Історія справи

Постанова ВАСУ від 13.10.2014 року у справі №2а-14557/09/2170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/20111/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Южмормонтаж»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.04.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-14557/09/2170

за позовом Закритого акціонерного товариства «Южмормонтаж»

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.04.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011, позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні від 17.11.2009 № 0000862200/0, від 17.11.2009 № 0000852200/0, від 23.11.2009 № 0005242301/0, від 23.11.2009 № 0005252301/0. Відмовлено у задоволенні позову про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17.11.2009 № 000087220/0, від 18.11.2009 № 0001601702/0, від 18.11.2009 № 0001611702/0.

ЗАТ «Южмормонтаж» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.11.2009 № 000087220/0 та податкового повідомлення-рішення від 18.11.2009 № 0001611702/0, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги в частині визнання недійсними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.11.2009 № 000087220/0 та податкового повідомлення-рішення від 18.11.2009 № 0001611702/0. Прийняти нову постанову в цій частині, якою визнати недійсними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.11.2009 № 000087220/0 та податкове повідомлення-рішення від 18.11.2009 № 0001611702/0. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні позовних вимог щодо рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог ч. 4 ст. 3 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», наголошуючи на тому, що передбачена цією нормою закону пеня є адміністративно-господарською санкцією, на яку поширюються строки застосування, передбачені ст. 250 Господарського кодексу України. Суди не надали оцінки аргументам позивача щодо пропуску відповідачем такого строку. Також посилається на порушення судами норм матеріального права при вирішенні позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зазначаючи, що подання позивачем розрахунку резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду, після виплати таких дивідендів відповідає вимогам п.п. 9.3.3 п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у м.Херсоні провела виїзну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт від 27.10.2009 № 3218/238/14122468. На підставі цього акту перевірки складено оспорювані рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань.

За рішенням від 17.11.2009 № 0000862200/0 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 18676,90 грн. на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за порушення вимог ст. 2 цього Закону. Порушення цієї норми закону полягало у тому, що імпортні операції з поставки послуг в сумі 51115,00 рос.руб. не здійснені нерезидентом (постачальником послуг) протягом 90 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового платежу на користь такого постачальника.

З цим порушенням також пов'язано складання рішення від 17.11.2009 № 0000852200/0 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2040,00 грн. на підставі ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93, п.п. 2.3 п. 2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 04.10.1999 № 542, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 за № 712/4005, п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 за № 209/4430, за порушення вимог ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994 № 319/94, що полягало у недекларуванні позивачем в Національному банку України належних йому валютних цінностей в сумі 51115,00 рос.руб., які знаходяться за межами України.

За висновками перевірки імпортна операція, передбачена договором між позивачем та нерезидентом - ООО «Усть-Кут-Лесосервис» (РФ) від 04.05.2007 № 1-04, а саме: поставка послуг на території РФ з відвантаження залізничним транспортом портального крану «Альбатрос» в сумі 51115,00 рос.руб., є незавершеною, оскільки документи, що підтверджують факт виконання послуг, - накладна, відсутні.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що виконання послуг в загальній сумі 1832157,44 рос.руб. (360946,65 грн.), що дорівнює перерахованій позивачем постачальникові послуг сумі, повністю підтверджено рахунками-фактурами, актами виконаних робіт. Ці докази оцінені судами як такі, що є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є достатніми для підтвердження надання російською стороною послуг, в результаті чого суди дійшли обґрунтованих висновків про протиправність рішень відповідача від 17.11.2009 № 0000862200/0 та від 17.11.2009 № 0000852200/0.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2009 № 0005242301/0 позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 407311 грн. основного платежу та 203655,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій в результаті зафіксованого актом перевірки порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати на сплату послуг з надання реклами, послуг підбору бригади для ремонту крана «Кондор», послуг з підбору персоналу, послуг фінансової оренди автокрану марки Demag-180, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Відповідач вважає, що надані документи не містять конкретного переліку робіт і послуг, наданих виконавцями, і не дозволяють їх пов'язати з циклами виробничої або комерційної діяльності позивача.

В результаті належного дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем послуг судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Суди оцінили такі документи як такі, що відповідають дійсності, містять перелік наданих послуг і виконаних робіт та є достатніми для визначення належності понесених витрат до витрат, пов'язаних з веденням господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права: 1.32 ст. 1, п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» при вирішенні справи в цій частині, повно встановили обставини та надали їм правову оцінку і в результаті обґрунтовано визнали протиправним податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 № 0005242301/0.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2009 № 0005252301/0 позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 197500 грн. основного платежу та в сумі 98750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій в результаті зафіксованого актом перевірки порушення вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за періоди з січня 2008 року по травень 2009 року податок на додану вартість на підставі податкових накладних, які не відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, оскільки у графі номенклатура товарів окремо не вказано ціну поставки та розрахунок відсотків.

При вирішенні справи в цій частині суди встановили, що за договором фінансового лізингу від 10.01.2008 № L-1563-01/08 позивач отримав від ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» у фінансовий лізинг кран та сплатив лізингові платежі, які складались з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця.

У податкових накладних податок на додану вартість визначено виходячи з бази оподаткування операцій з поставки послуг фінансового лізингу, визначеної виходячи з їх договірної вартості, яка складається з суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при вирішенні справи в цій частині, повно встановили обставини та надали їм правову оцінку і в результаті обґрунтовано визнали протиправним податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 № 0005252301/0.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за податковим повідомленням-рішенням від 18.11.2009 № 0001601702/0 позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) в загальній сумі 4065,36 грн., в т.ч. 1352,92 грн. основного платежу та 2712,44 грн. штрафних (фінансових) санкцій, в результаті зафіксованого актом перевірки порушення вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 4.2.1, п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 9.10.1, п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За висновками перевірки порушення позивачем наведених норм закону полягало у тому, що позивач за 4 квартал 2006 року не утримав податок в сумі 55,42 грн. від суми виплаченого фізичним особам доходу у вигляді сум надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження та не повернутих у встановлені законодавством строки. Крім того, позивач не перерахував до бюджету у встановлені законом строки за 3 квартал 2007 року податок з доходів фізичних осіб в сумі 1297,50 грн. при виплаті винагороди на користь приватного нотаріуса за чинення нотаріальних дій.

Виходячи з положень п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок доходів фізичних осіб» суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що податковий агент у разі неповернення у встановлені законодавством терміни коштів, отриманих його працівниками під звіт на компенсацію витрат на відрядження, або у разі не підтвердження такими працівниками витрат на відрядження відповідними документами, зобов'язаний забезпечити повернення цих коштів до каси або включити ці кошти до доходів фізичних осіб і оподаткувати їх податком з доходів фізичних осіб.

З огляду на встановлені судами обставини про те, що на час проведення виплат компенсацій по відрядженню своїх працівників (4 квартал 2006 року), а також у строки, встановлені законодавством України для надання звіту про використані кошти у відрядженні, позивач не забезпечив надання працівниками документів, що підтверджують фактичні витрати у період знаходження у відрядженні, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне визначення позивачеві податку з доходів фізичних осіб за цим епізодом.

Є також обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про правомірне визначення позивачеві податку з доходів фізичних осіб з доходу у вигляді виплаченої винагороди на користь нотаріуса за вчинені нотаріальні дії, оскільки судами встановлено, що позивач, як податковий агент, не перерахував на відповідний рахунок місцевого бюджету, за яким обліковується податок з доходів фізичних осіб, такий податок при виплаті зазначеного доходу.

При цьому суди, застосувавши положення Інструкції «Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України», затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 за № 843/11123, правильно визнали такою, що не позбавляє позивача обов'язку сплатити податок з доходів фізичних осіб на відповідний рахунок місцевого бюджету, за яким обліковується цей податок, обставину щодо помилкового перерахування позивачем податку на рахунок для інших надходжень місцевого бюджету.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права при вирішенні справи в цій частині, повно встановили обставини та надали їм правову оцінку і в результаті дійшли обґрунтованих висновків про правомірність визначення позивачеві податку з доходів фізичних осіб за податковим повідомленням-рішенням від 18.11.2009 № 0001601702/0.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за податковим повідомленням-рішенням від18.11.2009 № 0001611702/0 позивачеві визначено податкове зобов'язання зі штрафних санкцій в сумі 510 грн. з податку з доходів фізичних осіб (на дивіденди та роялті) на підставі п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за неподання податкових розрахунків у строк, визначений законодавством.

Відповідач виходить з того, що позивач подав до податкового органу податкові розрахунки резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб, за жовтень, листопад 2006 року та липень 2007 року в місячний термін після виплати дивідендів, а не в строк, встановлений законом для місячного податкового періоду, в якому нараховані дивіденди.

Позивач не погоджується з такою позицією, оскільки вважає, що податкові розрахунки резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб, за жовтень, листопад 2006 року та липень 2007 року мали бути подані у строк, встановлений законом для місячного податкового періоду, після виплати дивідендів. Нарахування дивідендів не є підставою для виникнення обов'язку подання податкового розрахунку резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб.

Суди попередніх інстанцій відмовили позивачеві в задоволенні позову в цій частині, погодившись з позицією податкового органу.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до п.п. 9.3.3. п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» резидент, що виплачує дивіденди платникам цього податку, надає податковому органу у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду, податковий розрахунок про нараховані дивіденди, форма якого визначається за правилами, встановленими законом.

Аналіз цієї норми закону дає підстави для висновку, що резидент, що виплачує дивіденди платникам податку, тобто у якого є обов'язок з виплати таких дивідендів, незалежно від того, чи виплачені такі дивіденди фактично, зобов'язаний надати податковому органу у строк, встановлений п.п. «а» п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий розрахунок про нараховані дивіденди після їх нарахування.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за податковим повідомленням-рішенням від18.11.2009 № 0001611702/0.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за рішенням від 17.11.2009 № 000087220/0 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19104,63 грн. на підставі ч. 4 ст. 3 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» за порушення цієї норми, яке полягало у тому, що позивач, який здійснив експорт робіт (послуг) за бартерним договором, протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта виконаних робіт, що засвідчує факт виконання робіт (надання послуг), не повідомив органи державної податкової служби про факт здійснення їх експорту.

На підставі договору підряду від 14.09.2006 № 354 позивач мав надати послуги з переміщення портальних кранів Ганц Г/П16/27т та АНС-1000 замовнику - ЗАО АК «Алроса» (Росія). За цим договором вартість робіт склала 671385 рос. руб. Виконання робіт підтверджено актом виконання робіт від 15.12.2006. Оплата за виконані роботи проведена в сумі 572299,73 рос. руб. та зарахована на валютний рахунок в Філії Херсонського Центрального відділення «Промінвестбанку». Роботи не оплачені в сумі 99084,27 рос. руб. (19015,45 грн.).

Сторонами вказаного вище договору від 14.09.2006 №354 було укладено додаткову угоду на надання ЗАО АК «Алроса» транспортно-експедиційних послуг по переміщенню обладнання позивача в сумі 99084,27 рос. руб. Російською стороною транспортно-експедиційні послуги були надані в сумі 99084,27 рос. руб. (19015,45 грн.), що підтверджується актом виконаних робіт від 30.11.2006 №138.

Протоколом до додаткової угоди від 10.11.2006 №1 між позивачем та ЗАО АК «Алроса» передбачено проведення заліку вартості транспортно-експедиційних послуг в сумі 99084,27 рос. руб. при виконані оплати вартості робіт за договором від 14.09.2006 №354 з переміщення портальних кранів, а також зменшення вартості договору підряду від 14.09.2006 № 354 до 572300,73 рос. руб.

Таким чином, сторони угодою від 10.11.2006 № 1 змінили спосіб розрахунків за надані послуги відповідно до договору надання послуг з переміщення кранів від 14.09.2006 №354, замінивши розрахунки з грошової форми на товарообмінні (бартерні) операції.

Абзац 1 частини четвертої статті 3 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998 № 351-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов'язує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійснення експорту робіт чи послуг. Неподання або несвоєчасне подання такої інформації тягне за собою нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про виникнення у позивача обов'язку протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта від 30.11.2006, що засвідчує виконання робіт, повідомити органи державної податкової служби України про факт здійснення експорту робіт, за невиконання якого здійснюється нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих товарів робіт, послуг за кожний день прострочення, але не більше вартості експортованих робіт, послуг.

Однак, при вирішенні справи суди не врахували, що відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, згідно з якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Закінчення будь-якого із встановлених ст. 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Днем, з якого розпочалося порушення позивачем визначеного законом терміну інформування державної податкової інспекції про факт здійснення експорту послуг за бартерним договором, є перший день (06.12.2006) за останнім граничним днем строку (05.12.2006) для такого інформування.

Оскільки порушення вимог ч. 4 ст. 3 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» є триваючим (здійснюється безперервне невиконання обов'язку інформування органу держаної податкової служби про експорт послуг) і може бути припинено виконанням такого обов'язку), то адміністративно-господарські санкції за таке порушення могли бути застосовані тільки у межах річного строку, останнім днем якого був день їх застосування - 17.11.2009 (дата складання рішення про нарахування штрафних (фінансових) санкцій)).

Відповідно, такі санкції могли бути застосованими за кожен день прострочення за період з 17.11.2008 і обмежуватись 30.06.2009 (датою останнього дня періоду, що перевірявся).

Таким чином, на підставі ч. 4 ст. 3 вказаного вище закону підлягала нарахуванню пеня у розмірі одного відсотка вартості експортованих послуг (вартість послуг 19015,45 грн. згідно з актом виконаних робіт від 30.11.2006), за кожний день прострочення (226 днів), що становить 42975 грн., однак яка має бути обмежена розміром вартості експортованих послуг - 19015,45 грн., оскільки за вимогами цієї норми загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих послуг.

Враховуючи наведене, є правильним нарахування за рішенням від 17.11.2009 № 000087220/0 позивачеві штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19015,45 грн., а пеня в сумі 89,18 грн. є зайво нарахованою.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати нові обставини, а оскаржувані судові рішення є помилковими тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо рішення від 17.11.2009 № 000087220/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 89,18 грн., суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити, виклавши резолютивну частину постанови суду першої інстанції в такій редакції, за якою також буде задоволено позов щодо цього рішення відповідача в сумі 89,18 грн.

При цьому суд касаційної інстанції вважає правильне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання недійсними рішень та податкових повідомлень-рішень відповідача, оскільки виходить з того, що індивідуального акту, яким є рішення та податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття. При чому, усі ці вимоги фактично є одним і тим же способом захисту, сформульованим у різних словесних формах, а тому для захисту прав та законних інтересів позивача достатньо застосування одного способу захисту.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Южмормонтаж» задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.04.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 08.04.2010 в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні:

від 23.11.2009 № 0005242301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 610966,5 грн., в т.ч. 407311 грн. основного платежу та 203655,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

від 23.11.2009 № 0005252301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 296250 грн., т.ч. 197500 грн. основного платежу та 98750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

Визнати недійсними рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні:

від 17.11.2009 № 0000862200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 18676,90 грн.;

від 17.11.2009 № 0000852200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2040,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 17.11.2009 № 000087220/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 89,18 грн.

У задоволенні решти позову щодо податкових-повідомлень-рішень від 18.11.2009 № 0001601702/0 та від 18.11.2009 № 0001611702/0 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Южмормонтаж» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 14,00 грн. (чотирнадцять гривень)».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун