Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/59618/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Блажівської Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алімар" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 у справі № 2а-8935/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алімар"

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції, у якому заявлено вимоги визнати протиправними дії Державної податкової інспекції щодо невизнання в якості податкової звітності декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за серпень 2010 року та зобов'язати відповідача визнати вказану декларацію як податкову звітність із проведенням по особовому рахунку платника податків.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії державного податкового органу щодо відмови визнати податковою звітністю подані позивачем декларації з ПДВ за серпень 2010 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення змінити та зобов'язати відповідача визнати декларацію з ПДВ за серпень 2010 року податковою звітністю та провести її по особовому рахунку платника податків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судам попередніх інстанцій, позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію за серпень 2010 року, яку відповідач не визнав податковою звітністю, оскільки в податковій декларації зазначено недостовірне місцезнаходження Товариства, а саме адреса, яка не відповідає фактичному місцезнаходженню, про що позивача було повідомлено листом та запропоновано надати податкову декларацію із виправленими помилками.

Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абзацу першого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (додаток № 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008 № 827) передбачено, якщо податкова звітність, надана органу ДПС платником податків, заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про невизнання податкової звітності є: відсутність підпису відповідних посадових осіб (факсиміле не дозволяється); відсутність скріплення печаткою підписів платника податків; відсутність обов'язкових реквізитів податкового документа; відсутність обов'язкових додатків до податкової звітності, передбачених порядком заповнення відповідної звітності; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Отже, Законом встановлено вичерпний перелік підстав щодо невизнання податкової декларації документом податкової звітності, а саме: не зазначення обов'язкових реквізитів, не підписання її відповідними посадовими особами, не скріплення печаткою платника податків, відсутність же за місцем реєстрації платника не є підставою для невизнання податкової декларації такого платника як податкової звітності.

У ході вирішення спору судами попередніх інстанцій було встановлено наявність у поданій позивачем декларації за серпень 2010 року усіх обов'язкових реквізитів, підписів посадових осіб скріплених печаткою платника податків та спростовано твердження контролюючого органу про зазначення недостовірних відомостей щодо місцезнаходження платника податку, зокрема, судами встановлено, що зазначена адреса в податковій декларації (07200, Київська область, Іванківський район, смт. Іванків, вул. Поліський шлях, буд. 5) відповідає адресі вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Крім того, судові повідомлення, які направлялись на зазначену адресу були отримані позивачем, що також спростовує твердження про відсутність останнього за юридичною адресою.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, Державною податковою інспекцією доказів наявності передбачених пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ обставин, які б дозволяли не визнавати подану декларацію як податкову звітність, у встановленому порядку не надано.

Таким чином, враховуючи аналіз вищенаведених правових норм, згідно яких підставою для відмови податкового органу визнати податкову декларацію як податкову звітність є такі недоліки її заповнення, що впливають на адміністрування податку органом державної податкової служби, та фактичні обстави, яки стали підставою для невизнання державним податковим органом поданої позивачем податкової декларації податковою звітністю, які не впливають на адміністрування податку, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність дій контролюючого органу щодо невизнання податкової декларації позивача як податкової звітності.

Водночас слід зазначити, що задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови контролюючого органу прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення податкового органу про невизнання податкової звітності не створило жодних правових наслідків для платника, а податкова декларація є поданою. При цьому судове рішення суду повинно сприяти належному відновленню порушених прав платника.

Таким чином, з урахуванням ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка формулює завдання адміністративного судочинства, необхідним заходом для належного захисту прав платника є зазначення у резолютивній частині постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог дати, з якої податкова декларація вважається поданою платником до органу державної податкової служби.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити судове рішення першої інстанції у відповідній частині, визначивши момент подання спірної декларації Товариства датою їх фактичного отримання Державною податковою інспекцією.

Також ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до Інструкції "Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби", затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації від 18.07.2005 № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи, що забезпечує єдиний технологічний процес уведення.

Відповідно до п. 3.1 вказаної Інструкції з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Дані про надходження платежів до бюджету відображаються органом державної податкової служби в особових рахунках платників і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державного казначейства України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

У картках особових рахунків платників податків на дату проведення останньої облікової операції підбиваються підсумки за всіма графами карток особових рахунків з початку місяця та з початку року (крім граф, що відображають сальдо розрахунків з бюджетом). На кінець місяця після проведення останньої операції здійснюється запис указаних підсумкових рядків до особового рахунку.

Не менше ніж раз на квартал працівником підрозділу адміністрування облікових показників та звітності проводиться вибіркова перевірка правильності проведених операцій в особових рахунках платників.

Податковий борг платника податків, зборів (обов'язкових платежів) обліковується в картках особових рахунків, що ведуться підрозділом адміністрування облікових показників та звітності органу державної податкової служби у порядку, визначеному цією Інструкцією.

Для контролю за погашенням податкового боргу та застосуванням передбачених нормативно-правовими актами заходів з його ліквідації за запитами підрозділів органу державної податкової служби підрозділом адміністрування облікових показників та звітності формуються відомості про платників, що мають податковий борг. Зазначені відомості формуються на дату запиту для подальшої передачі вказаним підрозділам в електронному вигляді.

На суми податкового боргу підрозділом забезпечення податкових зобов'язань органами державної податкової служби формуються податкові вимоги за формою та в порядку, затвердженими наказом ДПА України від 03.07.2001 № 266 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків". Податкові вимоги формуються засобами програмного забезпечення на підставі облікових даних карток особових рахунків платників податків та реєструються у реєстрі виданих податкових вимог за кожним боржником окремо.

Таким чином, наведені положення законодавства дають підставу для висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані карток особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.

Отже, позовні вимоги щодо проведення показників податкової декларації за серпень 2010 року по особовому рахунку платника податків є також обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що обставини у справі встановлені судами попередніх інстанцій правильно, але суди дійшли неправильних висновків лише в частині, що зумовило ухвалення незаконних судових рішень в цій частині, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити останні.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алімар" задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 у справі № 2а-8935/10/1070 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2011 в такій редакції:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алімар" задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області щодо відмови у визнанні податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Алімар" за серпень 2010 року податковою звітністю.

Зобов'язати Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області відобразити дані декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Алімар" за серпень 2010 року по особовому рахунку платника податку з урахуванням моменту фактичного отримання декларації Державною податковою інспекцією.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Блажівська

А.О. Рибченко