Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.08.2019 року у справі №592/3275/17

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 592/3275/17

провадження № 61-28495св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Сум від 07 червня 2017 року в складі судді: Хитрова Б. В., та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 03 серпня 2017 року в складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (далі - ПАТ «Сумське НВО») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 жовтня 2010 року до 24 січня 2017 року ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ПАТ «Сумське НВО». При звільненні йому не було виплачено заробітну плату, нараховану з вересня 2016 року, та не виплачена вихідна допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.

ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Сумське НВО»:

нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 42 260 грн;

середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 16 904 грн;

вихідну допомогу в сумі 25 356 грн;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати;

компенсації моральної шкоди - 5 000 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 07 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське НВО» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 41 669,96 грн, в тому числі вихідну допомогу відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП в сумі 27 396,86 грн, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати в сумі 159,43 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 21 585,20 грн, всього 63 255,16 грн, та компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 грн. У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в порушення статті 116 КЗпП України в день звільнення позивачу не виплачені належні суми заробітної плати, що є підставою для стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати з урахуванням вимог статті 117 КЗпП. Оскільки ПАТ «Сумське НВО» завдало моральної шкоди позивачу, суд стягнув на користь позивача її компенсацію у розмірі 100 грн.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2017 року в оскарженій частині залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обрахована судом першої інстанції, виходячи із сумарного числа робочих днів за період затримки згідно з графіком роботи підприємства, встановленим наказом № 75 від 21 березня 2014 року, що відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд першої інстанції з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, та інших обставин справи, з врахуванням принципу розумності й справедливості, правильно визначив її в сумі 100 грн. Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсацію моральної шкоди з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, повинен обраховуватись, виходячи з п`ятиденного робочого тижня, апеляційний суд вказав, що ці доводи представник позивача обґрунтовує тим, що за два місяця до звільнення позивач працював повний робочий тиждень. Проте, з відповідних наказів ПАТ «Сумське НВО» за листопад-грудень 2016 року вбачається, що такий режим роботи встановлювався у зв`язку з виробничою необхідністю по конкретному цеху, де працював позивач, за згодою з конкретними працівниками, в тому числі з позивачем. Загальний графік роботи підприємства, встановлений наказом № 75 від 21 березня 2014 року, як в зазначений період, так і в період, за який суд першої інстанції обрахував середній заробіток за час затримки розрахунку, не змінювався, а тому підстави для обрахунку середньої заробітної плати за період, коли позивач вже не працював на підприємстві, виходячи з п`ятиденного робочого тижня, відсутні, так як на підприємстві в установленому трудовим законодавством порядку визначено інший графік роботи, а саме: триденний неповний робочий тиждень з режимом роботи: понеділок, вівторок, середа.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ «Сумське НВО» 41 669,96 грн заборгованості по заробітній платі, в тому числі нарахованої вихідної допомоги в сумі 27 396,86 грн, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати в сумі 159,43 грн сторонами не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося. Рішення суду першої інстанції оскаржувалося та в апеляційному порядку переглядалося тільки в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та справу передати до суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не доведено, що позивач працював на умовах неповного робочого тижня - 3 дні на тиждень, натоміть з наданої довідки про середньоденну заробітну плату позивача вбачається, що він у середньому працював 22 робочих дні на місяць. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди не достатньо оцінено та не враховано характер і обсяг моральних страждань.

У листопаді 2017 року ПАТ «Сумське НОВ» через представника Журавльову М. В. надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а ухвалені в справі судові рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що наказ ПАТ «Сумське НВО» від 21 березня 2014 року № 75 не скасований. Загальний графік роботи підприємства, встановлений наказом № 75 від 21 березня 2014 року не змінювався.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 10 жовтня 2002 року до 24 січня 2017 року працював у ПАТ «Сумське НВО» та був звільнений за власним бажанням 24 січня 2017 року згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП.

Наказом ПАТ «Сумське НВО» від 21 березня 2014 року № 75 «Про встановлення режиму неповного робочого тижня», з 26 травня 2014 року у ПАТ «Сумське НВО» встановлено триденний неповний робочий тиждень з режимом роботи: понеділок, вівторок, середа.

Суди встановили, що з наказом від 21 березня 2014 року № 75 ОСОБА_1 ознайомлений та надав свою згоду на таку зміну умов праці, що підтверджено його особистим підписом. Цей наказ не скасовано, він діє на підприємстві до цього часу, що не заперечував в судовому засіданні позивач та його представник.

Наказ ПАТ «Сумське НВО» від 21 березня 2014 року № 75 «Про встановлення режиму неповного робочого тижня» був предметом оскарження в судовому порядку за позовом Вільної професійної профспілки ПАТ «Сумське НВО» про визнання цього наказу протиправним та скасування.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 липня 2014 року у справі № 592/5292/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2014 року, в задоволенні позову Вільної профспілки ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М. В. Фрунзе» в інтересах ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу від 21 березня 2014 року № 75 в частині встановлення з 26 травня 2014 року для всіх працівників ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М. В. Фрунзе» неповного робочого тижня відмовлено.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 592/5721/17 (провадження № 61-33414св18) за аналогічних обставин зроблено висновок, що «наказом генерального директора ПАТ «Сумське НВО» № 75 від 21 березня 2014 року встановлено з 26 травня 2014 року для всіх працівників підприємства неповну робочу неділю з наступним режимом роботи, а саме, трьохденну робочу неділю, з наступними робочими днями: понеділок, вівторок, середа. Тобто, на підприємстві діяв неповний трьохденний робочий тиждень, установлений наказом від 26 травня 2014 року № 75. Триденний робочий тиждень, який діяв у тому числі і для позивача протягом травня 2017 року - липня 2017 року, був установлений у зв`язку із виробничою необхідністю, за згодою з конкретними працівниками».

Відповідно до довідки ПАТ «Сумське НВО» від 30 травня 2017 року № 16-07/367 заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 становить 41 669,96 грн, в тому числі вихідна допомога, передбачена частиною третьою статті 38 КЗпП України - 27 396,86 грн, компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати - 159,43 грн без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, середньоденна заробітна плата становить 415,10 грн, середньомісячна заробітна плата становить 9 132,29 грн.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц зроблено висновок, що відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку). Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

За таких обставин суди обґрунтовано визначили розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши, що позивачу завдано моральної шкоди, суди, з врахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 21 585,20 грн та моральної шкоди у розмірі 100,00 грн та ухвала суду апеляційної інстанціїпостановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 21 585,20 грн та моральної шкоди у розмірі 100,00 грн та ухвала суду апеляційної інстанції без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2017 року в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 21 585,20 грн та моральної шкоди у розмірі 100 грн і ухвалу апеляційного суду Сумської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков