Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 905/7920/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит"

на рішення господарського суду Донецької області від 16.12.2013р.

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 29.01.2014р.

у справі № 905/7920/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит"

до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія"

про стягнення 132 570,61 грн.

за участю представників:

ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" - не з'явилися;

ДП "ДВЕК" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" та просило суд стягнути з останнього 114 317,40 грн. основного боргу, 3 159,13 грн. - 3% річних та 15094,08 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором поставки №1464/312-18ра від 14.08.2012р. щодо відшкодування залізничного тарифу та затрат на використання вагону.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.12.2013р. позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача заборгованість у сумі 63 510,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.160-162).

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконав свого зобов'язання з відшкодування позивачу залізничного тарифу у розмірі 63510,24 грн.;

- витрати позивача у розмірі 50807,16 грн., які є оплатою за користування вагонами власності ТОВ "Лентран", не є залізничним тарифом або додатковим збором, обов'язок з відшкодування яких покладено на відповідача умовами договору;

- розрахунок позивача про стягнення пені та 3% річних є невірним.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. рішення господарського суду Донецької області від 16.12.2013р. залишено в силі (а.с.181-182).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (а.с.189-192).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій встановили наступні обставини.

14.08.2012р. між сторонами укладено договір поставки №1464/312-18ра, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність, а відповідач (покупець) - прийняти та оплатити вугільну продукцію по марочному складу, цінах та в кількості, які вказані у відповідних специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.1.2 договору, обсяги та строки (періоди) поставок вугілля узгоджуються сторонами шляхом підписання відповідних специфікацій до даного договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що ціна (базова договірна ціна) вугілля визначена на базисних умовах поставки, передбачених даним договором, та вказується сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору. Фактична договірна ціна вугілля, яке постачається за даним договором, буде розрахована по факту приймання вугілля, з врахуванням положень даного договору.

Згідно пункту 4.1 договору оплата вугілля, у відношенні якого постачальником виконані зобов'язання по поставці, здійснюються покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання відповідних актів прийому-передачі вугілля.

Відповідно до п.4.3 договору, оплата залізничного тарифу здійснюється відповідачем, якщо інше не передбачено у відповідних специфікаціях.

Сторонами були підписані специфікації до договору поставки від 14.08.2012р. №1464/312-18ра від 14.08.2012р., 31.08.2012р., 01.10.2012р., у пункті 6 яких узгоджено, що платником залізничного тарифу при відвантаженні вугілля у залізничних вагонах є відповідач.

Додатковою угодою від 15.08.2012р. сторони змінили пункт 4.3 договору поставки і виклали його в наступній редакції: "Оплата залізничного тарифу здійснюється відповідачем, якщо інше не встановлено у відповідних специфікаціях. У випадку постачання вугілля у вагонах власності ТОВ "Лемтранс" відповідач компенсує позивачу оплату залізничного тарифу в рамках вартості тарифів ДП "УТЛЦ" та додаткових зборів" (а.с.13).

Судами встановлено, що за актами про відшкодування витрат за договором поставки від 14.08.2012р. №1464/312-18ра, які підписані сторонами 21.08.2012р., 31.08.2012р., 21.09.2012р., 30.09.2012р., 10.10.2012р., 31.10.2012р., 19.11.2012р., загальний розмір залізничного тарифу дорівнює 244367,76 грн.

Відповідач відшкодував позивачу залізничний тариф лише у розмірі 178995,72 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у сумі 63510,24 грн., з урахуванням скоригованої сторонами оплати вартості залізничних перевезень в сторону зменшення на суму 1861,80 грн.

Факт наявності заборгованості у вказаному розмірі підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків (а.с.44).

Окрім того, позивач виставив відповідачу рахунок від 11.12.2012р. про відшкодування плати за час використання позивачем вагону власності ТОВ "Лемтранс" у розмірі 50807,16 грн., який відповідач не оплатив.

Оскільки умови договору поставки не містять строку, протягом якого відповідач має відшкодувати позивачу залізничний тариф, позивач в порядку ч.2 ст.530 ЦК України звернувся до відповідача з претензією №5-юр від 11.04.2013р. (а.с.45-47) про сплату заборгованості у сумі 114 317,40 грн. (63510,24грн. + 50807,16 грн.). Вказана претензія залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Отже, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 114 317,40 грн. основного боргу, 15094,08 грн. пені, та 2651,41 грн. 3% річних, нарахованих за період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу статей 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо своєчасного та повного відшкодування позивачу залізничного тарифу, а також наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 63510,24 грн., яка останнім не спростована, доказів її сплати не надано, колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для її стягнення.

Стосовно ж вимоги про стягнення з відповідача 50807,16 грн. боргу, то суди двох інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Додатковою угодою від 15.08.2012р. до договору поставки сторони передбачили що, у випадку постачання вугілля у вагонах власності ТОВ "Лемтранс" відповідач компенсує позивачу оплату залізничного тарифу в рамках вартості тарифів ДП "УТЛЦ" та додаткових зборів.

Однак, як з'ясовано судами, заявлена до стягнення сума у розмірі 50807,16 грн. не є залізничним тарифом або додатковим збором, які підлягають відшкодуванню відповідачем в межах договору поставки та додаткової угоди до нього (п.4.3), а є оплатою послуг за користування позивачем вагоном власності ТОВ "Лемтранс", тобто витратами позивача, обов'язок відшкодування яких на відповідача не покладався.

За відсутності у відповідача договірного обов'язку відшкодовувати позивачу інші витрати, ніж залізничні тарифи та додаткові збори, висновок судів про необґрунтованості вимог про стягнення з відповідача 50807,16 грн., є правомірним.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив також стягнути з відповідача встановлену п.7.2 договору пеню та передбачені ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних.

Надавши оцінку поданому позивачем розрахунку пені та річних суди двох інстанцій визнали його невірним через неправильне визначення позивачем періоду їх нарахування, недоведеність наявності у відповідача заборгованості в сумі 50807,16 грн., а також неврахуванням вимог п.6 ст.232 ГК України при нарахуванні пені.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни чи скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 29.01.2014р., якою залишено в силі рішення господарського суду Донецької області від 16.12.2013р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. у справі №905/7920/13 господарського суду Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.