Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/77715/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Мороза В.Ф., Сороки М.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року у справі за позовом комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня №4» до Державної фінансової інспекції в Сумській області в особі: Сумської об'єднаної державної фінансової інспекції, про скасування пункту вимоги, -в с т а н о в и л а:Комунальна установа «Сумська міська клінічна лікарня №4» звернулась до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Сумській області в особі: Сумської об'єднаної державної фінансової інспекції, про скасування пункту вимоги.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року позов задоволено.

Скасовано пункт 8 вимоги Сумської об'єднаної державної фінансової інспекції

від 23 лютого 2012 року №05-14/220 «Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства з фінансових питань».

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня №4» судовий збір у розмірі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна фінансова інспекція в Сумській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що Сумською об'єднаною державною фінансовою інспекцією відповідно до пункту 1.4.2.2 Плану контрольно-ревізійної роботи контрольно-ревізійного відділу в м. Суми і Сумському районі на IV квартал 2011 року проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня №4» за період

з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт

від 07 лютого 2012 року №05-20-02/36.

На підставі виявлених ревізією порушень відповідачем винесено вимогу від 23 лютого 2012 року №05-14/220, пунктом 8 якої зобов'язано комунальну установу «Сумська міська клінічна лікарня №4» відобразити в обліку дебіторську заборгованість в сумі 141661, 70 грн. за Сумським державним університетом, щодо якого здійснено безпідставні витрати, та провести претензійно-позовну роботу з ним щодо відшкодування вказаних коштів.

Вважаючи таку вимогу відповідача в частині пункту 8 протиправною, комунальна установа «Сумська міська клінічна лікарня №4» звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача при винесенні оскаржуваної вимоги є протиправними та суперечать вимогам чинного законодавства.

З таким висновком судів погодитись не можна з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року №21-40а14, №21-63а14, від 13 травня 2014 року

№ 21-89а14, які згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які в частині призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року у справі за позовом комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня №4» до Державної фінансової інспекції в Сумській області в особі: Сумської об'єднаної державної фінансової інспекції, про скасування пункту вимоги - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: