Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року м. Київ К/9991/83142/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати та виплатити основну та додаткову пенсію, передбачену статтями 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,-

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати та виплатити основну та додаткову пенсію, передбачену статтями 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 14 січня 2011 року.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси неправомірними та зобов'язано зробити перерахунок та виплату ОСОБА_2 основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, з розрахунку 75 % від мінімальної пенсії за віком починаючи з 14 січня 2011 року та довічно.

У касаційній скарзі, Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті судові рішення, та постановити нове рішення про відмову у задоволенні прозову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з наступних підстав.

Судами було встановлено, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом ІІ групи, відповідно, внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, що стверджується копією відповідного посвідчення та витягом із акту огляду МСЕК.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема, інвалідам 1 групи - 100 відсотків мінімальної пенсії за віком, інвалідам 2 групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 1 групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком, по 2 групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Приписи зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1997 року № 523 (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набула чинності 01 листопада 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги положення частини 3 статті 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої статті 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтями 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суди дійшли вірного висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо перерахунку та виплати йому державної та додаткової пенсій починаючи з 14 січня 2011 року, зобов'язав довічно проводити її виплату.

Таку помилку суду першої інстанції не було виправлено судом апеляційної інстанції.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, без встановлення порушення прав особи в майбутньому, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб'єкта оскарження, суди дійшли помилкового висновку про можливість захисту прав у майбутньому, що не випливає із повноважень, визначених статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині перерахунку та виплати йому державної та додаткової пенсій з 14 січня 2011 року, без зобов'язання проводити зазначені виплати в подальшому, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача у майбутньому.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

постановила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року скасувати.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року змінити, скасувавши зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси здійснювати ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії довічно.

В іншій частині постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

О.І. Гаманко