Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 910/24498/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 24.12.2014 Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015у справі№ 910/24498/14господарського судуміста Києваза позовомПриватного підприємства "Промбуд"доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний банк Українипрозобов'язання перерахувати грошові кошти згідно з платіжними дорученнямиза участю представників:

позивача: Карповська Л.В., дов. від 10.10.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.06.2015 № 02-05/393 для розгляду касаційної скарги у справі №910/24498/14, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.06.2015, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі № 910/24498/14 (суддя Любченко М.О.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі № 910/24498/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "АКБ "Київ" (Банк) та ПП "Промбуд" (Клієнт) 26.07.2011 укладений договір №ID1756957 банківського рахунку юридичної особи, за умовами якого для зберігання грошових коштів в національній валюті України, в іноземній валюті та здійснення всіх видів операцій Банк відкрив Клієнту поточні рахунки в національній та іноземних валютах: №2600.6.151686.001/980, №2600.6.151686.001/840, №2600.6.151686.001/978 та №2600.6.151686.001/643.

Згідно умов п.1.2 договору, обслуговування рахунків Клієнта здійснюється шляхом касового обслуговування - приймання та видачі готівкових грошових коштів на підставі касових документів та розрахункового обслуговування - зарахування на рахунок та списання з рахунку грошових коштів на підставі платіжних інструментів (визначених чинним законодавством), а також заяви про купівлю/продаж/конвертацію іноземної валюти.

З п.2.1 договору вбачається, що Банк зобов'язався здійснювати обслуговування рахунку Клієнта в операційний час (п. 2.1.2 договору), списувати грошові кошти з рахунку на підставі розрахункового документа, оформленого згідно з чинним законодавством України, наданого Клієнтом до Банку на паперовому носії, який залишається на зберіганні в Банку (п. 2.1.6 договору). Також за умовами спірного правочину Банк прийняв на себе зобов'язання виконувати розрахункові доручення Клієнта, які були представлені із застосуванням системи дистанційного обслуговування (п.2.1.7 договору).

Відповідно до п.п. 2.1.5 та 2.1.6 договору, Банк зобов'язаний, списувати кошти з рахунку(-ів) за дорученням Клієнта на підставі касового документа. Списувати кошти з рахунку(-ів) на підставі розрахункового документа, оформленого згідно з чинним законодавством України, наданого Клієнтом до Банку на паперовому носії, який залишається на зберіганні в Банку. Інші примірники розрахункового документа, але не менше, ніж один (за винятком) розрахункових чеків в національній валюті України надавати довіреній особі Клієнта (на її вимогу) не пізніше наступного дня.

Банк зобов'язаний виконувати надані Клієнтом розрахункові документи (п.2.1.7 договору).

Розрахункові документи Клієнта, що надійшли до Банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного дня, виконуються Банком не пізніше наступного операційного дня (п.2.9.9 договору).

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що Банк має право відмовити у здійсненні розрахункової операції при наявності фактів, що свідчать про порушення Клієнтом чинного законодавства щодо оформлення розрахункового документа, строків його подання Банку.

У п. 3.1.9 договору зазначено, що Банк повертає розрахункові документи без виконання, в тому числі, у разі: якщо в них є підчищення, закреслені слова; якщо текст неможливо прочитати внаслідок їх пошкодження; якщо хоча б один з реквізитів не заповнений або заповнений не вірно; якщо при підписанні використано факсимільний підпис, тощо.

Умовами п. 3.2.2 договору визначено, що Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами, які знаходяться на його рахунку(-ах) в межах, встановлених чинним законодавством.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та укладений на невизначений строк (п. 8.1 договору).

На виконання умов вищезазначеного договору, позивачем в період з 09.09.2014 по 16.09.2014 було подано відповідачу платіжні доручення про перерахування з поточного рахунку №26006151686001 коштів на загальну суму 106943,85 грн кожне з яких було зареєстроване Банком в день їх подання.

Проте, 18.09.2014 відповідач повідомив позивача про невиконання платіжних доручень у зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку Банку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою позивача від 21.11.2014 № 489, виданої про рух коштів відповідача за період 09.09.2014 по 20.11.2014, станом на 21.11.2014 залишок коштів на поточному рахунку позивача №26006151686001 становить 147415,23 грн.

У зв'язку з відмовою Банку виконати платіжні доручення, позивач звернувся до суду про зобов'язання ПАТ АКБ "Київ" перерахувати грошові кошті згідно з платіжними дорученнями від 09.09.2014 №3647, від 09.09.2014 №3648, від 09.09.2014 №3649, від 12.09.2014 №3651, від 12.09.2014 №3650, від 16.09.2014 №3657, від 16.09.2014 №3658 та від 16.09.2014 №3659.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для задоволенню позову в повному обсязі.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Частиною 5 ст. 341 ГК України унормовано, що установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1068 ЦК України, 1. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом (ст. 1074 ЦК України).

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У відповідності до п. 1.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 №22,

Банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку" (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України (п. 1.12 Інструкції).

Статтею 3 договору визначено перелік обставин, за яких Банк має право відмовити або зупинити виконання доручень Клієнта, однак судами попередніх інстанцій не встановлено надання відповідачем належних та допустимих доказів існування таких обставин.

Відповідно до п.3.1.17 договору, Банк має право не проводити видаткові операції з рахунку Клієнта при відсутності на рахунку Клієнта грошових коштів в сумі достатній для сплати послуг за обслуговування рахунку у відповідності з тарифами.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Оскільки попередніми судовими інстанціями встановлено наявність доказів, що на рахунку позивача було достатньо коштів для виконання платіжних доручень та враховуючи, що Банком не доведено недостатності коштів на рахунку, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що відповідач не виконав платіжні доручення позивача без поважних причин, чим порушив вищенаведені норми чинного законодавства, умови договору та права позивача як Клієнта.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним господарським судом, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на існування обставин, передбачених договором, які б могли потягнути за собою повернення платіжних доручень позивача без виконання.

Твердження відповідача про неможливість виконати платіжні доручення позивача, оскільки Національним банком України запроваджено обмеження у діяльності банку, не прийняті судами до уваги з підстав їх недоведеності.

Водночас, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відхилив клопотання відповідача про залучення Міністерства фінансів України до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, адже відповідачем не надано доказів, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки названої особи.

Зокрема, безпідставним є посилання на положення ст. 27 ГПК України стосовно залучення органу державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі в справі щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, оскільки даний спір стосується коштів, які є власністю позивача та перебувають на рахунку, яким володіє позивач, а відповідач лише обслуговує цей рахунок та за дорученням позивача здійснює відповідні операції.

До того ж слід зауважити, що приписи чинного законодавства України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання державного сектору економіки по відповідальності за порушення зобов'язань і та обставина, що основним акціонером Банку є Держава Україна в особі Міністерства фінансів України жодним чином не впливає на обов'язок Банку виконувати свої зобов'язання перед Клієнтом за договором банківського рахунку.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач зазначає, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.02.2015 № 128 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.02.2015 № 39, яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "АКБ "Київ" строком на три місяці з 25.02.2015 до 24.05.2015. При цьому, скаржник посилається на положення ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак такі доводи скаржника підлягають відхиленню з огляду на те, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач не доводив наявність підстав для застосування до спірних правовідносин сторін обмежень, встановлених ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ" вже після ухвалення господарським судом рішення у даній справі не може бути підставою для висновку про неправомірність задоволення судом позову та незаконність цього рішення, оскільки такі обставини не існували на момент його прийняття та не могли бути відомі суду під час розгляду справи.

Доводи відповідача стосовно того, що надане позивачем копія повідомлення Банку від 18.09.2014 не є належними доказом у справі внаслідок підписання не уповноваженими особами ПАТ АКБ "Київ", відхиляються касаційною інстанціє, оскільки такі доводи не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі № 910/24498/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

О.А. КРОЛЕВЕЦЬ