Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/58773/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Сороки М.О., Стрелець Т.Г., при секретарі:Гулової О.І., за участю: представника відповідача Григоренка А.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Київській області до Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про зобов'язання вчинити дії, - в с т а н о в и л а:Державна фінансова інспекція в Київській області звернулась до суду з позовом до Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про зобов'язання вчинити дії.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України виконати вимогу Контрольно-ревізійного управління в Київській області від 07 грудня 2010 року

№10-04-13-14/9963 у наступному обсязі: викладені у пункті восьмому вимоги - в сумі 9573,2 грн., викладені у пункті десятому вимоги - в сумі 10800 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Державна фінансова інспекція в Київській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 1.1.5.7 Плану контрольно-ревізійної роботи на III квартал 2010 року, на підставі направлень на проведення перевірки від 27 вересня 2010 року №946-№949 Контрольно-ревізійним управлінням в Київській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Інституту садівництва Української академії аграрних наук за період

з 01 липня 2008 року по завершений звітний період 2010 року та складено акт ревізії

від 09 листопада 2010 року №04-08/44.

За результатами проведеної перевірки, позивачем винесено вимогу від 07 грудня 2010 року

№ 10-04-13-14/9963, якою, зокрема, зобов'язано відповідача:

- пунктом 6 - забезпечити відшкодування з винних осіб кошти в сумі 175614,00 грн., виявлені під час інвентаризації, як нестача багаторічних плодових насаджень в порядку та розмірах, встановлених статтями 133-136 КЗпП України;

- пунктом 8 - відшкодувати з винних осіб вартість понаднормово списаних паливно-мастильних матеріалів та моторного масла на суму 25958,15 грн., які в порушення пункту 2.6 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Державного комітету статистики України

від 17 лютого 1998 року №74 безпідставно списані по обліку Інституту за період

з 01 липня 2008 року по 01 липня 2010 року;

- пунктом 9 - відшкодувати з винних осіб вартість списаних паливно-мастильних матеріалів на суму 5736,79 грн., які в порушення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України

від 04 червня 2003 року № 848 безпідставно списані по обліку Інституту за період

з 01 липня 2008 року по 01 липня 2010 року;

- пунктом 10 - відшкодувати з винних осіб кошти в сумі 10800,0 грн. за транспортні послуги надані без наявності підтверджуючих документів.

З метою забезпечення виконання вищезазначених пунктів вимоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах також надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Отже, позивачу надана можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за позовом органу державного фінансового контролю про зобов'язання виконати вимогу.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 28 жовтня 2014 року №21-426а14, яка згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Державної фінансової інспекції в Київській області до Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України

Судді: