ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 910/16284/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКорсака В.А., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиДочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА", м. КиївдоДочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Київпростягнення 92 900, 68 грн.

за участю представників

позивача: Гусєв П.В.,

відповідача: Перов Д.А.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПРОВІДНА" (далі за текстом - ПрАТ "СК "ПРОВІДНА") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі за текстом - ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") про стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу витрати в сумі 92 900, 68 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ПрАТ "СК "ПРОВІДНА" 92 900, 68 грн. страхового відшкодування та судовий збір.

Вищевказані судові акти мотивовано тим, що виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі за договором страхування, позивач в силу приписів чинного законодавства набув права вимоги до відповідача як особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом станом на час скоєння ДТП.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2017 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

ПрАТ "СК "ПРОВІДНА" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2013 року ПрАТ "СК "ПРОВІДНА" (страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортна компанія "Авто-лайф" (далі за текстом - ТОВ "АК "Авто-лайф") (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/0663520/1809/13 (далі за текстом - Договір), відповідно до якого застрахованим транспортним засобом є "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1, 2006 р.в.

Додатковою угодою № 06/0663520/1809/14-1 від 29.11.2014 року до Договору страхування було змінено вигодонабувача за Договором, яким став ОСОБА_6.

01.12.2014 року на 29 км+930 м автодороги Київ-Чоп в с. Мрія Києво-Святошинського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автобусу "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 та транспортного засобу "ЗіЛ" 431412 д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_8, внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Як встановлено постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.12.2014 року № 369/13185/14-п, вказана ДТП сталася внаслідок порушення п. 10.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8, якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодекс України про адміністративні правопорушення.

У зв'язку з наявністю між ПрАТ "СК "ПРОВІДНА" (страховик) та ТОВ "АК "Авто-лайф" (страхувальник) Договору страхування пошкодженого у зазначеній ДТП транспортного засобу "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1 страхувальник як потерпілий у вказаній ДТП звернувся до страховика із заявою про факт настання події.

За результатами здійснення огляду застрахованого транспортного засобу на підставі звіту № 122 про оцінку автобуса MAN 10.224 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 23.01.2015 року та калькуляції, складених ПП "Експерт-Сервіс-Альфа", позивачем оформлено страховий акт № 2300065158 від 02.03.2015 року з визначеною у ньому сумою страхового відшкодування до виплати в розмірі 92 900, 68 грн.

Вказану суму відшкодування було сплачено позивачем на користь вигодонабувача.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги правом на відшкодування останнім коштів, сплачених за відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження якого відбулось в результаті протиправних дій їх страхувальника.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Як було вищезазначено, винним у вказаному ДТП був водій транспортного засобу "ЗІЛ" 431412 д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_8

За наслідками дослідження поданих доказів, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення, довідки про ДТП, судами попередніх інстанцій встановлено, що власником транспортного засобу "ЗІЛ" 431412 д.р.н. НОМЕР_3 на момент згаданої ДТП було ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", що відповідачем не спростовано.

Відповідно до приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як було вищезазначено, за результатами здійснення огляду застрахованого транспортного засобу, на підставі звіту № 122 про оцінку автобуса MAN 10.224 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 23.01.2015 року та калькуляції, складених ПП "Експерт-Сервіс-Альфа", позивачем оформлено страховий акт № 2300065158 від 02.03.2015 року з визначеною у ньому сумою страхового відшкодування до виплати в розмірі 92 900, 68 грн.

З вказаним розміром страхового відшкодування погодився вигодонабувач, підписавши із страховиком Договір про врегулювання страхового випадку 2300065158 (номер в/с) від 16.02.2015 року, п. п. 1, 2 якого передбачено, що предметом Договору є врегулювання страхового випадку за Договором № 06/0663520/1809/13 від 23.12.2013 року за ризиком ДТП, що мала місце 01.12.2014 року за участю застрахованого автомобіля "MAN" 10/224, д.р.н. НОМЕР_1; сторони визначили: страховик та вигодонабувач дійшли згоди, що розмір відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого транспортного засобу розраховується страховиком відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки транспортних засобів, сума страхового відшкодування за подією становить 92 900, 68 грн.

Відповідно до п. 3 даного Договору страхове відшкодування у розмірі, зазначеному в п. 2 Договору, підлягає сплаті протягом 15 робочих днів з дати набрання чинності цим Договором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок страхувальника.

Згідно з платіжним дорученням № 008695 (№ 31217626) від 03.03.2015 року позивачем було виплачено вигодонабувачу за Договором страхування (ОСОБА_6.) страхове відшкодування в розмірі 92 900, 68 грн., що також підтверджується копією відомості № ВПТ-00895 від 02.03.2015 року для виплати страхових відшкодувань одержувачам за період 01.12.2013 року по 02.02.2015 року.

При цьому, посилання відповідача на те, що вказана відомість не підтверджує факт перерахування страхової виплати саме вигодонабувачу правомірно були не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій з огляду на те, що вказана відомість є розширеним, уточнюючим документом до платіжного доручення № 008695 (№ 31217626) від 03.03.2015 року, яким здійснювалось перерахування загальної суми щодо декількох страхових випадків, що мали місце за вказаний період та в п. 11 даного документу міститься прізвище, ім`я та по-батькові вигодонабувача по Договору страхування № 06/0663520/1809/13 від 23.12.2013 року, зазначено також номер договору страхування та дані паспорта громадянина України, що надає достатню можливість ідентифікувати зазначену особу саме як особу, яка є вигодонабувачем за страховим випадком, що мав місце 01.12.2014 року за участю застрахованого автомобіля "MAN" 10/224 д.р.н. НОМЕР_1.

В ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відтак, виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі за договором страхування, позивач в силу приписів чинного законодавства набув права вимоги до відповідача як особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом станом на час скоєння ДТП.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на доведеність позивачем факту наявності у нього права на звернення до відповідача в судовому порядку про стягнення виплаченого страхового відшкодування та обов'язку відповідача щодо сплати такої суми страхового відшкодування на рахунок позивача у заявленому розмірі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 року у справі № 910/16284/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.А. Корсак В.О. Швець