Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 910/9099/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Шпортило Я.І., представник за довіреністю;

від відповідача: Кобзар Л.І., представник за довіреністю;

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013р.

у справі №910/9099/13 господарського суду міста Києва

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України", в якій просив винести рішення, яким зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду №29 до додатку В 1.1./02.1.1.-23.9-7 від 01.06.2009р., в редакції запропонованій позивачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №910/9099/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій, прийшли до висновку про те, що підписання будь-якого правочину є правом сторони, а не її обов'язком та зауважили на те, що позивач не передав на розгляд суду вимоги щодо розбіжностей, які залишились не врегульованими між сторонами у зв'язку із отриманням позивачем протоколу розбіжностей відповідача в порядку, встановленому ст. 181 ГК України.

Позивач з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Приватне підприємство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" укласти Додаткову угоду №29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009р. в редакції запропонованій позивачем.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.01.2014р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою від 27.01.2014р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 10.02.2014р. та від 24.02.2014р. за клопотанням позивача та відповідача строк розгляду справи продовжувався в порядку ст.ст. 69, 1115 ГПК України та відкладався розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві та додаткових поясненнях до відзиву на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 12.03.2014р. представник скаржника підтримав доводи та вимоги касаційної скарги. Представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено договір у вигляді додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, який складено у відповідності до спрощеної процедури, де сторони погодили те, що умови основної угоди та Додатку "А" до СУНО від січня 2004р., опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, ніби ці умови були повністю повторені в цьому документі. Підписавши цей додаток В, сторони підтверджують, що вони ознайомлені із зазначеною основною угодою та додатком А.

Умовами додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 сторони узгодили наступні параграфи: 1. "Наземне обслуговування та ціни", 2. "Додаткові послуги та ціни", 3. "Оплата", 4. "Обмеження відповідальності", 5. "Взаєморозрахунки", 6. "Повідомлення", 7. "Право, що застосовується", 8. "Форс-Мажор", 9. "Спеціальні умови", 10. "Інші умови".

Відповідно до довідкових матеріалів до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, сторонами було визначено перелік повітряних суден, які обслуговуються, Перелік та вартість додаткових послуг, які виконуються під час наземного обслуговування повітряних суден в аеропорту "Бориспіль" за запитом та окрему плату.

Також господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, а саме: №1 від 15.07.2009р., №2 від 23.10.2009р., №3 від 07.04.2009р., №4 від 24.12.2009р., №5 від 20.02.2010р., №6 від 01.06.2010р., №7 від 21.05.2010р., №8 від 29.07.2010р., №11 від 10.02.2011р., №12 від 29.12.2010р., №13 від 31.01.2011р., №14 від 11.08.2011р., №15 від 11.08.2011р., №16 від 09.12.2011р., №17 від 24.02.2012р., №18 від 15.11.2011р., №20 від 24.02.2012р., №21 від 20.06.2012р., №22 від 24.09.2012р., №23 від 24.09.2012р., №25 від 01.04.2012р., №26 від 08.02.2013р., №27 від 01.04.2013р.

Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що 01.04.2013р. відповідач звернувся до позивача з листом, в якому висловив пропозицію виділити місця для базування літаків АН-148, реєстраційний номер UR-NTС та АН-148, реєстраційний номер UR-NTD з 01.04.2013р. та внести відповідні зміни в Додаток В 1.1/02.1.1-23.9-7. В свою чергу позивач, погодившись виділити додаткові місця для базування літаків АН-148, реєстраційний номер UR-NTС та АН-148, реєстраційний номер UR-NTD, підготував, підписав та направив проект Додаткової угоди №29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 у відповідній редакції.

Вказана Додаткова угода була підписана відповідачем з протоколом розбіжностей, який був направлений позивачу та містив іншу редакцію Додаткової угоди №29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7.

Позивач не погодившись з запропонованою відповідачем редакцією, вказав на те, що відповідач повинен був підписати додаткову угоду №29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009р. саме в редакції позивача.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача в установленому порядку визнано монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

Також судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач не передав до суду розбіжності, які залишились не врегульованими між сторонами у зв'язку із отриманням позивачем протоколу розбіжностей відповідача, в порядку встановленому ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, а отже позивач прийняв пропозиції відповідача до Додаткової угоди № 29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7.

За приписами ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Приписами ст. 627 ЦК України визначено, що у відповідності до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 628 ЦК України та ст. 180 ГК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх судових інстанцій, що позивачем не наведено правових підстав, визначених ст. 187 ГК України щодо обов'язкового зобов'язання відповідача укласти спірний договір в редакції позивача.

Таким чином, за відсутності прямої вказівки Закону щодо обов'язковості укладення спірного договору, відповідач (акцепт) має право його не укладати, а тому підписання Додаткової угоди №29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009р. у редакції, запропонованій позивачем - є правом, а не обов'язком відповідача (акцепта).

Крім того, оскільки позивач є монополістом на певному ринку товарів робіт, послуг, то відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України єдиним і можливим способом не прийняти позивачем викладені у протоколі розбіжностей пропозиції відповідача є передача їх на розгляд суду у двадцятиденний строк.

Позивач же передав на розгляд суду вимоги щодо зобов'язання відповідача укласти Додаткову угоду № 29 до Додатку В в редакції позивача, а розбіжності, які виникли при укладанні Додаткової угоди № 29 до Додатку В, а саме, щодо пропозицій відповідача, викладених в протоколі розбіжностей, не були передані на розгляд суду, а тому такі пропозиції відповідача відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України вважаються прийнятими позивачем.

Враховуючи викладене, правові підстави для зобов'язання Приватного підприємства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" укласти додаткову угоду № 29 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009р., в редакції запропонованій позивачем відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013р. у справі №910/9099/13 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013р. у справі №910/9099/13 - залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков