Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/800/34823/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за

касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2014 року

у справі № 826/923/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Мега-Поліс» (далі - ПрАТ «СК «Мега-Поліс») звернулось до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому просило скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 21 грудня 2013 року № 192/17/4-20 ФМ.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з позивача недоплачену суму судового збору у розмірі 1 687,30 грн.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. Касаційна скарга мотивована тим, що здійснені позивачем фінансові операції не підпадають під фінансовий моніторинг взагалі, так як не містить жодної з ознак, передбачених ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Суд першої інстанції порушив п. 2 ст. 11 КАС України, вийшовши за межі позовних вимог та змінивши формулювання суті вчиненого правопорушення. Зазначає, що здійснені ним фінансові операції не є ні проведенням страхової виплати, ні страховим відшкодуванням, тому не можуть бути об'єктом фінансового моніторингу за ознакою, передбаченою п. 13 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Крім того, зазначає про допущення судом першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, помилки в обрахуванні розміру судового збору, що підлягає стягненню з позивача.

В запереченнях, що надішли на адресу суду, відповідач вважає рішення судів законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів - без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідачу надійшов лист Державної служби фінансового моніторингу України № 2984/0340-06/3/дск від 02 серпня 2013 року з інформацією щодо ймовірних фактів порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

03 вересня 2013 року відповідач листом № 6492/17-8/44 запропонував позивачу надати документи, що підтверджують здійснення фінансового моніторингу щодо операцій: передоплата за медичні послуги від 03 січня 2013 року в розмірі 395000,00 грн.; оплата за медичні послуги та медикаменти від 22 січня 2013 року в розмірі 200004,81 грн.

Листом № 24948 від 12 вересня 2013 року позивач надав відповідачу документи та пояснення відповідального за проведення фінансового моніторингу по запитуваним операціям, вказавши, що зазначені операції не підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Листом № 9258/17-8 від 27 листопада 2013 р. позивача повідомлено про проведення позапланової безвиїзної перевірки.

За наслідками проведення вказаної перевірки, відповідачем складено Акт позапланової безвиїзної перевірки ПрАТ «СК «Мега-Поліс» № 250/17-4ФМ від 04 грудня 2013 року, яким встановлено, що фінансові операції, здійснені 03 січня 2013 року на суму 395000,00 грн. та 22 січня 2013 року на суму 200004,81 грн. не виявлені та не внесені до реєстру фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу за формою № 2ФМ, повідомлення Держфінпослуг України не здійснено, що є порушенням вимог:

- п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» щодо обов'язку суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, у процесі, після їх проведення;

- п. 5 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», щодо обов'язку суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечувати реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, не пізніше наступного робочого дня з дати їх виявлення;

- пп. А) п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» щодо обов'язку суб'єкта первинного фінансового моніторингу повідомляти Спеціального уповноважений орган про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, - протягом 3-х робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення;

- п. 15 Порядку взяття на облік суб'єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання Державній службі фінансового моніторингу інформації про зазначенні та інші фінансові операції, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 747 від 25.08.2010 р. (далі - Порядок № 747), щодо забезпечення виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, в процесі, але не пізніше наступного робочого дня після їх проведення;

- п. 7.2 п. 7.5 розділу VII Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами, затвердженого Держфінпослуг № 25 від 05.08.2003 р. (далі - Положення № 25), щодо виявлення та реєстрації інформації про фінансову операцію в порядку, встановленому законодавством.

На підставі акту перевірки № 250/17-4ФМ від 04 грудня 2013 року та відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» відповідачем прийнято постанову № 192/17/4-20 ФМ від 31 грудня 2013 року, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 34000,00 грн.

Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем порушено вимоги ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», а тому штраф на позивача накладено відповідно до вимог закону.

Суд погоджується з наведеними висновками судів та зазначає наступне.

П. 12 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 150000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, - 13000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентній 150000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, - 13000 гривень), та має одну або більше таких ознак: проведення страхової виплати або страхового відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що фінансові операції, що стали об'єктом перевірки підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу саме за ознакою, передбаченою п. 12 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Віднесення відповідачем вказаних фінансових операцій до таких, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу за ознакою, передбаченою п. 13 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», є помилковим, про що обґрунтовано вказано судами.

Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що в буд-якому разі позивач не звільнений від обов'язку виявляти та вносити до реєстру фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, в тому числі і операції, що стали об'єктом перевірки. Тому, порушення вказаного обов'язку позивачем зумовлює для нього відповідальність, встановлену законом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог, а саме: перевірив наявність чи відсутність підстав для скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 31 грудня 2013 року № 192/17/4-20 ФМ, що спростовує відповідні доводи позивача.

Доводи позивача, що здійснені ним фінансові операції не є ні проведенням страхової виплати, ні страховим відшкодуванням, тому не можуть бути об'єктом фінансового моніторингу за ознакою, передбаченою п. 13 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» є безпідставними та обґрунтовано спростовано судами.

Відповідно до змісту ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку; страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Фінансові операції від 03 січня 2013 року на суму 395000,00 грн. та 22 січня 2013 року на суму 200004,81 грн. здійснені позивачем на виконання договору про надання медичних послуг застрахованим в ПрАТ «СК «Мега-Поліс» № 57/110 від 14 травня 2008 року, укладеного між ПрАТ «СК «Мега-Поліс» та Закритим акціонерним товариством медико-санітарною частиною «Нафтохімік».

Відповідно до умов вказаного договору замовник (позивач) доручив, а виконавець (Закрите акціонерне товариство медико-санітарна частина «Нафтохімік») прийняв на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам медичної допомоги (медичних послуг), а саме: діагностичних, лікувальних, профілактичних послуг та лікарських засобів відповідно до профілю медичного закладу та програм медичного страхування.

В п. 1.1 зазначеного договору вказано, що Договір добровільного медичного страхування - письмова угода між страховою компанією і фізичною особою, де предметом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані зі здоров'ям застрахованої особи, згідно з якою страхова компанія бере на себе відповідальність у разі настання страхового випадку (звернення застрахованої особи до медичного закладу за отриманням медичної допомоги (медичних послуг) в межах Програм медичного страхування) здійснити страхову виплату, а застрахована особа зобов'язується сплати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови Договору ДМС.

В п. 4.2 та п. 4.4 Договору № 57/110 від 14 травня 2008 року вказано, що замовник, щомісячно, здійснює передплату вартості медичної допомоги (медичних послуг), яку отримують застраховані особи в звітному місяці, у сумі узгодженій сторонами. Остаточна оплата вартості медичної допомоги (медичних послуг), що надана застрахованим особам, здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним.

З посиланням на вказаний договір, акти надання медичних послуг з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року, рахунки за надані медичні послуги та медикаменти в розмірі 200004,81 грн. і щодо передплати за медичні послуги в розмірі 395000,00 грн., а також на договори добровільного медичного страхування (укладеними із фізичними особами) та Програму медичного страхування, судом першої інстанції встановлено, що кошти за договорами добровільного страхування (укладеними із фізичними особами) перераховується саме ТОВ «МСЧ «Нафтохімік», як відшкодування медичному закладові вартості наданої страхувальнику (фізичним особам, із якими укладено договори добровільного медичного страхування) медичної допомоги (медичних послуг), у межах страхової суми.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що платежі, які стали об'єктом перевірки та перераховані ТОВ «МСЧ «Нафтохімік» за Договором № 57/110 від 14 травня 2008 року, є страховою виплатою в розумінні ст. 9 Закону України «Про страхування», тому такі фінансові операції є об'єктом фінансового моніторингу відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Наведене спростовує доводи позивача, що здійснені позивачем фінансові операції не підпадають під фінансовий моніторинг взагалі.

Крім того, суд апеляційної обґрунтовано вказав, що перерахування коштів від ПрАТ «СК «Мега-Поліс» до ТОВ «Медико-санітарна частина «Нафтохімік» з посиланням на вказаний Договір № 57/110 від 14 травня 2008 року не змінює правову природу таких виплат та не може бути підставою для виведення зазначеної фінансової операції з-під обов'язкового фінансового моніторингу.

З урахуванням невиконання ПрАТ «СК «Мега-Поліс» вимог ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», Порядку № 747 та Положення № 25, спірна постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 192/17/4-20 ФМ від 21 грудня 2013 року відповідає вимогам закону, тому підстави для її скасування відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, тому відсутні підстави для скасування рішень судів в частині вимог про скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 21 грудня 2013 року № 192/17/4-20 ФМ.

Разом з тим, ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції допустив помилку в обрахуванні розміру судового збору, що підлягає стягненню з позивача. На зазначену обставину суд апеляційної інстанції увагу не звернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

П. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.

З урахуванням того, що розмір майнових вимог позивача складає 34000,00 грн., ставка судового збору становить 1827,00 грн. (1218 грн. х 1,5).

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач, керуючись ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», сплатив 10 відсотків розміру ставки судового - 182,70 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Враховуючи, що позивачем сплачено 182,70 грн. судового збору, розмір решти недоплаченої суми судового збору, що підлягає стягненню з позивача, становить 1644,30 грн. (1827,00 - 182,70 грн.).

Згідно з ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції обставини справи встановив повно, але неправильно застосував норми процесуального права, які регулюють питання розподілу судових витрат, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення в згаданій частині. Суд апеляційної інстанції на вказане порушення уваги не звернув.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні із зазначенням правильного розміру судового збору, що підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2014 року скасувати в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2014 року змінити, виключивши з резолютивної частини слова та цифри 1687 (одна тисяча шістсот вісімдесят сім) та вказавши замість них 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири).

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: