Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 906/1014/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Полянського А.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"на постановувід 20.11.2014 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 906/1014/14господарського суду Житомирської областіза позовомВиробничо-комерційної фірми "Урарту"доДочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"простягнення 498 637,83 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Білань Л.В. (довіреність № 4 від 05.01.2015) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Житомирської області (суддя Сікорська Н.А.) від 26.08.2014, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Мамченко Ю.А., судді - Юрчук М.І., Дужич С.П.) від 20.11.2014, у справі № 906/1014/14 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь Виробничо-комерційної фірми "Урарту" 223 459,68 грн основного боргу; 8 000,00 грн пені; 22 345,97 грн штрафу; 14 342,64 грн інфляційних; 3 586,98 грн 3% річних; 5 619,63 грн судового збору; в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 217 386,47 грн пені відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.34, 36, 38, 43, 83 ГПК України, ст.ст.95, 203 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виробничо-комерційна фірма "Урарту" звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення заборгованості в сумі 498 637,83 грн з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за договором про надання послуг.

Судами встановлено таке.

18.10.2013 між Виробничо-комерційною фірмою "Урарту" (виконавець) та ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (замовник) було укладено договір №49-02 надання послуг (а.с.12-16).

Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, надати послуги спеціальними машинами та механізмами, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги.

Загальна вартість послуг за цим Договором складається із вартості послуг, наданих в межах строку дії цього Договору, відповідно до актів наданих послуг, доданих до Договору (пункт 3.1. Договору).

Згідно пункту 5.1 Договору термін надання послуг з 18.10.2013 по 31.12.2013 включно.

Після надання послуг між сторонами оформлюється відповідний акт, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін (пункт 5.6. Договору).

За приписами пункту 5.8. вищезазначеного Договору датою передачі наданих послуг від виконавця замовнику вважається дата підписання акту наданих послуг.

На виконання умов договору позивачем надано послуги на загальну суму 223 459,68 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом надання послуг №52 від 25.11.2013 (а.с.17).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за надані послуги проводяться шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий рахунок виконавця після підписання сторонами акта наданих послуг. Замовник зобов'язався розрахуватись з виконавцем за надані послуги протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання від виконавця документів відповідно до пункту 4.1.

Оскільки позивачем належним чином виконані свої зобов'язання з надання послуг, то у останнього виник обов'язок щодо оплати наданих послуг на загальну суму 223 459,68 грн, який мав бути виконаний до 25.12.2013 включно.

В порушення умов договору відповідач договірні зобов'язання не виконав.

18.06.2014 за вих. №1806/14 ВКФ "Урарту" направлена відповідачу претензія з вимогою оплати заборгованості за договором №49-02 від 18.10.2013 (а.с.19).

Станом на день вирішення спору як у суді першої так і апеляційної інстанції відповідач свої зобов'язання не виконав, заборгованість не сплатив.

Відповідно до пункту 7.3.6 Договору в разі порушення строків оплати послуг, замовник на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення та штраф у розмірі 10,0% від суми боргу.

В порядку вищезазначеного пункту договору, позивачем нараховано відповідачу 234 632,66 грн пені та 22 345,97 грн штрафу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано інфляційні втрати на суму 14342,64 грн та три проценти річних на суму 3586,98 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Нормою статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

За оцінкою судів підтверджується факт надання відповідачу послуг, що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача.

Заборгованість відповідача станом на дату прийняття рішення місцевим господарським судом становила 223 459,68 грн, що також вбачається з підписаного сторонами акту звірки розрахунків станом на 19.08.2014 (а.с.60).

Відповідач факт існування заборгованості за надані послуги не спростував.

Щодо вимог про стягнення штрафу та пені в розмірі 234 632,66 грн за період з 25.12.2013 до 23.07.2014, то суди правомірно врахували наступне.

Відповідно до норм статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до пункту 7.3.6 Договору позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф в розмірі 10% від суми боргу, який склав 22345,97 грн.

Судами перевірено розрахунок штрафу та вірно встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з розрахунку позивача, пеня в сумі 234 632,66 грн розрахована, виходячи з пункту 7.3.6 Договору в розмірі 0,5% від суми боргу за період з 25.12.2013 по 23.07.2014, тобто за 210 днів, що суперечить нормам чинного законодавства (а.с.22).

Так, відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційним судом перевірено розрахунок пені, здійснений місцевим господарським судом, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Вірним є висновок судів, що 217 386,47 грн пені (234 632,66 грн - 17 246,19 грн) заявлені позивачем безпідставно, а тому місцевий господарський суд правомірно відмовив в їх задоволенні.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 17 246,19 грн пені, суди скориставшись правом передбаченим статтею 83 ГПК України, зменшили її розмір до 8000,00 грн, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Судом першої інстанції при зменшенні розміру заявленої до стягнення пені було враховано, що засновником ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" є Державна служба автомобільних доріг України, яка володіє 100 відсотками акцій розміру статутного фонду засновника, а отже відноситься до державного сектору економіки. Суд врахував важке фінансове становище відповідача, яке полягає у значній кредиторській заборгованості, заборгованості по кредитним договорам, а також заборгованість перед бюджетом по сплаті податків та внесків до усіх фондів.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано інфляційні на суму 14 342,64 грн та 3% річних на суму 3 856,98 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних судами правомірно встановлено, що їх нараховано арифметично вірно, відповідно до умов договору та норм чинного законодавства.

Посилання скаржника на те, що Договір про надання послуг №49-02 від 18.10.2013 та акт наданих послуг №52 від 25.11.2013 року підписані не уповноваженими особами правомірно не прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки на вказаних документах міститься печатка Філії "Романівський райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України". Крім того, в матеріалах справи міститься довіреність №491 від 11.10.2013 року, якою ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі директора Лугини Віталія Володимировича доручив начальнику філії "Романівський райавтодор" Присяжнюку Віктору Сергійовичу заключити договір з виробничо-комерційною фірмою "Урарту" на виділення техніки та механізмів для проведення ямкового ремонту чорних покриттів асфальто-бетонною сумішшю /а.с.137/.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 у справі № 906/1014/14 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

А.Полянський