Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 206/754/18

провадження № 61-10634св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Тітова М.Ю.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - комунальне підприємство «Експрес» Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Маштак К. С. від 02 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А. від 09 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство «Експрес» Дніпровської міської ради (далі - КП «Експрес»), про виселення особи, що самовільно зайняла жиле приміщення.

Позов мотивований тим, що квартири АДРЕСА_1 на праві комунальної власності належить територіальній громаді міста Дніпро. Балансоутримувачем даного будинку є КП «Експрес».

Відповідно до відомостей КП «Експрес» про вільний житловий фонд повторного заселення, а також акту КП «Експрес» від 03 серпня 2017 року, вказані квартири самовільно зайняті квартиронаймачем вказаного будинку ОСОБА_1 , який проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що відповідач займає вказані житлові приміщення незаконно, заселившись до них без відповідних правових підстав, а тому підлягає виселенню, позивач просив виселити відповідача з квартир АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження права власності на спірні квартири, вселення відповідача до вказаних квартир та наявності помилки в прізвищі та імені особи, яку позивач просить виселити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, зокрема, що спірні квартири належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради на підставі рішення виконкому міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 16 травня 2005 року № 1976, та згідно відомостей про вільний житловий фонд - є вільними з 01 червня 2005 року. Відповідач ОСОБА_1 займає вказані житлові приміщення незаконно, заселившись до них без відповідних правових підстав, а тому підлягає виселенню і відмова у задоволенні цих позовних вимог порушує інтереси власника жилого приміщення щодо користування, володіння та розпорядження своїм майном.

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 206/754/18 з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1976 від 16 травня 2005 року «Про прийняття житлових будинків до комунальної власності територіальної громади міста на баланс МК ЖЕП «Експрес», було вирішено затвердити акти від 14 квітня 2005 року про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста житлових будинків та прийняти на баланс МК ЖЕП «Експрес» житлові будинки, згідно додатку АДРЕСА_1, в якому міститься, зокрема, інформація й про будинок АДРЕСА_1 .

Комісією, яка створена на підставі рішення міськвиконкому № 1149 від 17 серпня 1995 року було складено акт приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність, проведено обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено передачу виконкому міської ради документацію (технічний паспорт на будинок, плани поверхів, схеми, домові книги, та інше).

Відповідно до відомостей про вільний житловий фонд повторного заселення, підписаних в. о. директора КП «Експрес» ОСОБА_3 та в.о. головного бухгалтера ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_1 з 01 червня 2005 року самовільно зайняті.

Згідно з актом від 03 серпня 2017 року, складеним комісією КП «Експрес», вказані квартири зайняті квартиронаймачем вказаного будинку ОСОБА_1 , який проживає у квартирі АДРЕСА_1 цього будинку.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 займає вказані житлові приміщення незаконно, заселившись до них без відповідних правових підстав, а тому підлягає виселенню на підставі частини третьої статті 116 ЖК України.

На виклик у судове засідання в суді першої інстанції по вказаній справі з`явився ОСОБА_1 , який відповідно до паспортних даних зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 08 липня 1997 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За приписами частини першої статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 та статтею 109 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.

За змістом частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 року.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 січня 2019 року для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, перевірки доводів апеляційної скарги та сторін, витребовувались у Дніпровської міської ради докази передачі у власність позивачу квартир АДРЕСА_1 , згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1976 від 16 травня 2005 року, зокрема: акти, затверджені у встановленому законом порядку уповноваженою особою, свідоцтва про право власності, оформлені та зареєстровані у КП «ДМБТІ» тощо; ордер на вселення відповідача ОСОБА_1 чи ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 ; докази проживання відповідача у спірних квартирах.

Витребувані докази позивачем надані не були надані.

Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

З огляду на вказане вище у сукупності колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність Дніпровською міською радою своїх позовних вимог, зокрема, що саме ОСОБА_1 зайняв спірні житлові приміщення самоправно, заселившись до них без відповідних правових підстав; при цьому долучений до позовної заяви акт КП «Експрес» від 03 серпня 2017 року містить суперечливу інформацію, оскільки при пред`явленні позову позивачем допущена помилка у прізвищі та імені відповідача, якого позивач просить виселити, тоді як співпадає лише адреса реєстрації особи, зазначеної у позові, та особи, яка прийшла на виклик до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко М. Ю. Тітов