Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м. Київ К/800/15479/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

секретар судового засідання Скавуляк Т.В.,

за участю: представника відповідача Бочарової О.В.,

третьої особи та представника інтересів третіх осіб: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою ОСОБА_5

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року

у справі № 813/9191/13-а

за позовом ОСОБА_5

до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

про визнання протиправним та скасування припису,

встановив:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати припис № 64/07-з від 10 липня 2013 року, виданий Інспекцією.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга мотивована тим, що орган державного архітектурно-будівельного контролю не наділений повноваженнями видавати приписи, якими зобов'язано суб'єкта містобудування знести об'єкт будівництва.

В судовому засіданні представник відповідача, третя особа заперечили проти задоволення касаційної скарги, рішення судів просили залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що 10 липня 2013 року посадовими особами Інспекції на підставі заяв гр. ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_5, за результатами якої складено відповідний акт перевірки № 64/07-з від 10 липня 2013 року.

Вказаним актом перевірки встановлено, що ОСОБА_5 розпочав будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі повідомлення про початок будівельних робіт за № 060130510740, в якому зазначено ФОП ОСОБА_14 як виконавця з виготовлення проектної документації та відповідальну особу за здійснення авторського нагляду. В подальшому, під час перевірки було встановлено, що він не виготовляв проектної документації та не укладав угод для здійснення авторського нагляду, що підтверджується письмовим поясненням від 10 липня 2013 року.

Таким чином, посадові особи Інспекції дійшли висновку про те, що позивачем у повідомленні про початок будівельних робіт за № 060130510740 внесено недостовірні відомості, у зв'язку з чим позивачем порушено вимоги постанови КМУ № 466 від 13.04.2013 р. «Про деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт».

Також встановлено, що позивачем влаштовано фундамент на відстані 1,3 м від господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_2, чим порушено вимоги ст. 7, ч. 1 ст. 9, абз. 4 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» та додатку 3.1 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92».

На підставі вказаного акта перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення № 64/07-з від 10 липня 2013 року, в якому зафіксовано обставини, що вказані в акті перевірки № 64/07-з від 10 липня 2013 року.

На підставі встановлених порушень Інспекцією видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 64/07-з від 10 липня 2013 року, яким позивача зобов'язано у 60-денний термін знести об'єкт самочинного будівництва - фундамент індивідуального нового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач, вважаючи вказаний припис протиправним, звернувся до суду з даним позовом про його скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний припис виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, при цьому, наявність порушення позивачем Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлена відповідачем та підтверджена в ході судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції не погоджується з наведеними висновками судів з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

П. 3 ч. 4 ст. 41 вказаного закону передбачено, що посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо:

а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;

б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт;

Аналогічного змісту норма міститься в п. 11 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553.

Поряд з цим, ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що орган державного архітектурно-будівельного контролю наділений повноваженнями видавати приписи лише щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та зупинення підготовчих та будівельних робіт.

В той же час, у разі виявлення факту самочинного будівництва посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю наділена повноваженнями щодо видання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Питання ж знесення об'єкта самочинного будівництва може бути ініційоване органом державного архітектурно-будівельного контролю лише після невиконання суб'єктом містобудування припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Подібним чином правовідносини щодо знесення об'єкта самочинного будівництва, а саме, виключно за рішенням суду регулює і ст. 376 ЦК України, відповідно до ч. 7 якої, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

При чому, норма вказаної статті допускає знесення об'єкта самочинного будівництва як крайній метод врегулювання спірних правовідносин, в разі якщо неможливо виконати перебудову такого об'єкту або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

З урахуванням наведених норм та встановлених судами обставин, спірний припис Інспекції не відповідає вказаним нормам закону, тому підлягає скасуванню.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні прозову.

Судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області № 64/07-з від 10 липня 2013 року.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: