Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2014 р. м. Київ К/800/1501/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Логвиненко А.О.

Донець О.Є.

за участю секретаря судового засідання: Головко О.В.

за участю

представника позивача - Чорна Ю.О.;

представника відповідача - Богданов О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «КИЇВПАССЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі

за позовом Державної фінансової інспекції України (надалі - Інспекція)

до Державного підприємства «КИЇВПАССЕРВІС» (надалі - державне підприємство)

про зобов'язання вчинити дії,

встановила:

Інспекція звернулась з позовом про зобов'язання державне підприємство виконати пункт 3 вимоги ДФІ № 06-14/108 від 31.01.12 року. В обґрунтування позову вказала на те, що державне підприємство не забезпечило виконання обов'язкової вимоги Інспекції. При цьому обґрунтованість такої вимоги була підтверджена судом у справі за позовом державного підприємства про її оскарження.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, позов задоволено. Зобов'язано державне підприємство виконати пункт 3 вимоги ДФІ № 06-14/108 від 31.01.12 року, а саме: накласти штрафи відповідно до умов договорів та стягнути з перевізників (у разі необхідності - в судовому порядку), належні підприємству кошти за невиконання рейсів. В іншому випадку, в порядку, визначеному ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, відшкодувати за рахунок винних осіб шкоду, що заподіяна внаслідок неналежного контролю за станом виконання договорів та не проведенні позовної роботи у сумі 630 306 грн. Судові рішення мотивовані тим, що вимога Інспекції є обґрунтованою та обов'язковою до виконання, а тому позов про спонукання до її виконання має бути задоволений.

У касаційній скарзі державне підприємство, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення. Вважає висновки судів помилковими, оскільки стягнення штрафних санкцій, як різновиду господарсько-правової відповідальності, ставиться в залежність від наявності визначених законом умов. Крім того вказує на необґрунтованість наведеного Інспекцією розрахунку штрафних санкцій.

Судова колегія вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2011 року Інспекцією було складено акт від 10.11.2011 року № 06-21/12.

У акті ревізії було зазначено, що умовами укладених державним підприємством з перевізниками договорів було передбачено накладення на авто перевізників штрафних санкцій у розмірі вартості послуг підприємства, що надаються авто перевізнику за кожен зрив рейсу. Однак державне підприємство протягом 2009-2010 років та І кварталу 2011 року не здійснювало накладення штрафів на автоперевізників за укладеними договорами, у зв'язку з чим державним підприємством було недоотримано 630,306 грн., що призвело до збитків на вказану суму.

На підставі акту ревізії державну підприємству була направлена вимога про усунення порушень №06-14/108 від 31.01.12 року, у пункті 3 якої було зазначено про спричинення матеріальної шкоди (збитків) на суму 630 306 грн. та у зв'язку з цим зобов'язано державне підприємство накласти штрафи відповідно до умов договорів та стягнути з перевізників, у тому числі і в судовому порядку, належні підприємству кошти за невиконання рейсів. У іншому випадку, в порядку, визначеному статтями 130-136 Кодексу законів про працю, відшкодувати за рахунок винних осіб шкоду, що заподіяна внаслідок неналежного контролю за станом виконання договорів та не проведенні позовної роботи.

За змістом п. 1, 7, 10 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» № 2939-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 4.3 Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затв. наказом Міністерства фінансів України 03.10.2011 N 1236, інспекція відповідно до покладеного на неї завдання вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, у тому числі звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Наведене дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У зв'язку з цим, Верховний Суд України у постанові від 15 квітня 2014 року у справі 21-63а14 дійшов висновку, що виявлені збитки, завдані державі чи об'єкту контролю не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги, хоча про їх наявність може бути зазначено у вимозі. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. При цьому зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Таким чином примусове відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання відбувається в судовому порядку за відповідним позовом про їх стягнення, а не шляхом спонукання в судовому порядку підконтрольну установу до виконання вимоги інспекції у тому числі з зобов'язанням до використання права на судовий захист.

Наведеного суду не врахували, дійшовши помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

постановила:

Касаційну скаргу Державного підприємства «КИЇВПАССЕРВІС» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року скасувати.

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянуте Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235-244 КАС України.

Судді: В.Ф. Мороз

О.Є. Донець

А.О. Логвиненко