Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/27934/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Ємельянова В.І., Рецебуринський Ю.Й.

секретар судового засідання - Шаманська І.В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012р. у справі за його позовом до Апарату Верховної Ради України, керівника Апарату Верховної Ради України про поновлення на публічній службі,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим 20.06.2011р., про визнання незаконним розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України Зайчука В.О. №1754 від 01.04.2011р., зобов'язання керівника Апарату Верховної Ради України відмінити зазначене розпорядження з моменту його підписання, поновлення його на посаді помічника-консультанта народного депутата України, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати інші витрати, зобов'язання надати за 2009 рік щорічні оплачувані основну та додаткову відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення, зобов'язання відповідача відшкодувати державі витрати, які були відшкодовані позивачу.

Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011р. позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відшкодувати державі витрати, які були відшкодовані позивачу залишено без розгляду.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012р. в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України №1801 від 16.04.2009р. позивача зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_3 на час здійснення депутатських повноважень.

Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України №1754 від 01.04.2011р. позивача звільнено із займаної посади відповідно до статті 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі подання народного депутата ОСОБА_3 від 31.03.2011р.

Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України №3650 від 06.07.2011р. розпорядження №1754 викладено в новій редакції, відповідно до якої датою звільнення позивача зазначено 06.07.2011р. у зв'язку із систематичним невиконанням ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором згідно пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що посилання позивача на те, що ним не було подано заяву про звільнення є безпідставним, оскільки відповідно до пункту першого статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата для звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата України потрібне подання народного депутата, наявність такого подання підтверджується матеріалами справи, а тому відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства при звільненні позивача.

Крім того, суди виходили з того, що розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 06.07.2011р. № 3650 внесено зміни до розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України від 01.04.2011р. №1754 про звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України та звільнено його з посади 06.07.2011р. в порядку пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Так, відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Статтею 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата, серед іншого, передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України та Законом України «Про державну службу», помічник-консультант народного депутата України може бути звільнений за письмовим поданням народного депутата України.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Таким чином, законодавством передбачено самостійну підставу звільнення помічника народного депутата на підставі відповідного подання. При цьому, заява самого помічника для звільнення за цією підставою Положенням не передбачено.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивача було звільнено із загальних підстав передбачених статтею 38 КЗпП України, за змістом якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, однак про бажання звільнитись позивач відповідача та народного депутата не повідомляв і письмової заяви про звільнення не подавав.

Крім того, згідно розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України від 16.04.2009р. № 1801 з позивачем укладено строковий трудовий договір на час повноважень народного депутата, а з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП, може бути звільнено лише працівника, трудовий договір з яким укладено на невизначений строк.

Крім того, постановою окружного адміністративного суду м. Києва скасовано пункт 1 розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України від 06.07.2011р. №3650 в частині «у зв'язку із систематичним невиконанням ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором (пункт 3 статті 40 КЗпП України).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України від 01.04.2011р. №1754 про звільнення позивача на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням суперечить закону, в зв'язку з чим за правилами статті 229 КАС України судові рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Оскільки з позивачем було укладено строковий трудовий договір на час повноважень народного депутата, на даний час повноваження народного депутата ОСОБА_3 закінчились, а тому позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді задоволенню не підлягають.

В решті позовних вимог щодо надання невикористаної відпустки та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, в т.ч. щодо його розміру та періоду вимушеного прогулу, обставини справи судами досліджені не були.

За правилами статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 229, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012р. скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України №1754 від 01.04.2011р.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині поновлення на посаді відмовити.

В решті позовних вимог справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Головуючий: О.П. Стародуб

Судді: В.І. Ємельянова

Ю.Й. Рецебуринський