Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.03.2014 року у справі №5011-57/7788-2012
Постанова ВГСУ від 22.12.2014 року у справі №5011-57/7788-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року Справа № 5011-57/7788-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівГольцової Л.А., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. (головуючий суддя Босий В.П., судді Літвінова М.Є., Ломака В.С.)у справі№ 5011-57/7788-2012 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"доПублічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона - 2",за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Національного банку України, 2.ОСОБА_1,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Стокмастер"провизнання недійсним договору міни від 07.08.2009 р.,за участю представників:позивачаКоротун О.М., відповідачаГлушакова Г.В.,третьої особи-1Косенко А.П.,третьої особи-2не з'явились,третьої особи-3Пушиніна Л.О.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. у справі № 5011-57/7788-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р., в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст.ст. 6, 203, 215, 227, 241 655, 691, 715, 716 ЦК України, ст.ст. 79, 180, 189, 293 ГК України, ст.ст. 75, 78, 80, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п. п. 5.1, 5.12, 7.1, 7.2, 7.3 7.4 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2011 р. № 369, п. п. 2, 5, 8, 19, 82, 83 Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р., ст.ст. 27, 35, 43 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" та Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона - 2", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона - 2", 07.08.2009 р. укладено договір міни (далі - Договір).

За Договором ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" зобов'язується передати АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" у власність належні йому майнові права на нерухоме майно, а АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" зобов'язується передати ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" у власність належні квартири. Міна проводиться з грошовою доплатою (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору у власність ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" переходять квартири, що знаходяться в будинках під номерами 138 та 140 по вулиці Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області (згідно з переліком).

Згідно з п. 1.3 Договору у власність АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" переходять майнові права на нежитлові приміщення, що будуються на першому та другому поверхах в будинку на розі вулиці Димитрова та А. Барбюса в м. Києві (згідно з переліком).

Відповідно до п. 1.4 Договору, оскільки загальна вартість майна, яке передається АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" у власність ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ", складає 88.314.150,00 грн., а загальна вартість майнових прав, що передаються ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" у власність АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" складає 88.525.491,22 грн., АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" зобов'язується доплатити ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" в строк до 10.08.2009 р. грошові кошти в сумі 211.341,22 грн.

Кабінетом Міністрів України 10.06.2009 р. прийнято постанову № 566 "Про капіталізацію акціонерного комерційного банку "КИЇВ".

Частка держави у ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" станом на дату укладення оскаржуваного договору (07.08.2009 р.) складала 99,94 % акцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення спірного договору сторонами не було дотримано процедури, визначеної положенням "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р., а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 р. № 566 "Про капіталізацію акціонерного комерційного банку "Київ" визначено, що держава бере участь у капіталізації акціонерного комерційного банку "Київ" шляхом придбання акцій додаткової емісії зазначеного банку в сумі 3.565.294.000,00 грн. в обмін на облігації внутрішньої державної позики. Після придбання державою в особі Міністерства фінансів України акцій додаткової емісії акціонерного комерційного банку "Київ" та належного оформлення корпоративних прав на придбані акції частка держави у статутному капіталі зазначеного банку становитиме 99,936931402 відсотка.

Згідно з випискою за рахунками у цінних паперах станом на 07.08.2009 р. та 13.08.2011 р. Держава Україна є депонентом Банку з кількістю акцій 356.529.400.000 шт. Станом на момент укладення сторонами оспорюваного договору, відсоткова частка держави у банку становила 99,94 %.

Згідно з ч. 5 ст. 79 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 07.08.2009 р.) для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Станом на момент підписання сторонами оскаржуваного договору міни від 07.08.2009 р. діяло положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення воно визначає механізм здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Відповідно до пп. 3, 4, 5, 9, 13, 16, 18 п. 2 Положення:

державна закупівля (далі - закупівля) - придбання товарів, робіт і послуг за державні кошти в установленому цим Положенням порядку;

державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів, кошти підприємств, кошти, які надаються розпорядникам державних коштів під гарантії Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з міжнародними фінансовими організаціями;

договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари, в тому числі на умовах лізингу, за державні кошти;

замовник - розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в установленому цим Положенням порядку;

підприємства - державні, у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належать державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків;

предмет закупівлі - визначені замовником (за обсягом, номенклатурою або місцем поставки товару (виконання робіт, надання послуг) товари, роботи чи послуги, на які в межах єдиної процедури закупівлі дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції, внесені на переговорах при застосуванні процедури закупівлі в одного учасника. Кількість тендерних пропозицій на один предмет закупівлі при проведенні торгів не може бути меншою ніж дві;

розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією України і законодавством, підприємства, а також підприємства, установи чи організації, уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів.

Колегія суддів не заперечує, що на час укладення спірного Договору позивач підпадав під визначення підприємства в розумінні Положення.

Разом з тим колегія суддів відзначає, що, зважаючи на визначення замовника та розпорядника державних коштів, банк як замовник мав бути визнаним таким розпорядником, уповноваженим на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів. Проте з матеріалів справи такого не вбачається.

Крім того Положення не ототожнює державні грошові кошти та майно, належне державному підприємству чи установі. При цьому вказаними положеннями чітко визначено коло правочинів, на які поширюється їх дія, а саме: на правочини, за якими замовники здійснюють розрахунки державними коштами.

Як вже зазначав Вищий господарський суд України в постанові від 03.903.2014 в даній справі, під час вирішення даного спору слід чітко встановити, в рамках якої діяльності та з якою метою позивачем укладено спірний договір: у межах банківської діяльності (наприклад, здійснення операції з обміну наявних активів банку на більш ліквідні) чи іншої господарської діяльності в межах цивільно-правових угод, спрямованих на забезпечення господарських або інших потреб тощо.

За змістом умов оскаржуваного договору у власність товариства переходять від банку майнові права на нежитлові приміщення, що будуються на першому та другому поверхах в будинку на розі вулиці Димитрова та А. Барбюса в м. Києві, загальною площею 2.686,30 кв. м.

При цьому судами встановлено, що у даному випадку відсутній факт здійснення оплати набутого товариством у власність нерухомого майна саме державними коштами. Згідно з п. 1.4 договору обов'язок сплати грошові кошти у розмірі 211.341,22 грн. покладений на відповідача, а відтак, твердження позивача про необхідність застосування до спірних про відносин приписів Положення є безпідставним.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, яка діяла станом на 07.08.2009 р.) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції. Банк, крім таких операцій, має право здійснювати й інші операції та угоди (відповідно до переліку). Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Частиною 3 ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Судами встановлено, що у період з 2007 року по 2009 рік позивачем були придбані майнові права від фізичних та юридичних осіб шляхом укладення з юридичними особами договорів купівлі-продажу майнових прав, договорів про відступлення права вимоги, а також угод про передачу майнових прав в рахунок погашення боргу з фізичними особами. Меморіальними ордерами за вказаний період підтверджується повна оплата позивачем їх вартості.

Відповідно до Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою НБУ від 27.12.2007 р. № 480:

активи - ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому;

група вибуття - сукупність активів, які плануються до продажу або відчуження в інший спосіб однією операцією, та зобов'язання, які прямо пов'язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції;

операційна діяльність - це основна діяльність банку, що дає дохід, а також інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими.

Згідно з Положенням про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затвердженим постановою НБУ від 20.03.1998 р. № 114, активи банку - це накопичені протягом діяльності банку ресурси, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів в банківську установу.

Таким чином, активи банку - це певне майно, від використання якого банк очікує отримання економічних вигод у майбутньому.

Судами встановлено, що набуті банком протягом 2007-2009 років майнові права та майно, яке стало предметом договору, віднесено саме до активів банку, які обліковувалися на рахунках № 3409 (майно, що перейшло у власність банку як заставодержателя) та № 4430 (капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом).

Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) були визначені види банківських операцій, які мають право здійснювати банки, а також вказано, що банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) з дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора. Угоди, укладені керівниками банку після призначення тимчасового адміністратора, є недійсними з моменту укладення.

Постановою Правління Національного банку України № 161 від 23.03.2009 р. тимчасовим адміністратором банку призначено фізичну особу - незалежного експерта ОСОБА_2.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі загрози платоспроможності банку.

За змістом ч. ч. 1 та 3 ст. 80 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) тимчасовий адміністратор негайно після свого призначення зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку, а також активів та документації афілійованих осіб, в яких банк має участь, що перевищує 50 відсотків. З дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку або, при необхідності, підготувати банк до продажу чи реорганізації з метою забезпечення інтересів вкладників та інших кредиторів.

Відтак, основною метою тимчасового адміністратора є збереження активів банку, для чого йому надається право вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема: виконувати будь-які дії, рішення від імені банку; розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які угоди за участю банку, які, на думку тимчасового адміністратора, є збитковими чи непотрібними для банку; відчужувати активи та/або зобов'язання банку з метою його фінансового оздоровлення (ч. 4 ст. 80 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з Договором загальна вартість майна, яке передається товариством у власність банку, складає 88.314.150,00 грн., а загальна вартість майнових прав, що передаються банком у власність товариства складає 88.525.491,22 грн., отже тимчасовим адміністратором банку, за умовами оспорюваного договору, отримано у власність банку нерухоме майно вартістю, що перевищує вартість переданих у власність товариства (відповідача) майнових прав, тобто вчинено операцію з обміну наявних активів банку на більш ліквідні.

З урахуванням наведеного видаються сумнівними посилання позивача на те, що спірний Договір міни фактично є договором закупівлі банком квартир для подальшого розподілу між працівниками банку, а отже мав бути вчиненим з дотриманням вимог Положення № 921.

Колегія суддів повторно відзначає, що Договір укладений після призначення тимчасової адміністрації, головним завданням якої є фінансове оздоровлення банку після виникнення загрози його платоспроможності, з урахуванням чого і використовуються всі наявні активи банку.

Доводи позивача про перевищенням тимчасовим адміністратором повноважень під час укладення спірного договору у зв'язку з неотриманням дозволу Національного банку України судами колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судами встановлено, що листом №54-009/254 від 18.01.2010 р. Національний банк України повідомив Голову підкомітету з питань економічної та екологічної безпеки про те, що тимчасовий адміністратор банку мав право здійснити міну майна банку на інше майно, належне товариству, тобто вказаний лист свідчить про наступне схвалення третьою особою-1 такого правочину. Доказами наступного схвалення такого правочину є також наявні в матеріалах справи іпотечні договори від 25.02.2010 р., від 26.02.2010 р. та іпотечний договір від 21.10.2008 р. (в редакції договору про внесення змін від 26.02.2010 р.), за умовами яких банк передав Національному банку України в іпотеку нерухоме майно, отримане ним у власність на підставі спірного договору, в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитними договорами № 50 від 21.10.2008 р., №10/09/1 від 13.02.2009 р. та № 10/09/2 від 06.03.2009 р. та станом на момент укладення відповідних іпотечних договорів, нерухоме майно, що було предметом спірного договору, було зареєстроване за банком на праві власності Комунальним підприємством Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації". Вказаний факт, зокрема, спростовує твердження позивача про те, що будинки під номером 138 та 140 по вулиці Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області не введені в експлуатацію, а, відтак, не могли бути набуті ним у власність.

З урахуванням наведеного суди дійшли правильного висновку про те, що набуття у власність банком на підставі укладеного з товариством Договору нерухомого майна, що знаходиться по вул. Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області, було в подальшому схвалено як новим керівництвом банку (призначеним після припинення тимчасової адміністрації банку на підставі постанови Правління Національного банку України № 544 від 15.09.2009 р.), так і Національним банком України.

При цьому колегія суддів вважає недоречним посилання скаржника на п. 5.1, 7.1, 7.4 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 369 (у редакції, чинній на момент укладення Договору), оскільки дані норми регулюють питання накладення Національним банком штрафів за порушення банківського законодавства, але аж ніяк не регулюють діяльність тимчасової адміністрації.

Таким чином, позивач не надав доказів того, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, не довів відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, та неспрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а тому суди дійшли правомірного висновку про те, що укладення спірного Договору не порушує прав та законних інтересів позивача, на захист яких спрямоване подання даного позову.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Твердження скаржника про те, що судами в порушення вимог ст. 27 ГПК України не було залучено до участі у справі Міністерство фінансів України, колегія суддів відхиляє як необґрунтоване, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, лише у справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави. В даному ж випадку предметом спору є не майно, а договір. При цьому позовних вимог про застосування наслідків недійсного правочину, які передбачали б вирішення судом питань щодо майна, позивач не заявляв.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. у справі № 5011-57/7788-2012 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіЛ.А. Гольцова О.А. Кролевець