Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2014 р. м. Київ К/800/63232/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І. (суддя-доповідач)

Суддів: Розваляєвої Т.С.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах на постанову Сумського окружного адміністративногосуду від 08 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року в справі позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

В березні 2013 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 18.03.2013 року №№№ 690, 691, 692 про застосування до позивача, за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення, фінансових санкцій на загальну суму 2760,53 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення УПФ України в м. Сумах від 18.03.2013 року № 690 про застосування до позивача штафних санкцій в сумі 259,84 грн., № 691 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 2330,69 грн. та № 692 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.09.2013 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 03.12.2013 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11.09.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 13 лютого 2004 року Виконавчим комітетом Сумської міської ради, 15 лютого 2004 року взято на облік в УПФ України в Ковпаківському районі м. Сумах (правонаступником якого являється відповідач). За період з 15 грудня 2004 по теперішній час перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку.

Працівником УПФ України в м. Сумах було проведено планову документальну перевірку позивача, за результатами якої було складено акт № 148/05-14 від 08 березня 2013 року в якому зазначено, що позивачем за квітень-червень 2005 року не було нараховано страхових внесків за ставкою 32,3% на фонд заробітної плати працівників, що призвело до зниження сум фактичних витрат на оплату праці на загальну суму 555,01 грн. На дану суму донарахування відповідачем, згідно п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) до позивача рішенням № 691 від 18 березня 2013 року, була застосована фінансова санкція в розмірі 2330,69 грн.

Також було зазначено, що позивачем за квітень 2005 року, лютий та липень 2006 року було занижено суми фактичних витрат на оплату праці на загальну суму 259,84 грн., тому відповідачем згідно п. 3 ч. 9 ст.106 Закону, до позивача рішенням № 690 від 18 березня 2013 року, була застосована фінансова санкція в розмірі 259,84 грн.

Крім того, позивачем в 2005 та 2006 роках до системи персоніфікованого обліку були подані недостовірні відомості по найманим працівникам (дані порушення були виявлені в ході перевірки), тому відповідачем до позивача на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону, рішенням № 692 від 18 березня 2013 року, була застосована фінансова санкція в розмірі 170,00 грн.

Позивач вважає, що відповідач протиправно застосував до неї фінансові санкції на підставі частини 9 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказана норма втратила чинність з 1 січня 2011 року, тобто не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, в зв'язку з чим у відповідача не було правових підстав для застосування до позивача фінансових санкцій. Просила скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Суми від 18.03.2013 року №№№ 690, 691, 692 про застосування фінансових санкцій.

Ухвалюючи рішення про задовлення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходили з того, що оскаржувані рішення УПФ України в м. Сумах прийняті всупереч вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 3 ст. 2 КАС України, тому такі є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV в редакції, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено застосування виконавчими органами Пенсійного фонду України до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом № 2464-VІ наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-ІV була виключена.

У той же час згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що після набрання чинності Законом № 2464-VI за органами ПФУ збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Таким чином, оскаржувані рішення відповідача про застосування фінансових санкцій прийняті відповідно до вимог законодавства.

Що стосується перебування позивача на спрощеній системі оподаткуваня на час прийняття УПФ України в м. Сумах оскаржуваних рішень, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Аналізуючи положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід дійти висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановленні пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу № 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування Закону суперечать і застосуванню не підлягає.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлені повно і правильно, але невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, тому зазначена обставина відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення судом касаційної інстанції нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах -задовольнити.

Скасувати постанову Сумського окружного адміністративногосуду від 08 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, що встановлені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: