ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року Справа № 910/23940/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л. Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалу та постановуГосподарського суду міста Києва від 28.12.2016 Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017у справі№ 910/23940/16 Господарського суду міста Києваза позовомОСОБА_4доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"прозобов'язання вчинити діїза участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про зобов'язання внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" кредиторські вимоги ОСОБА_4 на суму 89523,42 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 у справі № 910/23940/16 (суддя Карабань Я.А.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 (головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.), відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_4 на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 910/23940/16, направити справу на розгляд до Господарського суду міста Києва.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 62, 82 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про те, що дана справа повинна розглядатись за правилами господарського судочинства.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення «встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 12 вказаного Кодексу встановлено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

41) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Тобто, нормами Закону регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 3 статті 2 вищевказаного Закону законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, відповідно до статті 7 вказаного Закону, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

Проте, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України відповідно до норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не можуть застосовуватися.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах, з огляду на те, що склад учасників спору не відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 15.06.2016 № 826/20410/14, щодо розгляду справи за правилами господарського судочинства, оскільки суд першої інстанції, дослідивши суб'єктний склад учасників спору та застосувавши норми статей 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що він не відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, вищевказана постанова містить лише правове обґрунтування стосовно того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, натомість у ній не наводиться правове обґрунтування щодо віднесення такого спору до юрисдикції господарських судів.

Судом апеляційної інстанції було обґрунтовано застосовано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 09.11.2016 № 6-2309цс16, в якій Верховний Суд України вказав на те, що позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що, зважаючи на суб'єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані.

Даний спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

На думку колегії суддів висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 910/23940/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова