Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 917/1685/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Кузьменка М.В.,суддів:Васищака І.М., Студенця В.І.,за участю представників сторін позивача - ОСОБА_4; відповідача - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету Українина постановуХарківського апеляційного господарського суду від18.03.2015та на рішенняГосподарського суду Полтавської області від30.10.2014у справі № 917/1685/14за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5доПолтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету Українипровизнання недійним рішення

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.08.2014 порушено провадження у справі № 917/1685/14 за позовом ФОП ОСОБА_5 до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення.

Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Кульбако М.М.) від 30.10.2014 позов задоволено, суд визнав недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., судді Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) рішення Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014, Полтавське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_5 відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ст.ст. 4, 7 Закону України "Про антимонопольний комітет України", ст. 12, п. 2 ч. 2 ст. 13 та ст. ст. 59, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також норми процесуального права - ст.ст. 42, 43 ГПК України.

Відповідно до розпорядження В.о. секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 28.05.2015 № 05-05/675 для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 зі справи № 917/1685/14, сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Студенець В.І. - головуючий, судді Дерепа В.І., Грек Б.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.2015 касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.06.2015.

ФОП ОСОБА_5 було подано відзив на касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якому він просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 23.06.2015 № 05-05/833 для розгляду касаційної скарги Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 зі справи № 917/1685/14, сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Кузьменко М.В. - головуючий, судді Васищак І.М., Студенець В.І.

У засіданні суду, призначеному на 24.06.2015, оголошено перерву до 08.07.2015.

Полтавським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України 01.07.2015 через канцелярію суду подано додаткові пояснення.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.07.2014 року №02/174-рш у справі №02-02-50/95-2014 визнано, що:

- ФОП ОСОБА_5 за підсумками роботи в 2010-2013 роках займає монопольне (домінуюче) становище на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" в межах міста Комсомольськ з часткою, що перевищує 35%;

- ФОП ОСОБА_5 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується п. 2 ст. 50, п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" шляхом встановлення таких цін на ринку, які неможливо було б встановити за умови значної конкуренції на ринку, а саме встановлення економічно необґрунтованої вартості торгових місць;

- ФОП ОСОБА_5 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується п. 2 ст. 50, п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" шляхом застосування різної ціни для рівнозначних угод без об'єктивно виправданих на це причин.

Також рішенням адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.07.2014 року №02/174-рш накладено штраф у розмірі 68 000, 00 грн за кожне порушення та зобов'язано ФОП ОСОБА_5 привести вартість своїх послуг на ринку до економічно обґрунтованих.

Предметом спору є матеріально-правова вимога ФОП ОСОБА_5 до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки територіального відділення про те, що ФОП ОСОБА_5 за підсумками роботи 2010-2013 займає монопольне (домінуюче) становище на ринку "Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та промисловими товарами (в т.ч. надання в оренду торгових місць, площ)" в межах міста Комсомольськ з часткою, що перевищує 35%, є необґрунтованими. При цьому, ФОП ОСОБА_5 посилається на те, що відповідачем було неправильно визначено територіальні (географічні) межі. Окрім того, висновок Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про державне регулювання граничних рівнів цін за надання в оренду торгових приміщень (площ) суперечить чинному законодавству.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що законодавством України не передбачено державного регулювання цін при укладенні договорів оренди, а тому посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на відсутність калькуляції орендної плати та перевищення її граничного розміру є необгрунтованим, оскільки статтями 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що монопольне (домінуюче) становище ФОП ОСОБА_5 територіальним відділенням визначено на підставі аналізу географічних меж (місто Комсомольськ), товарних меж (надання місць для торгівлі шляхом виділення земельної ділянки під палатками, кіосками, контейнерами та надання місць в павільйоні), без калькуляції розміру орендної плати та з перевищенням її граничних розмірів, а також застосуванням різних розмірів.

З врахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачем невірно визначено товарні межі ринку, а невірність визначення товарних меж ринку тягне за собою невірність визначення цінових та територіальних меж ринку.

Суд апеляційної інстанції, окрім того, зазначив, що визначення відповідачем оренди торгових місць, площ в якості товару, щодо якого має визначатися монопольне (домінуюче) становище, не відповідає вимогам чинного законодавства. Оренда та орендні відносини не є товаром у розумінні Закону України "Про захист економічної конкуренції, оскільки не відносяться до продукції, роботи, послуг або документів, що підтверджують зобов'язання та права. Предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є не споживна річ (стаття 760 ЦК України, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (стаття 901 ЦК України). Отже, оренда (орендні відносини) не є товаром в розумінні Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до абз. 1 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція (абз. 11 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери) (абз. 13 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно із ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції, порівнявши предмети договорів про надання майна в користування (майно, товар, тобто певний предмет господарського обороту) та договорів про надання послуг (послуга), зробив необґрунтований висновок, що оренда не є товаром в розумінні Закону України "Про захист економічної конкуренції". Предметом договорів про надання майна в користування є майно, а саме річ визначена індивідуальними ознаками, тобто певний предмет господарського обороту, а не оренда.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що оренда не є товаром в розумінні Закону України "Про захист економічної конкуренції", не відповідає положенню абз. 13 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції")

Пунктом 11 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень віднесено до повноважень названого Комітету. За приписами частини четвертої цієї ж статті здійснення відповідних повноважень іншими органами державної влади не допускається.

У цьому проявляється особливий статус АМКУ як державного органу, діяльність якого покликана забезпечити державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р затверджено Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.

У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від 26.12.2011 № 15 зазначено, що у вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі таке.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (п. 15.1 постанови № 15 від 26.12.2011).

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку (п. 15.5 постанови № 15 від 26.12.2011).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, вказавши, що Полтавським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України невірно визначено товарні межі ринку, не обґрунтували такий висновок ні встановленими та підтвердженими належними доказами обставинами справи, ні відповідними нормами матеріального права, зокрема Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.

Зробивши висновок, що законодавством України не передбачено державного регулювання цін при укладенні договорів оренди, а відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними у визначенні умов договору, суди попередніх інстанцій не врахували роз'яснення викладене у п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від 26.12.2011 № 15, згідно з яким закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.

Окрім того, у п. 11 згаданої постанови зазначено, що застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов'язок обґрунтувати існування об'єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

З врахуванням викладеного суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідно до рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 02-02-50/95-2014 від 10.07.2014 ФОП ОСОБА_5 визнано таким, що вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за п. 2 ст. 50, п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не перевірили наявності правових підстав для такої кваліфікації дій позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 у справі № 917/1685/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Головуючий - суддя Кузьменко М.В.

Судді: Васищак І.М. Студенець В.І.