Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/800/53711/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Донця О.Є., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2013 року у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2010 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд соцзахисту інвалідів) пред'явило позов до КП «Санаторій матері і дитини «Пролісок» про стягнення з відповідача на їх користь адміністративно-господарську санкцію в сумі 20319,76 грн. та пені в сумі 1695,80 грн., а сього - 22015,56 грн..

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі Фонд соцзахисту інвалідів, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 05 грудня 2007 року КП МД «Пролісок» звернулося із листом за вих. №159 до Управління праці та соціального захисту населення, в якому просило повідомляти про звернення громадян, які мають встановлену інвалідність та виявлятимуть бажання працювати у 2008 році.

26 лютого 2009 року відповідач подав до Фонду соцзахисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства у 2008 році становила 167 осіб, з них 5 інвалідів, однак кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875 від 21 березня 1991 року (далі Закон № 875), повинна становити 7 осіб.

26 лютого 2010 року листом № 196/03-19 Волинський обласний центр зайнятості повідомив позивача, що КП «Санаторій матері і дитини «Пролісок» до центру зайнятості з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів у 2008 році не звертався.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, послався на положення Закону № 875 та зазначив, що подання звіту форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та надіслання листа до Управління праці та соціального захисту населення від 05 грудня 2007 року є належним підтвердженням наявності на підприємстві створених місць для працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» та Інструкцію щодо її заповнення. Однак, в даному нормативному акті не визначено ні процедуру, ні конкретного терміну подання таких звітів. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що доводи Фонду соцзахисту інвалідів про порушення відповідачем законодавства з працевлаштування інвалідів є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанції не погоджується із огляду на наступне.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII (далі - Закону України № 803-XII) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Пунктом 2.1. наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ІП «Звіт про наявність вакансій» передбачено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 затверджено форму звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із системного аналізу зазначених норм колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Доводи судів попередніх інстанційї про належне виконання обов'язку відповідача шляхом створення робочих місць для інвалідів та вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема направлення 05 грудня 2007 року до Управління праці та соціального захисту населення листа, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає безпідставними.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 19 листопада 2013 року, 28 січня, 11 лютого 2014 року (№№ 21-397а13, 21-476а13, 21-485а13 відповідно).

Враховуючи зазначене колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до невірного висновку, що відповідач, створивши місця для працевлаштування інвалідів, виконав обов'язок щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки судами були повно і правильно встановлені обставини справи однак при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм матеріального права при відмові в задоволенні позовних вимог, ухвалені рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок» на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію в сумі 20319,76 грн. та пеню в сумі 1695,80 грн..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: