банківського рахунку №26/21746-468 від 04.09.2009р., прямо передбачають передачу заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами) у разі визнання Банку неплатоспроможним та надають Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестком", як окремому кредитору, віднесеному до сьомої черги, переваги перед іншими кредиторами в обхід встановленої чинним законодавством процедури черговості задоволення вимог кредиторів. Крім того, згідно п.1.3 договору застави №Д-1/2014 від 04.09.2014р. майнові права були оцінені сторонами в сумі 489175422,84 грн., тобто у розмірі майже втричі меншому від вартості переданих майнових прав (1224705449 грн.), тобто Банк відмовився від власних майнових вимог на суму понад 700 млн. грн. та здійснив відчуження свого майна за цінами, нижчими від звичайних (різниця становить 20 відсотків і більше від вартості майна). Також апеляційним судом безпідставно не було розглянуто клопотання Банку про зупинення апеляційного провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/86/16, предметом позову в якій є вимога про визнання нікчемним договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р.

Присутні представники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного Банку України підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача заперечував щодо доводів касаційної скарги та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (клієнтом) та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (банком) укладено договір банківського рахунку №26/21746-168, за умовами якого банк відкриває клієнту рахунок у національній валюті, доларах США №26004002001746 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги.

04.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (заставодержателем) та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (заставодавцем) укладено договір застави майнових прав №Д-1/2014 (далі - договір застави).

Відповідно до п.1.1 договору застави заставодавець надає в заставу заставодержателю майнові права за кредитними договорами, укладеними між заставодавцем та фізичними та/або юридичними особами - позивальниками (боржники), детальна інформація щодо яких наведена у додатку №1 та який є невід'ємною частиною договору, а також додатку №2, який надається в електронному вигляді на СД носії.

Згідно з п.1.2 договору застави вартість майнових прав на дату укладення цього договору складає 1224705449 грн.

Відповідно до п.1.3 договору застави майнові права за цим договором є засобом забезпечення заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. з усіма змінами та доповненнями. За домовленістю сторін предмет застави оцінено у сумі 489175422,84 грн.

04.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Фінанс", який діє за договором доручення №1-И від 02.09.2014р. від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (новим кредитором), та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (первісним кредитором) укладено договір відступлення права вимоги №Д-1.1/2014 (далі - договір відступлення).

Згідно з п.п.1.2,1.3 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до договору застави, який одночасно з цим договором укладається між сторонами. Вартість майнових прав на дату укладення цього договору складає 1224705449 грн.

Відповідно до п.2.2 договору відступлення в незалежності від випадків, передбачених п.2.1 даного договору, п.1.2 набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (день винесення рішення).

Згідно з п.п.3.4.3,3.4.4 договору відступлення з дати набрання чинності пунктом 1.2 цього договору первісний кредитор (банк) зобов'язаний у 5-ти денний термін надіслати боржникам за договорами, перелік яких зазначений у додатках до договору, письмові повідомлення про відчуження прав вимоги за такими договорами новому кредитору. З дня набрання чинності пунктом 1.2 договору відступлення первісний кредитор (банк) зобов'язаний надати новому кредитору у 5-денний термін: документи кредитних справ по кредитам, довідки про стан заборгованості боржників за кредитними договорами та всі інші документи, права вимоги за якими набуті новим кредитором на дату набрання чинності пунктом 1.2 цього договору.

02.03.2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних " та з 03.03.2015 року призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", згідно з яким з 03.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товариству "Дельта банк".

Позивачем 18.03.2015 року було вручено відповідачу повідомлення №1703/15-1 від 17.03.2015р. про те, що настала відкладальна умова, та позивач з 03.03.2014 року набув право вимоги за договором про відступлення та необхідність виконання з боку банку умов цього договору.

19.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Фінанс" (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договорами згідно переліку, вказаному в додатку №1 до договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р.

З витягу з протоколу №10 від 27.05.2015 року та повідомлення №3268 від 12.06.2015р. вбачається, що підставою нікчемності вказаних правочинів Банком були визначені п.п.5,7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме їх укладення без відображення у плані рахунків банку, без згоди куратора банку та з наданням новому кредитору переваг, прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Спір між сторонами виник внаслідок невиконання Банком умов п.п.3.4.3,3.4.4 договору відступлення права вимоги №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. щодо свого обов'язку з передачі позивачу відповідної документації. При цьому відповідач заперечує проти наявності у позивача прав кредитора за кредитними договорами, посилаючись на надіслане позивачу повідомлення №3268 від 12.06.2015р. про нікчемність договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., договору відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. і договору відступлення права вимоги від 19.03.2015р. з підстав, встановлених пунктами 1,3,5,7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З урахуванням презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 Цивільного кодексу України, касаційна інстанція в рамках предмета даного спору визнає передчасними посилання заявника касаційної скарги на укладення договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р. з порушенням приписів ч.2 статті 586 Цивільного кодексу України, статей 3, 12, 17 Закону України "Про заставу" та п.1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", з огляду на відсутність подання відповідачем зустрічного позову про визнання недійсним вказаного договору, як оспорюваного правочину (ч.3 статті 215 цього Кодексу), а порушені з цього приводу питання можуть бути предметом іншого позовного провадження.

Колегія суддів також визнає безпідставним твердження відповідача про залишення без розгляду апеляційним судом клопотання Банку від 19.01.2016р. про зупинення апеляційного провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/86/16, предметом позову в якій є визнання нікчемним договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., оскільки з оскаржуваної постанови вбачається відхилення судом вказаного клопотання.

При цьому слід зауважити, що відповідно до ч.1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Як роз'яснено у п.3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 3 і 4 статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Відтак касаційна інстанція вважає, що розгляд Господарським судом м.Києва справи №910/86/16 жодним чином не перешкоджає та не унеможливлює розгляд даної справи (№910/25024/15) по суті заявлених позовних вимог.

В основу оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Банку вчинити певні дії покладено висновки судів про те, що після прийняття постанови Правління Національного банку України №150 від 02.03.2015р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" позивач має право вимагати від первісного кредитора (Банку) передачі документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, однак, в порушення умов п.п.3.4.3,3.4.4 договору відступлення права вимоги №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. Банк не виконав свого обов'язку з передачі відповідних документів позивачу. При цьому відповідачем не доведено як нікчемності договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р., договору відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р., договору відступлення права вимоги від 19.03.2015р., так і визнання цих договорів недійсними за рішенням суду. Зокрема суди виходили з того, що обставини укладення спірних договорів застави та відступлення прав вимоги після віднесення 30.10.2014 року Банку до категорії проблемних та призначення куратора Банку згідно постанови Правління НБУ №692/БТ від 30.10.2014р. належними доказами не підтверджені, що свідчить про відсутність обмежень на час їх укладення, а обставини не відображення відповідачем факту укладення договору застави у бухгалтерському обліку самі по собі не свідчать, що прийняття такого зобов'язання відбулося в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Доводи відповідача щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестком", як кредитору Банку, переваг, прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, є безпідставними, оскільки чинним законодавством не заборонено вчинення банками правочинів, що забезпечують виконання їх зобов'язань. Крім того забезпечення виконання зобов'язань Банку в такий спосіб надавалося також іншим особам, а не лише Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (справи №№91025025/15; 910/22242/15; 910/22237/15), що спростовує факт надання особливих переваг останньому. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права, як і відбулося в даному випадку, а сторони оцінили майнові права у сумі 1224705449 грн., тобто погодили вартість майнових прав відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Згідно імперативних приписів п.п.1,3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Таким чином нікчемність правочинів ставиться в залежність від звичайної вартості майна та порівнюється з відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі та має бути вищою або нижчою на 20 %.

В порушення вимог статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами попередніх інстанцій помилково не надано належної правової оцінки тим істотним обставинам, що згідно п.1.3 договору застави №Д-1/2014 від 04.09.2014р. майнові права були оцінені сторонами в сумі 489175422,84 грн., тобто у розмірі майже втричі меншому від вартості переданих майнових прав (1224705449 грн.), що не виключає відмову Банку від власних майнових вимог на суму понад 700 млн. грн., та подальше відчуження ним свого майна за цінами, нижчими від звичайних (різниця становить 20 відсотків і більше від вартості майнових прав).

При цьому судами не спростовано доводи відповідача про значне перевищення дійсної вартості майнових прав, переданих в заставу, над сумою забезпечення вимог заставодержателя (Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком"), внаслідок чого не з'ясовано тих істотних обставин, чи можуть договори відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та відступлення права вимоги від 19.03.2015р. підтверджувати неправомірне відчуження Банком своїх майнових прав і вважатися нікчемними правочинами в розумінні п.п.1,3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Натомість судом першої інстанції встановлено той факт, що вимоги позивача становлять суму фактичного залишку грошових коштів на рахунку №26004002001746, відкритому Банком за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., а саме 25425127 грн.

Проте судами І та апеляційної інстанцій не досліджено підстави передання в заставу майнових прав вартістю, оціненою сторонами у 489175422,84 грн. (п.1.3 договору застави №Д-1/2014 від 04.09.2014р.), тобто майже в 20 разів вищою за кредиторські вимоги позивача до Банку, враховуючи положення п.п.1,3 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно імперативних приписів п.п.5,7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до ч.ч.2,3 статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. У фінансових звітах кожного банку відображаються результати його діяльності за звітний період.

Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998р. №566, операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, незалежно від дати руху коштів за ними.

Відповідно до пункту 2.11 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003р. №254, операції банку мають бути зареєстровані та відображені в регістрах бухгалтерського обліку в день їх здійснення або наступного робочого дня, якщо операція здійснена після закінчення операційного дня (часу) банку або у вихідні чи святкові дні.

З огляду на викладене колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного суду стосовно того, що обставини невідображення відповідачем факту укладення договору застави у бухгалтерському обліку самі по собі не свідчать про прийняття такого зобов'язання в іншому порядку, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того судом апеляційної інстанції належним чином не відхилено викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що умови договорів застави №Д-1/2014 від 04.09.2014р. та відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р., укладених в забезпечення виконання Банком зобов'язань за договором банківського рахунку №26/21746-468 від 04.09.2009р., прямо передбачають передачу заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами) у разі визнання Банку неплатоспроможним, та надають Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестком", як окремому кредитору, віднесеному до сьомої черги, переваги перед іншими кредиторами в обхід встановленої чинним законодавством процедури черговості задоволення вимог кредиторів, адже відповідно до ч.3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

Судами попередніх інстанцій також залишено поза увагою ті обставини, що своє самостійне право вимоги за кредитними договорами позивач, як новий кредитор, набув лише з 19.03.2015р., тобто після укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (первісним кредитором) договору про відступлення права вимоги від 19.03.2015р., а до цього діяв виключно як повірений Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком" від імені та в інтересах останнього за договором доручення №1-И від 02.09.2014р. З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено того, чи звертався безпосередньо позивач з вимогою до Банку після набуття статусу нового кредитора (з 19.03.2015р.).

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували чи є доведеним порушення прав позивача, як нового кредитора за договором про відступлення права вимоги від 19.03.2015р., за відсутності належного спростування доводів щодо нікчемності договору застави майнових прав №Д-1/2014 від 04.09.2014р. та договору відступлення права вимоги №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р., про що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. листом №3268 від 12.06.2015р. повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (а.с.215-216).

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитись з висновками судів щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову щодо вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.Києва від 19.11.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. у справі №910/25024/15 скасувати.

Справу №910/25024/15 передати на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець