Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року Справа № 910/16301/16 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівЯценко О.В., Бакуліної С.В.,розглянувши касаційну скаргуМиколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалокна постанову від 17.01.2017 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/16301/16 господарського суду міста Києваза позовомМиколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалокдо треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаМиколаївської обласної ради 1. Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївсько-рибальське господарство Миколаївського району"провизнання незаконним та скасування рішення №45

За участю представників сторін:

Від позивача - не з'явились,

Від відповідача - не з'явились,

ВСТАНОВИЛА:

Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок звернулась з позовом до Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення № 45 від 21.12.2012 "Про надання мисливських угідь у користування ТОВ "Миколаївсько-рибальське господарство Миколаївського району".

Рішенням від 02.11.2016 господарського суду м. Києва (суддя Пукшин Л.Г.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що строк дії рішення Миколаївської обласної ради №3 від 30.05.1997 з урахуванням приписів ч. 1 ст. 254 ЦК України закінчився у відповідні місяць і число останнього року цього строку, тобто 30.05.2012 року, про що позивач був обізнаний. Проте, будь-яких доказів звернення позивача до відповідача з клопотанням, поданням тощо стосовно виділення чи надання у користуванні мисливських угідь саме йому, суду надано не було. В той же час, матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення було подання Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 2504 від 07.12.2012, погодження обласної державної адміністрації № 4140/0105-30/3-12 від 14.12.2012, погодження територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища № 01-04/8681-04, а також власників (користувачів) земельних ділянок, (завірені копі зазначених документів містяться в матеріалах справи).

Постановою від 17.01.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого Дикунської С.Я., суддів: Мальченко А.О., Жук Г.А. рішення від 02.11.2016 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок у касаційній скарзі просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 13, 16, 91, 92 ЦК України, ст.ст. 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ст.ст. 1, 21 Закону України "Про громадські об'єднання", ст. ст.ст. 36, 92 Конституції України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Миколаївської обласної ради від 30.05.1997 № 3 "Про надання мисливських угідь області у користування державним підприємства і громадським організаціям на 1997-2012 р.р." надано в користування терміном на 15 років (1997 року до 2012 року включно) мисливські угіддя області державним підприємствам і громадським організаціям для ведення мисливського господарства. Зокрема, Миколаївській райорганізації УТМР надано мисливські угіддя на території м. Миколаєва по вул. В. Морська, 15/2 загальною площею 55 042 га, та Жовтневій райорганізації - надано мисливські угіддя у м. Миколаєві по вул. Рибна, 49 площею 123 773 га.

На виконання зазначеного рішення між Миколаївським Державним лісогосподарським об'єднанням "Миколаївліс" та Миколаївською обласною організацією Українського товариства мисливців і рибалок укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 01.07.1998, в п. 1.1 якого зазначено, що рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 30.05.1997 № 3 надано Миколаївській міськ/райорганзації УТМР терміном до 31 грудня 2012 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 51606 га, у тому числі: лісові угіддя 240 га, польові 49945 га, водно-болотні 1421 га, та Жовтневій рай організації УТМР терміном до 31 грудня 2012 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 123773 га, у тому числі: лісові угіддя 4780 га, польові 101418 га, водно-болотні 17575 га.

Рішенням від 21.12.2012 № 45 Миколаївської обласної ради товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальське господарство Миколаївського району" надано в користування мисливські угіддя загальною площею 18515,8959 га, розташовані у Миколаївському районі Миколаївській області. Пунктом 2 зазначеного рішення Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства зобов'язано укласти договір про умови ведення мисливського господарства з товариством з обмеженою відповідальністю "МРГ Миколаївського району", який було укладено 28.12.2012.

Звертаючись з позовом у даній справі, Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок послалась на те, що оскільки договір про умови ведення мисливського господарства від 01.07.1998 укладався саме на виконання рішення ради від 30.05.1997, термін користування угіддями закінчувався саме 31.12.2012. Таким чином, на думку позивача, прийняття рішення від 21.12.2012 № 45 призвело до порушення його першочергового права на отримання таких угідь у користування, а також дострокового припинення рішення від 30.05.2012.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 якого мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства, а користувачами мисливських угідь можуть бути спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Статтею 9 цього Закону до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольських міських рад віднесено вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство і полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженими з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Статтею 15 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, що до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольських міських, районних, сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони створені) рад належить вирішення в установленому порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів.

На підставі ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Право користування мисливськими угіддями припиняється зокрема у разі закінчення строку користування (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання").

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.

З урахуванням зазначеного вище, судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що строк дії рішення Миколаївської обласної ради №3 від 30.05.1997 закінчився у відповідні місяць і число останнього року цього строку, тобто 30.05.2012, а не 31.12.2012, як зазначав позивач.

При цьому судами взято до уваги факт обізнаності позивача про закінчення строку дії рішення саме 30.05.2012, про що свідчить листування між позивачем та відповідачем протягом травня-червня 2012.

До того ж, як вірно враховано судами, підставою для прийняття оскаржуваного рішення було подання Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 2504 від 07.12.2012, погодження обласної державної адміністрації № 4140/0105-30/3-12 від 14.12.2012, погодження територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища № 01-04/8681-04, а також власників (користувачів) земельних ділянок.

В той же час, доказів звернення позивача у встановленому законом порядку стосовно виділення чи надання у користуванні спірних мисливських угідь судам надано не було, так само, як і доказів на підтвердження переважного права позивача на користування мисливськими угіддями відповідно до ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а відтак, позивачем не доведено факт порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зважає на те, що спірне рішення прийняте Миколаївською обласною радою як суб'єктом владних повноважень є ненормативним актом, який застосовується одноразово і з прийняттям якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів конкретних осіб, це рішення вичерпало свою дію внаслідок його виконання - укладення між третіми особами договору про умови ведення мисливського господарства від 28.12.2012, а відтак, скасування спірного рішення від 21.12.2012 № 45 не призведе до відновлення порушених або оспорюваних прав позивача.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, судами враховано приписи ст. ст. 256, 257 ЦК України, відповідно до яких позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підставі п. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів, що в даному випадку початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з моменту виникнення спірних правовідносин, а саме з дати прийняття відповідачем спірного рішення № 45 - з 21.12.2012, а відтак, строк позовної давності щодо позову у даній справі сплив 21.12.2015.

В той же час з позовом до Господарського суду міста Києва Миколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок звернулась 30.08.2016, про що свідчить штемпель поштового зв'язку на конверті, тобто з пропуском трьохрічного строку.

Посилання позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнано безпідставним, оскільки поважність пропуску строку позивач обґрунтовував своїм зверненням з позовними вимогами до Миколаївського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 28.11.2014 у справі № 814/3443/14 позовні вимоги залишено без розгляду.

В той же час, відповідно до п. 4.2.2. постанови пленуму Верховного суду України від 29 травня 2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Також, однією із підстав поважності причин пропуску строку позивач зазначав розгляд спору у справі № 21-2926а15 (2а-2885/12/1470) за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Миколаївської обласної ради, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Придністровське 777", Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства, Веселинівське товариство мисливців та рибалок, Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців та рибалок, про скасування рішення. При цьому у справі № 21-2926а15 (2а-2885/12/1470) предметом спору є рішення Миколаївської обласної ради № 33 від 23.03.2012, в той час як у даній справі оскаржується рішення Миколаївської обласної ради № 45 від 21.12.2012.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку позовної давності.

З врахуванням зазначеного вище, не доведення позивачем факту порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів вмотивованим є висновок судів про відмову в позові.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Миколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок залишити без задоволення.

Постанову від 17.01.2017 Київського апеляційного господарського суду у справі №910/16301/16 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді О. Яценко

С. Бакуліна