Історія справи

Постанова ВАСУ від 09.04.2026 року у справі №380/18334/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 380/18334/24

адміністративне провадження № К/990/2035/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Білак М. В., Желєзного І. В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (головуючий суддя Братичак У.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.),

І. Суть спору

29 серпня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 28 жовтня 2023 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 28 жовтня 2023 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду, відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30 липня 2020 року №286-ОС позивача виключено зі списків особового складу.

Під час проходження військової служби ОСОБА_1 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснювалась не у повному розмірі, що стало підставою звернення до суду з позовом.

28 жовтня 2023 року на виконання рішення суду, відповідачем виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення, однак без компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків, шляхом подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду (вул. Чоловського, 2, м. Львів, 79018) в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.

Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

Суд зауважив, що оскільки виплата позивачу заборгованості була проведена 28 жовтня 2023 року, то з цієї дати і слід рахувати строк звернення до суду. А отже, застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачеві.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №380/18334/24 - без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у цій справі правовідносини виникли не на дату звільнення позивача з військової служби, як стверджував останній (01 серпня 2020 року), а у жовтні 2023 року, у місяці, коли відповідач виплатив йому заборгованість, проте не виплатив компенсацію втрати частини з таких доходів. А отже, застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями.

Відтак, суди дійшли висновку, що оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 29 серпня 2024 року, то останній пропустив тримісячний строк звернення, встановлений КЗпП України.

При цьому, суди вказали, що позивач мав достатній час для реалізації свого права на звернення до суду у встановлені КАС України строки. Водночас, матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з цим позовом, натомість, позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

15 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування позиції скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми права, а саме помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із вказаним позовом (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX), яка не підлягала застосуванню.

Так, на переконання позивача, як на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (01 серпня 2020 року), так і на момент виникнення правовідносини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року в належному розмірі, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

При цьому, позивач посилається на практику Верховного Суду, викладену в рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23.

Крім того, вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, на думку скаржника, на момент виникнення спірних правовідносин, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а отже, останнім не пропущено строк звернення до суду із вказаною позовною заявою.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає перегляду судових рішень у цій справі.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

VІ. Висновки Верховного Суду

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.

Спірним в межах розгляду цієї справи є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими вимогами.

Надаючи оцінку доводам позивача про дотримання ним строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить із того, що спір щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

За висновками судів попередніх інстанцій, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX, позаяк про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату індексації позивач дізнався 28 жовтня 2023 року (дата виплати відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/4770/22 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року).

На противагу таким висновкам, з одного боку, позивач указує на те, що право останнього на звернення до суду у цій справі не обмежено будь-яким строком, оскільки на момент виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Так, питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

За правилами статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Питання щодо застосування наведених норм закону у аспекті визначення початку обчислення строку звернення до суду з позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати було предметом дослідження Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.

Аналізуючи наведені норми закону, Судова палата дійшла висновку, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата зауважила, що норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у справі №560/8194/20 це орган Пенсійного фонду України) за виплатою такої компенсації.

Судова палата вказала, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого доходу (у справі №560/8194/20 - пенсії).

У підсумку Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, де суд вказував, що саме з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини доходів (у наведених справах це були пенсії), донарахованої на виконання рішення суду, розпочався перебіг строку для звернення до суду із заявленими позовними вимогами) та сформулювала такі висновки, зокрема:

- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, для залишення позовної заяви без розгляду;

- отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Саме такий підхід застосовано Верховним Судом у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, при вирішенні питання обчислення строку звернення до суду військовослужбовців з вимогами про визнання протиправною бездіяльність військових частин щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати (постанови Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а, від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/28674/24, від 29 січня 2026 року у справі № 420/19035/25 та ін.).

Висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

За обставинами цієї справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 200/4770/22 установлено протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року включно не у повному обсязі та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року включно із врахуванням базового місяця січня 2008 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до указаного рішення у відповідача виник обов`язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III у відповідача одночасно виник обов`язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.

Судовим рішенням у справі № 200/4770/22 встановлено факт порушення строку виплати належного позивачу грошового забезпечення, відповідно саме з дати ухвалення рішення суду в зазначеній справі у позивача виникло право на отримання компенсації, визначеної Законом № 2050-III. Судами встановлено, що індексація грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 200/4770/22 виплачена позивачу 28 жовтня 2023 року.

Водночас при виплаті індексації грошового забезпечення відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (28 жовтня 2023 року) останній був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 620/14074/24, що відповідає вказаним обставинам справи, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Так станом на 28 жовтня 2023 року стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX.

А отже, висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, є правильним.

ОСОБА_1 помилково пов`язує перебіг строку звернення до суду із цим позовом з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації у період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року, оскільки право позивача на індексацію грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року установлено рішенням суду у справі №200/4770/22, одночасно з ухваленням відповідного рішення у останнього виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.

Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Закону № 2050-III, а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. У спірних правовідносинах ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав 28 жовтня 2023 року (дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення). Натомість, із вказаним позовом до суду останній звернувся лише 29 серпня 2024 року.

При цьому, слід зазначити, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.

За правилами частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на ненаведення позивачем поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, повертаючи позовну заяву позивачу, на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції діяв у межах процесуального закону.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За відсутності понесених судових витрат їх розподіл не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 380/18334/24 залишити без змін.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

І. В. Желєзний