Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №695/401/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 695/401/21

провадження № 61-19772св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -

Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду

від 4 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Бондаренка С. І., Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності заповіту, визнання причин пропуску строку для прийняття спадщини поважними та встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позову вказувала, що 13 серпня 2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Золотоніської державної нотаріальної контори Компанієць О. Г., за яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після якої залишилися спадщина, що складається з двох земельних ділянок та житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Вказувала, що про існування заповіту вона дізналася у червні 2020 року, коли переглядала речі ОСОБА_3

11 червня 2020 року звернулася до приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Кравченка С. В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, яку останній посвідчив та направив до Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори.

В січні 2021 року від Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори позивачу прийшло повідомлення про те, що нотаріальною конторою заведена спадкова справа за заявою дочки спадкодавця ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем першої черги за законом. Також нотаріус повідомив, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини і заповіт ОСОБА_5 складений на ім`я ОСОБА_1 , а згідно з поданими до заяви документами, прізвище заявника - « ОСОБА_6 ».

Факт складення заповіту на ім`я позивача підтверджується тим, що в заповіті вказано її ім`я та по-батькові, і лише у написанні прізвища допущено описку одній літері. Вказує на її необізнаність про існування заповіту та неповідомлення нотаріусом позивача про його існування, що є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Також причиною пропуску строку вказує те, що особисто звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини вона не мала можливості, оскільки має двох малолітніх дітей, які часто хворіють та залишити їх на інших осіб вона не могла.

За таких обставин просила:

- встановити, що заповіт від 13 серпня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Компанієць О. Г. і зареєстрований за № 1855, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини та встановити ОСОБА_1 додатковий строк - два місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 серпня

2021 року, ухваленим у складі судді Ушакової К. М., позов задоволено.

Встановлено, що заповіт від 13 серпня 2004 року, посвідчений державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Компанієць О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1855, складений на користь ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в заповіті ОСОБА_3 від 13 серпня 2004 року необхідно розуміти замість неправильного прізвища спадкоємця « ОСОБА_7 » правильне « ОСОБА_6 », та вказав, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення.

Задовольняючи позов в частині визначення додаткового строку для прийняття спадщини, місцевий суд врахував, що:

- пропуск ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини є незначним;

- позивач була необізнана про наявність заповіту, а нотаріус не здійснив повідомлення і виклик спадкоємця за заповітом;

- на утриманні позивача перебувають малолітні діти, одна з яких в період

з 4 лютого 2020 року до 15 квітня 2020 року хворіла;

- постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року на території України введено карантин (заборонено з 12 год 18 березня 2020 року до 12 травня 2020 року регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні; обмеження прийому громадян нотаріусами);

- 12 січня 2021 року нотаріус направив позивачу відповідь на її заяву про прийняття спадщини від 11 червня 2020 року.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 серпня 2021 року скасовано в частині вирішення позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 є дочкою визнаної померлою ОСОБА_8 (дочки спадкодавця

ОСОБА_3 ), тому незалежно від наявності заповіту на ім`я позивача, вона мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом як спадкоємець першої черги за правом представлення.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що незалежно від обізнаності про існування заповіту позивач могла реалізувати своє волевиявлення на прийняття спадщини після ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса у встановлений строк, проте таку заяву не подала. Обставини, на які посилалася позивач, за висновком апеляційного суду, не є поважними (пов`язаними з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій) причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року і залишити в силі рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27 серпня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 жовтня 2021 року

у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21) та від 26 жовтня 2021 року у справі № 539/4424/20 (провадження № 61-14149св21), про те, що введення протягом строку для прийняття спадщини жорстких карантинних обмежень, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в тому числі припинення транспортного сполучення, у сукупності з обставинами незначної тривалості пропуску строку для прийняття спадщини є підставою для поновлення зазначеного строку.

Заявник вказує про неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 643/13260/19 (провадження № 61-9552св21) та від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та від 6 вересня 2017 року

у справі № 6-496цс17. З вказаними висновками погодився Верховний

Суд у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17

(провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19) та від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19).

На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково застосував у спірних правовідносинах висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 671/308/20 (провадження № 61-16392св20), оскільки у вказаній справі з позовом звернувся спадкоємець першої черги, а у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 є онукою спадкодавця і документи, що підтверджують родинні зв`язки її матері - ОСОБА_8 зі спадкодавцем ОСОБА_3 у позивача відсутні.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19),

від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18),

від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18),

від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19),

від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20),

від 21 жовтня 2021 року у справі № 643/13260/19 (провадження № 61-9552св21),

від 26 жовтня 2021 року у справі № 539/4424/20 (провадження № 61-14149св21),

від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21), у постановах Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) і ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року провадження у справі поновлено.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заповітом від 13 серпня 2004 року, посвідченим державним нотаріусом Золотоніської міської нотаріальної державної контори Черкаської області Компанієць О. Г., зареєстрованим

за № 1855, ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_1 .

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2001 року суди встановили, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня

2012 року у справі № 2306/2188/12, яке набрало законної сили 11 червня 2012 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оголошено померлою з дня набрання рішенням законної сили (11 червня 2012 року).

Рішенням виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області

від 22 червня 2006 року № 513 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено опікуном над малолітньою онукою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Зі змісту листа Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори Черкаської області від 12 січня 2021 № 9/02-14, адресованого ОСОБА_1 , суди встановили, що 25 лютого 2020 року в цій нотаріальній конторі за заявою дочки спадкодавця - ОСОБА_2 яка є спадкоємцем першої черги за законом,

від 19 лютого 2020 року заведено спадкову справу № 22/2020. ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 за заповітом звернулася

11 червня 2020 року, а визначений статтею 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини тривав з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5. Для оформлення спадщини на спадкове майно за заповітом після ОСОБА_3 позивачу рекомендовано звернутися до суду для продовження строку прийняття спадщини та тлумачення заповіту

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадщину, за загальними правилами про спадкування виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з часу її відкриття, і закон пов`язує набуття права на спадкування спадкоємцем, який постійно із спадкодавцем не проживав із поданням нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року в справі № 631/970/17 (провадження № 61-12984св20) зазначено, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. У справі, яка переглядається, суди не взяли до уваги, що позивач знала про відкриття спадщини і, як спадкоємець за законом першої черги, яка на час смерті спадкодавця не проживала з ним, для прийняття спадщини мала подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини відповідно до вимог частини першої статті 1270 ЦК України, однак цього протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини не зробила».

У пунктах 151-154 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила:

«151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає

з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися

з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».

У справі, яка переглядається, як на поважну причину неподання заяви про прийняття спадщини в установлені законом строки ОСОБА_1 посилалася на необізнаність про існування заповіту, складеного спадкодавцем на її ім`я.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 за правом представлення є спадкоємцем першої черги спадкування за законом, оскільки на час смерті ОСОБА_3 її мати (дочка спадкодавця - ОСОБА_8 ) померла.

За таких обставин незалежно від обізнаності позивача про наявність заповіту, складеного на її ім`я, ОСОБА_1 для підтвердження наміру прийняти спадщину в силу положень статей 1269 1270 ЦК України мала звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини.

Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду,

викладеними у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) після подання касаційної скарги і враховується касаційним судом відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки необізнаність особи, яка є спадкоємцем за законом, про існування заповіту, складеного на її ім`я, не може вважатися поважною причиною неподання заяви про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом в передбачений законом строк, оскільки не свідчить про наявність істотних та непереборних перешкод для звернення до нотаріуса з відповідною заявою.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 жовтня 2021 року

у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21) та від 26 жовтня 2021 року

у справі № 539/4424/20 (провадження № 61-14149св21), про те, що введення протягом строку для прийняття спадщини жорстких карантинних обмежень, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в тому числі припинення транспортного сполучення, у сукупності з обставинами незначної тривалості пропуску строку для прийняття спадщини є підставою для поновлення зазначеного строку, відхиляються касаційним судом, оскільки такими підставами ОСОБА_1 позов не обґрунтовувала, а посилалася у позові виключно на необізнаність про існування заповіту, складеного спадкодавцем на її ім`я.

Заявник вказує про неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 643/13260/19 (провадження № 61-9552св21) та від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду України

від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та від 6 вересня 2017 року

у справі № 6-496цс17 і у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року

у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року

у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року

у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19) та від 21 вересня

2020 року у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19), оскільки у вказаних справах єдиною підставою спадкування позивачів був заповіт, а у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 є, в тому числі, спадкоємцем першої черги за правом представлення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями

статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник О. М. Ситнік