ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2017 року Справа № 904/8457/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 р. (судді: Подобєд І.М., Чус О.В., Іванов О.Г.)у справі№904/8457/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Форміка"доПриватного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій"простягнення 16 542 грн. 62 коп.за участю представників: від позивача Бублик А.В., свідоцтво серія КС №5630/10 від 15.09.2017 р., договір №13/2016 від 15.09.2016 р.від відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Форміка" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - відповідач) про стягнення 16 542 грн. 62 коп., тобто, про стягнення частини страхового відшкодування, виплаченого позивачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 р. у справі №904/8457/16 в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. у справі №910/16659/13 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська Пожежно-Стравова компанія" на користь позивача понесені ним витрати із виплати страхового відшкодування в межах суми, визначеної у звіті суб'єкта оціночної діяльності, тобто, з рахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 542 грн. 62 коп. грошових коштів, які становлять різницю між сумою фактично здійсненої позивачем страхової виплати та розміром, страхового відшкодування, стягнутого за рішенням суду в справі №910/16659/13. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто 1 500 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 2 893 грн. 80 коп. судового збору.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 р. та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, які, за твердження скаржника, свідчать про преюдиційність фактів встановлених в рішенні господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. у справі №910/16659/13.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.09.2017 р. касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 18.09.2017 р.

У судове засідання 18.09.2017 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні надав відзив на касаційну скаргу, а також заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №904/8457/16 є позовна вимога про стягнення страхового відшкодування за завдані збитки в розмірі 16 542 грн. 62 коп.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, вказану шкоду було заподіяно в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 01.07.2011 р. у місті Дніпропетровську по вул. Набережна Перемоги, біля е/о 15.

Відповідно до звітів про визначення матеріальної шкоди та калькуляцій до них, розмір страхового відшкодування, який підлягав до виплати застрахованій особі внаслідок настання страхового випадку (вказаної дорожньо-транспортної пригоди) склав 23 409 грн. 20 коп.

Проте, відповідно до наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень позивачем було виплачено страхувальнику 38 951 грн. 82 коп. страхового відшкодування.

В свою чергу, цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди було застраховано Приватном акціонерним товариством "Українська Пожежно-Стравова компанія".

За таких обставин, позивач звернувся до зазначеної страхової компанії з позовною заявою про стягнення 38 951 грн. 82 коп. збитків.

За результатами розгляду даного позову рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. у справі №910/16659/13 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська Пожежно-Стравова компанія" на користь позивача 22 409 грн. 20 коп. страхового відшкодування, тобто шкоду в розмірі, визначеному в звітах оцінки (з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля) та за мінусом 1 000 грн. 00 коп. франшизи.

Враховуючи, що стягнення понесених збитків у справі №910/16659/13 відбулося у розмірі меншому ніж фактично понесені витрати на виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення невідшкодованої частини витрат до відповідача, як власника автомобіля, за кермом якого знаходилась винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особа, та, одночасно, як до роботодавця даної особи.

Проаналізувавши спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем та є предметом розгляду в межах даної судової справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського про наявність підстав для задоволення вказаного позову, з огляду на наступне.

За загальним правилом згідно з положеннями ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність.

Так, положеннями ст. 29 цього закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Наведеним, зокрема, керувався господарський суд міста Києва, приймаючи рішення у справі №910/16659/13.

Разом із тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено ст. 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 р. у справі №3-1304гс16 та у справі №3-1344гс16.

В свою чергу, за приписами ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у справі, що розглядається, у відповідача, у зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі, виник обов'язок відшкодувати позивачеві різницю між реальними збитками і вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, яку вже було відшкодовано страховиком відповідача.

При цьому, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення заявленого у справі №904/8457/16 позову законним та обґрунтованим.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правомірності такого висновку, а зводяться виключно до довільного тлумачення відповідачем приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на це, підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду судовою колегією не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 р. у справі №904/8457/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

Ж.О. Корнілова