Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.08.2016 року у справі №904/1244/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 904/1244/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоТатькова В.І. (доповідача),суддів :Мележик Н.І., Плюшка І.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 р.у справі№ 904/1244/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (надалі - ПАТ "Приватбанк")до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (надалі - ТОВ "Верус") 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4)простягнення 47 672,70 грн. за участю представників: від позивача- Тузова Владислава Олександрівнавід відповідача-1- не з'явилисявід відповідача-2- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2016 р. (суддя Рудовська І.А.) позов задоволено: стягнуто солідарно з ТОВ "Верус" та ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "ПриватБанк" 8 603,76 грн. заборгованості за кредитом, 17 074,16 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 21 994,78 грн. пені; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "ПриватБанк" 1 378 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 р. (головуючий суддя Вечірко І.О., судді: Кузнецов В.О., Науменко І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2016 р. скасовано, прийнято нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПАТ "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.07.2016 р. (головуючий суддя Татьков В.І. (доповідач), Плюшко І.А., Самусенко С.С.) касаційну скаргу ПАТ "Приватбанк" прийнято до провадження, призначено розгляд скарги на 02.08.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 28.07.2016 р. № 08.03-04/2954 у даній справі призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у даній справі у зв'язку із відпусткою судді Самусенко С.С.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.07.2016 р. для розгляду касаційної скарги у справі № 904/1244/16 визначено склад колегії суддів: Татьков В.І. - головуючий (доповідач), Мележик Н.І., Плюшко І.А.

29 липня 2016 року до Вищого господарського суду України від ФОП ОСОБА_4 надійшов відзив на подану ПАТ "Приватбанк" касаційну скаргу, за змістом якого відповідач-2 просив суд відхилити касаційну скаргу, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 р. касаційну скаргу ПАТ "Приватбанк" колегією суддів у складі: Татьков В.І. - головуючий (доповідач), Мележик Н.І., Плюшка І.А.. прийнято до свого провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги, взявши до уваги заперечення, викладені у відзиві, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 12.11.2007 р. між ПАТ "Приватбанк" (Банк) та ФОП ОСОБА_4 (Клієнт) укладено Договір про надання овердрафтного кредиту на картковий рахунок № VOV435 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати овердрафтне обслуговування Клієнта на підставі Заявки на встановлення овердрафтного кредиту на картковий рахунок, що полягає в проведенні платежів, здійснених довіреними особами Клієнта із використанням корпоративних платіжних карт, понад залишок засобів на картковому рахунку Клієнта НОМЕР_1, відкритому в Банку, за рахунок кредитних засобів у межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3. даного Договору шляхом дебетування картрахунку При цьому утворюється дебетове сальдо.

Згідно з п. 1.2. Кредитного договору кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди в зазначені даним Договором терміни.

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору на момент підписання договору ліміт складає 10 000 грн.

У відповідності з п. 1.4. Кредитного договору проведення платежів Клієнта в порядку, встановленому даним Договором, здійснюється Банком у термін по 11.11.2008 р.

За змістом п. 2.2.3. Кредитного договору здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого Ліміту, необхідно не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 1.5 даного Договору.

В силу пункту 1.5 Кредитного договору проведення платежів Клієнта здійснюється Банком в межах ліміту і термін, встановлених згідно з пунктами 1.3., 1.4. даного Договору, з періодом безперервного користування кредитом не більше 30 днів. Періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на картрахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на картковому рахунку Клієнта при закритті банківського дня. Зменшення чи зростання заборгованості по кредиту в цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченні якого на картковому рахунку зафіксоване нульове дебетове сальдо.

Пунктом 4.1. Кредитного договору погоджено, що за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на картрахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки виходячи з диференційованої процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом і встановлений у Додатку № 2 до даного Договору.

У пункті 4.2. Кредитного договору визначено, що у відповідності із статтею 212 Цивільного кодексу України при порушенні Клієнтом якого-небудь із зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.3.4. даного Договору, Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної ставки річних інтервалу "16-30 днів" від суми залишку непогашеної заборгованості.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Кредитного договору позивачем надано відповідачу-2 кредитний ліміт згідно з умовами даного Договору. Однак, відповідачем-2 свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом у встановлені строки не виконано, у зв'язку з чим останньому нараховано заборгованість перед позивачем, у розмірі 47 672,70 грн., яка складається з: 8 603,76 грн. - заборгованості за кредитом, 17 074,16 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 21 994,78 грн. - пені.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 за Кредитним договором між позивачем (Кредитор) та відповідачем-1 (Поручитель) 11.11.2013 р. було укладено Договір поруки № 949VOLPD0116F0 (надалі - Договір поруки), згідно з умовами якого предметом Договору поруки є надання поруки ФОП ОСОБА_4 (Боржник) всіх своїх обов'язків за Договором № vov435 від 12.11.2007 р. (Кредитного договору).

Згідно з п. 2.1 Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків по Кредитному договору в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в Кредитному договорі.

Відповідно до п. 4 Договору поруки за Кредитним договором Поручитель і Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

В силу пункту 5 Договору поруки у випадку невиконання Боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 даного Договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Пунктом 6 Договору поруки встановлено, що Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора продовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги.

Судами було встановлено, що ПАТ "Приватбанк" було надіслано на адресу відповідача-1 претензію № 949VOLPD0116F0 від 28.01.2016 р. з вимогою про сплату відповідної заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1056 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності із ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд попередніх інстанцій дійшли правомірних та обґрунтованих висновків, що позивач набув право на отримання з відповідача-1 та відповідача-2 солідарно суми 8 603,76 грн. заборгованості за кредитом, 17 074,16 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 21 994,78 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Водночас, суд касаційної інстанції погоджується з господарським судом апеляційної інстанції щодо застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог, зважаючи на таке.

Так, статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 5.7. Кредитного договору від 12.11.2007 р. сторонами погоджено, що терміни давності позову за вимогою про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюються сторонами тривалістю у 5 років.

За змістом ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, апеляційним господарським судом вірно було звернуто увагу, що у разі встановлення судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущений без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності. При цьому, у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-2 посилався, зокрема, на пропуск строку позовної давності щодо заявлених вимог позивача.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

При цьому, як визначено статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2008 р. відбулося останнє погашення кредиту відповідачем-2, що підтверджується відповідною випискою по розрахунковому рахунку та розрахунку заборгованості.

Отже, судом вірно відзначено, що перебіг позовної давності розпочався заново з 11.11.2008 р., коли відповідач-2 здійснив останню проплату по Договору.

Водночас, пунктом 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Так, судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 28.10.2013 р. господарським судом Волинської області порушено провадження у справі № 903/1109/13 за позовом ПАТ "Приватбанк" до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 37 312,10 грн. Проте, ухвалою господарського суду Волинської області від 16.12.2013 року у справі № 903/1109/13 даний позов залишено без розгляду.

Як роз'яснено пунктом 4.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", з огляду на вимоги частини 1 статті 265 Цивільного кодексу України залишення господарським судом позову без розгляду з підстав, зазначених у частині 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку.

Таким чином, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком Дніпропетровського апеляційного господарського суду про те, що господарським судом Дніпропетровської області на підставі неналежної оцінки наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що строк позовної давності за позовними вимогами ПАТ "ПриватБанк" було перервано у відповідності до статті 264 ЦК України поданням 28.10.2013 р. позову до господарського суду Волинської області, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк, в межах якого позивач звернувся до суду з позовною вимогою про захист цивільного права або інтересу не сплинув, а позовні вимоги є такими, що пред'явлені в межах строку позовної давності.

Однак, строк позовної давності за заявленими позивачем вимогами сплинув відповідно до пункту 5.7. Кредитного договору та норми статті 264 ЦК України 11.11.2013 р., і з того часу у встановленому законодавством України порядку не переривався.

З урахуванням викладеного беручи до уваги той факт, що позивачем не наведено і не обґрунтовано, а апеляційним господарським судом не встановлено поважних причин пропуску позивачем позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 р. у справі № 904/1244/16 залишити без змін.

Головуючий суддя (доповідач) В.І. Татьков

Суддя Н.І. Мележик

Суддя І.А. Плюшко