Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/800/18172/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І. (суддя-доповідач)

Суддів: Розваляєвої Т.С.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у міста Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у адміністративній справі за позовом Республіканського вищого училища фізичної культури до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання незаконною та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 16.10.2013 року №454/13.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 16 жовтня 2013 року № 454/13 про накладення на Республіканське вище училище фізичної культури штрафу в розмірі 51615,00 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржних, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, заступником начальника Інспекційного відділу на підставі запиту Прокуратури Деснянського району м. Києва від 09.09.13 року №2174/40/13вих, проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, за результатами якої складено акт від 03.10.2013 року.

Перевіркою встановлено, що за адресою вул. Матеюка, 4 у Деснянському районі м. Києва відповідно до укладеного договору № 01 про поліпшення та часткову реконструкцію спортивного майданчика з тимчасовим накриттям від 20.08.2009 року між забудовником: Республіканським вищим училищем фізичної культури та ТОВ «Інтера-Україна» самовільно виконані будівельні роботи із реконструкції спортивного майданчика під корти для великого тенісу із накриттям каркасно-тентовою конструкцією, який на момент перевірки експлуатувався без прийняття в експлуатацію, чим порушено частину 1 статті 34, частину 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Позивач факт наявності встановленого перевіркою порушення не заперечував.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесено припис від 03.10.2013 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з вимогами: заборонити експлуатацію зазначеного об'єкту з 03.10.2013 року до усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку.

За результатами розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності (акту перевірки, припису та протоколу), відповідачем прийнято постанову №454/13 від 16.10.2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у розмірі 51 615 грн. відповідно до абз. 3 п.6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність у сфері містобудівної діяльності».

Позивач не погоджуючись з постановою №454/13 від 16.10.2013 року про накладення штрафу, оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади містобудівної діяльності визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок).

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України за змістом статей 6, 7 Закону № 3038-VI здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, зокрема контроль за дотриманням законодавства, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.

Пунктами 6, 18 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 439/2011, встановлено, що Держархбудінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку видавати обов'язкові до виконання приписи щодо: усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт; усунення порушень вимог законодавства у сфері житлово-комунального господарства; здійснювати претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів, а також інтересів держави з питань державного архітектурно-будівельного контролю та контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до статті 32 Закону № 3038-VI усі об'єкти будівництва за складністю архітектурно-будівельного рішення та/або інженерного обладнання поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності.

Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до будівельних норм та державних стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

Порядок віднесення об'єктів до IV і V категорій складності визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз приписів статті 32 Закону у системному зв'язку з іншими його нормами та Порядку дає підстави для висновку, що вона встановлює загальне правило визначення категорії складності об'єкта будівництва. У тому випадку, коли проектна документація на об'єкт будівництва відсутня чи об'єкт їй не відповідає, віднесення такого об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності належить до компетенції органу державного архітектурно-будівельного контролю, а саме Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів.

Визначення категорії складності об'єкта будівництва за відсутності проектної документації, у якій би було зазначено відповідну категорію, не віднесено до компетенції жодного іншого державного органу.

Як було встановлено судами попередніх інстацій, та не заперечувалось самим позивачем, будівельні роботи із реконструкції спортивного майданчика під корти для великого тенісу із накриттям каркасно-тентовою конструкцією були виконані ним самовільно, тобто без проектної документації та документу який надає право на виконання будівельних робіт.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у Інспекції повноважень на віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності, за встановлених судами обставин, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За змістом статті 2 частини 2 пункту 6 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» - суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно несуть відповідальність за експлуатацію або використання об'єктів будівництва не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних данних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Враховуючи викладене, також приймаючи до уваги ті обставини, що позивач експлуатував спортивний майданчик під корти для великого тенісу із накриттям каркасно-тентовою конструкцією без прийняття в експлуатацію, колегія суддів приходить до висновку, що Інспекція мала право проводити перевірку та накладати штрафні санкції на позивача.

Відповідно до положень ст. 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220-232 Кодексу адміністративного судовчинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Республіканського вищого училища фізичної культури - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: