Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Справа № 910/913/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.11.2015 р. (суддя Прокопенко Л.В.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 р. (судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Лобань О.І.)у справі№910/913/15-г господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"до1. Дочірнього підприємства "САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ"; 2.Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"; 3.Дочірнього підприємства "САВСЕРВІС КАРПАТИ"про стягнення 64 395 грн. 62 коп. за участю представників: від позивачане з'явилисьвід відповідача 1 Пономарьов А.В., довіреність №31/2016 від 04.01.2016 р.від відповідача 2не з'явилисьвід відповідача 3не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ" про стягнення 64 395 грн. 62 коп.

В процесі судового розгляду справи №910/913/15-г до участі у даній справі було залучено відповідача 2 - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" та відповідача 3 - Дочірнє підприємство "САВСЕРВІС КАРПАТИ", про що господарським судом міста Києва винесено відповідні ухвали.

Надалі, рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2015 р. у справі №910/913/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 р., у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" відмовлено.

Судові рішення господарських судів попередніх інстанцій мотивовано спливом строку позовної давності, про застосування якого було заявлено клопотання відповідачем 1.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди невірно визначили момент, з якого у даному випадку почався перебіг строку позовної давності, а також не звернули увагу на те, що позивач зазначав про поважність причин, через які він тривалий час не міг звернутись з позовом до суду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.06.2016 р. касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 13.06.2016 р.

У судове засідання 13.06.2016 р. з'явився представник відповідача 1.

Представники позивача, відповідача 2 та відповідача 3 в судове засідання не з,явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача, відповідача 2 та відповідача 3.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/913/15-г є позовні вимоги про стягнення частини страхового відшкодування в розмірі 64 395 грн. 62 коп.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, через настання страхового випадку (ДТП) позивач виплатив застрахованій особі страхове відшкодування в розмірі 114 395 грн. 62 коп.

В свою чергу, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля, якого було визнано винним у скоєнні ДТП, була застраховано відповідачем 2 за полісом №ВЕ/5679580 в межах ліміту в розмірі 50 000 грн. 00 коп.

За таких обставин, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" відшкодувало Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Інгосстрах" заподіяну шкоду в межах відповідного ліміту.

Однак, позивач вважає, що до нього перейшло право відшкодування заподіяної шкоди в межах суми фактичних витрат по сплаті страхового відшкодування.

З огляду на це, та, враховуючи, що особа, яку визнано винною у заподіянні шкоди, в момент ДТП виконувала свої трудові (службові) обов'язки, а саме, була працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ", правонаступником якого є відповідач 1, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 64 395 грн. 62 коп. з Дочірнього підприємства "САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ".

Під час судового розгляду справи №910/913/15-г також було встановлено, що окрім обов'язкового страхування за полісом №ВЕ/5679580, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" застрахувало цивільно-правову відповідальності заподіювача шкоди в добровільному порядку (страхова сума 75 000 грн. 00 коп.)

При цьому, відповідний договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності №200300266.10 від 13.11.2010 р. було укладено між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" та Дочірнім підприємством "САВСЕРВІС КАРПАТИ" (власник транспортного засобу).

Вказані обставини стали підставою для залучення до участі у справі Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" та Дочірнього підприємства "САВСЕРВІС КАРПАТИ", в якості відповідача 2 та відповідача 3 відповідно.

З аналізу правовідносин, що склались між сторонами, вбачається, що при вирішення спору, який є предметом розгляду в судовій справі №910/913/15-г, господарські суди попередніх інстанцій повинні були керуватись наступним.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Отже, страховик, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього право вимоги до страховика, який застрахував відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія.

Поряд з цим, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, вирішуючи спір у даній судовій справі господарські суди мали встановити чи настали обставини, за яких до позивача перейшло право вимоги відшкодування заподіяної шкоди та у разі їх настання визначити ким та у якому розмірі така шкода має відшкодовуватись.

Однак, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дані обставини не досліджували, а виходили лише з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, який за висновками судів слід обчислювати з моменту настання страхового випадку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із такою позицією попередніх судових інстанцій, оскільки вважає, що судові рішення про відмову в задоволенні позову прийнято господарськими судами без розгляду позову по суті та без жодних висновків щодо його обґрунтованості, а також щодо наявності або відсутності у позивача прав, порушених відповідачами (всіма чи одним з них).

Натомість, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Вказане, зокрема, підтверджується і роз'ясненнями, викладеними в п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р.

Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що господарські суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки правовідносинам, що склалися між сторонами даної справи, та не визначили, які норми матеріального права підлягають застосуванню для врегулювання спору між ними.

Крім того, як вірно зазначив скаржник в своїй касаційній скарзі, місцевим та апеляційним господарськими судами також не було досліджено доводів позивача про поважність причин пропуску строку позовної давності, як і не було спростовано його тверджень про наявність підстав вважати, що такий строк було перервано.

Зважаючи на це, судова колегія Вищого господарського суду України вважає безпідставною відмову в задоволенні позовних вимог лише у зв'язку із спливом строку позовної давності без розгляду спору по суті.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Одночасно, в п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, прийняті місцевим та апеляційним господарськими судами судові акти підлягають скасуванню, а справа №910/913/15-г підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, під час якого суду необхідно надати об'єктивну оцінку наявності у позивача порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний ним спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права останнього.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити, що наявність чи відсутність порушеного права, а також відповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті, і лише після цього за заявою сторони вирішується питання про застосування позовної давності.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 р. у справі №910/913/15-г скасувати.

Справу №910/913/15-г передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк