Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №813/7381/13-а
Постанова ВАСУ від 30.03.2017 року у справі №813/7381/13-а
Постанова ВАСУ від 30.03.2017 року у справі №813/7381/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2017 р. м. Київ К/800/39397/14

К/800/39477/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Львівська митниця Міндоходів) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року, -

встановив:

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 5 вересня 2013 року № 417-о «Про звільнення ОСОБА_4.»; поновити її на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці Міндоходів; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 5 вересня 2013 року № 417-о «Про звільнення ОСОБА_4.». Зобов'язано Львівську митницю Міндоходів запропонувати ОСОБА_4 посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» або рівноцінну посаду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення судами норм права, просить змінити постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року в частині, поновити її з 6 вересня 2013 року на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Представник Львівської митниці Міндоходів у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з'явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 1990 року проходила службу в митних органах.

Наказом Державної митної служби України від 19 березня 2012 року № 549-к «Про припинення перебування на державній службі» припинено перебування позивача на державній службі в митних органах України.

На виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року по справі № 2а-2995/12/1370, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року, наказом голови комісії з реорганізації Державної митної служби України від 10 червня 2013 року № 971-к «По особовому складу митних органів» ОСОБА_4 поновлено на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» Львівської митниці з 21 березня 2012 року.

Наказом начальника Львівської митниці Міндоходів від 5 вересня 2013 року № 417-о «Про звільнення ОСОБА_4.» її звільнено з посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» Львівської митниці відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Підставою для видачі цього наказу було проведення реорганізації та скорочення чисельності працівників Львівської митниці згідно наказу Міндоходів від 26 квітня 2013 року № 80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів, затвердженого 7 травня 2013 року, введеного в дію наказом Львівської митниці Міндоходів від 8 травня 2013 року № 1 «Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів на 2013 рік».

Про наступне вивільнення позивач дізналася 18 червня 2013 року, ознайомившись з попередженням, де їй не було запропоновано жодної вакантної посади, що відповідала б її кваліфікаційному рівню у новоствореній установі.

Відповідно до Указу Президента України від 24 грудня 2012 року № 726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» створено Львівську митницю Міндоходів як територіальний орган Міністерства доходів і зборів України та реорганізовано Львівську митницю Державної митної служби України шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Пунктом 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Штатним розписом Львівської митниці на 2013 рік було передбачено 1014 штатних одиниць. Тимчасовим штатним розписом Львівської митниці Міндоходів, затвердженим 7 травня 2013 року, введеним в дію наказом Львівської митниці Міндоходів від 8 травня 2013 року № 1, передбачено 910 штатних одиниць.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_4 була звільнена з роботи без дотримання вимог статей 40, 492 Кодексу законів про працю України.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Приписами статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Цією ж статтею визначено критерії, за якими працівникам надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 містяться роз'яснення, відповідно до яких при розгляді спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Отже, виходячи з нормативного тлумачення вищенаведених норм Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу. В першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, для виявлення яких роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз повинен бути проведений з врахуванням ряду факторів, зокрема, рівня освіти і присвоєної кваліфікації, підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, тимчасового виконання обов'язків більш кваліфікованого працівника, досвіду трудової діяльності, обсягу виконуваної роботи, суміщення професій тощо. Крім цього, однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника, а тому при визначенні рівня продуктивності праці слід враховувати в тому числі й наявність в працівника дисциплінарних стягнень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів на 2013 рік було затверджено штат у кількості 910 штатних одиниць, на митному пості «Краковець» заплановано 15 посад старшого інспектора відділу митного оформлення № 4, рівнозначних тій, яку займала позивач. Однак такі посади не були запропоновані ОСОБА_4, їй взагалі не пропонувалася жодна із посад у Львівській митниці Міндоходів.

Судами не встановлено обставин, які б підтверджували, що позивач відмовилася від переведення на іншу роботу, та що у відповідача не було можливості перевести ОСОБА_4 з її згоди на іншу роботу, а також того,

що у позивача відсутнє переважне право на залишення на роботі порівняно з іншими працівниками, звернувши увагу на те, що в системному тлумаченні норм права, способом оцінки кваліфікації працівника є атестація, а згідно наданого атестаційного листа від 1 грудня 2010 року атестаційна комісія прийняла рішення про відповідність ОСОБА_4 займаній посаді.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний наказ від 5 вересня 2013 року № 417-о «Про звільнення ОСОБА_4.» прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, трудові гарантії позивача, як працівника, порушені, а тому такий наказ підлягає скасуванню.

Однак при цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зобов'язуючи Львівську митницю Міндоходів запропонувати ОСОБА_4 посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» або рівноцінну посаду, не звернув уваги на вимоги частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник, органом, який розглядає трудовий спір, повинен бути поновлений на попередній роботі.

Таким чином, постанова суду першої інстанції в частині зобов'язання Львівську митницю Міндоходів запропонувати ОСОБА_4 посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» або рівноцінну посаду підлягає скасуванню, а позовна вимога про поновлення ОСОБА_4 на роботі підлягає задоволенню шляхом поновлення її з 6 вересня 2013 року на посаді, з якої її було звільнено оспорюваним наказом від 5 вересня

2013 року № 417-о, - старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» Львівської митниці.

У свою чергу, після поновлення ОСОБА_4 на займаній до звільнення посаді, відповідач зобов'язаний вжити заходів для призначення (переведення) її на відповідну посаду.

За правилами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, встановивши, що ОСОБА_4 незаконно звільнена з роботи та підлягає поновленню на роботі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у неї права на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На допущені судом першої інстанції порушення апеляційний суд уваги не звернув, помилково залишивши постанову суду першої інстанції без змін, а тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, зокрема, час вимушеного прогулу, розмір середнього заробітку, а тому постанова суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України - задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2014 року - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року в частині зобов'язання Львівську митницю Міністерства доходів і зборів України запропонувати ОСОБА_4 посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» або рівноцінну посаду - скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, якою поновити ОСОБА_4 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець» Львівської митниці з 6 вересня 2013 року.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року в частині визнання протиправним та скасування наказу начальника Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 5 вересня 2013 року № 417-о «Про звільнення ОСОБА_4.» - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.