Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/800/58288/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіль В.В., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача (особисто) та Жигалюк Ю.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (далі - СПД ОСОБА_2 )

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014

у справі № 826/2498/14

за позовом СПД ОСОБА_2

до державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року СПД ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 0021451701, № 0021441701 та № 0021471701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 16.10.2013 № 0021471701; в решті позову відмовлено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що господарські операції з придбання позивачем товару в рамках господарських правовідносин з фізичними особами - приватними підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали фіктивний характер, не опосередковувалися реальним рухом активів, а тому не можуть створювати податкові наслідки для позивача.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів попередніх інстанцій положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, СПД ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити оскаржувані судові акти та задовольнити позов у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання СПД ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, оформлену актом від 04.10.2013 № 165/26-52-17-01/НОМЕР_4.

Податковий орган за результатами цієї перевірки не визнав право позивача на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат по операціям з придбання товару у фізичних осіб - приватних підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з посиланням на безтоварний характер цих операцій.

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на відсутність у цих постачальників майна, найманих працівників, основних фондів, транспортних засобів, об'єктивно необхідних для провадження торговельної діяльності та виконання розглядуваних поставок, а також на протиправний характер діяльності цих постачальників, що полягала у створенні за допомогою штучного документообігу імітації поставок товару та сприяння таким чином в отриманні третіми особами податкових переваг.

Наведені обставини стали підставою для прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 0021441701, за яким СПД ОСОБА_2 визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 69 924,75 грн. (у тому числі 57691 грн. за основним платежем та 12233,75 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 0021451701 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 41 408,09 грн. (у тому числі 33126,47 грн. за основним платежем та 8281,62 грн. за штрафними санкціями).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст такої операції.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, на виконання своїх договірних зобов'язань перед товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» з виготовлення поліграфічної продукції позивач замовив у фізичних осіб - приватних підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 товар - друковані аркуші.

На підтвердження задекларованого податкового кредиту та витрат по операціям з цими постачальниками СПД ОСОБА_2 подано податкові накладні, видаткові накладні, якими було оформлено постачання зазначених товарів. Оплата товару була здійснена позивачем в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківські рахунки названих постачальників.

Під час розгляду справи позивач також пояснив, що у рамках виконання розглядуваних операцій названі контрагенти поставили позивачеві роздруковані книжечки-договори страхування та надав суду примірники цієї друкарської продукції; СПД ОСОБА_2 здійснював розрізання цих книжечок на орендованому обладнанні та поставив виготовлену таким чином продукцію товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс».

Втім суди попередніх інстанцій не визнали подані позивачем докази та наведені ним доводи свідченням реального виконання розглядуваних поставок з тих мотивів, що позивачем не подано «доказів та зрозумілих пояснень» щодо узгодження змісту друкованої продукції з фізичними особами - приватними підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не наведено обставин, за яким здійснювалася передача цієї продукції.

Втім зазначені факти стосуються взаємодії позивача з названими контрагентами у сфері цивільних правовідносин; порядок досягнення згоди учасниками правочину щодо змісту взаємних прав та обов'язків у зобов'язанні не має вирішального впливу на порядок відображення господарської операції у податковому обліку учасника цього правочину.

Вказані факти самі по собі не можуть розцінюватися як свідчення безтоварності господарської операції, яка характеризується відсутністю товарно-грошового обороту, номінальним оформленням операції, її імітацією з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

ДПІ також не подано жодних доказів на підтвердження здійснення позивачем та спірними постачальниками узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів (позивача у справі) результатів у сфері оподаткування.

Посилання відповідача на результати оперативно-розшукових заходів, під час яких було встановлено протиправний характер діяльності фізичних осіб - приватних підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4, також не є свідченням безтоварності спірних операцій.

Адже, по-перше, відповідні обставини не є обов'язковими для адміністративного суду до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом (у вироку суду).

По-друге ж, протиправний характер діяльності контрагента не є беззаперечним доказом безтоварності усіх здійснюваних ним операцій; а тому реальний характер таких операцій має перевірятися у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та поданих учасниками спору доказів.

Установлені податковою перевіркою факти відсутності у названих постачальників персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення реальної діяльності у сфері торгівлі, не є свідченням неможливості виконання цими контрагентами поставок в адресу позивача.

Так, відсутність у штаті контрагента достатньої кількості працівників не є доказом недобросовісності платника податків - покупця, позаяк чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань. Крім того, для здійснення торговельно-закупівельної діяльності наявність штату персоналу та основних засобів не вимагається. Основні та транспортні засоби необов'язково повинні перебувати у власності суб'єкта господарювання, позаяк можуть бути орендовані або взяті у лізинг у третіх осіб.

У свою чергу, в акті перевірки зазначено про наявність у цих приватних підприємців полігону для прийому вторинної сировини та використання ними праці залучених осіб.

Таким чином, з урахуванням викладеного за відсутності доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій СПД ОСОБА_6 та фізичних осіб - приватних підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4, спрямованих на ухилення від оподаткування, у судів буди відсутні підстави для відмови у задоволенні цього позову.

В іншій частині судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються, у зв'язку з чим у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу оскаржуваним рішенням у відповідній частині.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 у справі № 826/2498/14 змінити в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2013 № 0021451701 та № 0021441701.

У цій частині позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 0021451701 та № 0021441701.

3. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 у справі № 826/2498/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль І.В. Приходько