Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 916/2014/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Ковтонюк Л.В. Кондратової І.Д. за участі представників: позивача: відповідача: Ільченко К.Р. Розенбойм Ю.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"на рішення та постановуГосподарського суду Одеської області від 27 вересня 2016 року Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 рокуу справі№ 916/2014/16за позовомдержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"про стягнення 197 167,20 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 150 759,62 грн основного боргу, 33 221,74 грн пені, 3 543,88 грн 3% річних, 9 641,96 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.09.2016 (суддя - Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (головуючий - Аленін О.Ю., судді - Богатир К.В., Жеков В.І.), у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ", посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 10.12.2013 між ТОВ "Транс-Сервіс" (поклажодавець) та ДП "Іллічівський морський торговельний порт" (зберігач) був укладений договір зберігання № 743-О, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно (річ), а саме: обладнання, що є власністю поклажодавця, перелік якого, кількість, вартість і стан вказуються у відповідних актах приймання-передачі, які складаються при передачі/поверненні майна на/зі зберігання. Передача майна на зберігання і видача зі зберігання проводиться на території зберігача

Розділом 2 договору визначено, що зберігач, зокрема, зобов'язувався прийняти майно поклажодавця на зберігання згідно з наданим актом приймання-передачі, здійснювати за заявкою поклажодавця видачу його майна з обов'язковим складанням акту приймання-передачі, повернути за актом приймання-передачі майно поклажодавцю на першу вимогу останнього. Зберігач має право, зокрема, вимагати від поклажодавця оплати за фактичний строк зберігання, якщо майно не витребуване достроково або не отримане у встановлений строк.

За розділом 3 договору поклажодавець зобов'язувався передати зберігачеві майно за актом приймання-передачі, оплачувати зберігачеві плату за зберігання майна, а також супутні витрати за приймання-видачі (вивантаження, навантаження, переміщення й т.п.) та інші послуги, пов'язані зі зберіганням, згідно з діючими тарифами зберігача, по закінченню строку дії даного договору забрати у зберігача майно

Згідно з п. 4.1. договору зберігання майна поклажодавця здійснюється на території зберігача, що не перешкоджає виконанню вантажних робіт. Розмір займаної площі або її зміна підтверджується актом підписаним обома сторонами договору.

Відповідно до п. п. 6.1-6.3. договору поклажодавець оплачує вартість зберігання майна, розраховану виходячи з фактичної займаної площі, часу зберігання і місцевих тарифів зберігача на підставі рахунків зберігача. Тариф на зберігання майна становить: 0,32 грн./кв.м за добу на відкритих складських площах (без ПДВ); 0,47 грн./кв.м за добу на закритих складських площах (без ПДВ). Вартість інших послуг, пов'язаних зі зберіганням (вивантаження, навантаження майна з використанням техніки зберігача і виконання інших операцій), наданих за заявкою поклажодавця, оплачується на підставі затверджених зберігачем місцевих тарифів.

Форма оплати безготівкове перерахування коштів на банківських рахунок зберігача не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Не пізніше 25 числа кожного місяця сторони складають акт приймання-здачі наданих послуг. Акт приймання-здачі наданих послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання зберігачем послуг поклажодавцю. Приймання -передача акту наданих послуг для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис в реєстрі виставлених рахунків. Поклажодавець зобов'язаний не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту приймання-здачі наданих послуг, повернути зберігачеві підписаний та засвідчений власною печаткою належний порту екземпляр акту наданих послуг. У разі невиконання поклажодавцем зазначених зобов'язань акт наданих послуг вважається прийняти без зауважень і має силу документу, підписаного поклажодавцем (п. 6.3. договору).

Як встановлено судами, позивач зазначав, що за результатами позапланового аудиту фінансової діяльності ДП "ІМТП" за період з 17.07.2013 по 01.07.2015, що був проведений Управлінням аудиту та контролю Міністерства інфраструктури України, було встановлено, що ДП "ІМТП" не виставлялись рахунки щодо зберігання майна, яке є власністю ТОВ "Транс-Сервіс"; зберігання майна, що належить ТОВ "Транс-Сервіс" у нежитловому приміщенні складу № 8 перешкоджало виконанню вантажних робіт у зазначеній будівлі, що призвело до неотримання портом фінансових ресурсів на суму 150 800,00 грн (з ПДВ).

На підставі зазначених висновків аудиту, 31.08.2015 ДП "ІМТП" виставило ТОВ "Транс-Сервіс" для оплати рахунки за листопад, грудень 2013 р., січень, квітень, липень, серпень, вересень 2014 р. на загальну суму 83 515,32 грн. Крім того, позивачем було виставлено рахунок з актом здачі -прийняття робіт, які сплачено частково, а саме: за лютий 2014 р. на суму 22 442,65 грн (з ПДВ), за березень 2014 р на суму 18 638,30 грн (з ПДВ), за травень 2014 р. на суму 18 579,43 грн (з ПДВ) та за червень 2014 р. на суму 17 297,80 грн (з ПДВ). 21.09.2015 зазначені рахунки з актами здачі - прийняття робіт було отримано представником ТОВ "Транс-Сервіс" Романченко В.А. та не повернуто; зауважень до актів до ДП "ІМТП" не надходило, рахунки від 31.08.2015 відповідачем не оплачено.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач просить стягнути з відповідача 150 759,62 грн основного боргу, 33 221,74 грн пені, 3 543,88 грн 3% річних, 9 641,96 грн інфляційних втрат.

Статтею 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 938 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

За ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з приписами ст. ст. 525, 526, 629 ЦК і ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 9.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками, але згідно із ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на взаємовідносини сторін з 25.10.2013 і діє до 31.12.2014.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що оскільки договір на момент виставлення позивачем відповідачу спірних рахунків було виконано, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (які підписані сторонами договору, із зазначенням, що сторони претензій одна до іншої не мають), платіжними дорученнями, і він припинив свою дію, прийшли до правильного висновку, що у відповідача не було обов'язку оплачувати виставлені йому рахунки.

Щодо доводів позивача у касаційній скарзі про те, що оскільки надіслані відповідачу акти не були повернуті і не надано мотивованої відмови від їх підписання, то відповідач зобов'язаний їх був оплатити, то вони є безпідставними, адже виставлення позивачем рахунків відповідачу після закінчення строку дії договору, за яким не залишились невиконані зобов'язання, не породжує для відповідача обов'язків їх оплачувати і в цьому випадку отримання і неповернення актів відповідачем не є безумовною підставою для їх оплати.

Разом з цим, суди правильно зазначили, що аудиторський звіт, на який посилається позивач як на підставу виставлення відповідачу рахунків від 31.08.2015 №Пр/1 805 Р на суму 22 442,65 грн за лютий 2014, № Пр\5 633 Р на суму 18 638,30 грн за березень 2014, № Пр\10 550 Р на суму 18 579,43 грн за травень 2014, № Пр\13 056 Р на суму 17 297,80 грн за червень 2014 містить лише рекомендації щодо удосконалення діяльності установи залежно від характеру виявлених проблем і не може бути підставою для додаткового виставлення ДП "ІМТП" відповідачеві рахунків і породжувати для ТОВ "Транс-Сервіс" будь-яких обов'язків щодо додаткових оплат за вказані періоди.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ЦК України).

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника.

За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Господарські суди, врахувавши, що відповідач не повинен був оплачувати виставлені йому позивачем рахунки та, що в його діях був відсутній склад господарського правопорушення, прийшли до правильного і обґрунтованого висновку про відмову у позові в частині стягнення основного боргу.

Оскільки стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є похідними від стягнення основного боргу, то правомірним є висновок судів про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України до ТОВ "Транс-Сервіс".

Відповідно до ст. 11117 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку зібраних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і підстав для скасування судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року у справі за № 916/2014/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя Л. Ковтонюк Суддя І. Кондратова