Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.01.2022 року у справі №189/68/20

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 189/68/20

провадження № 61-16244св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Орган опіки та піклування Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2021 року у складі судді Чорної О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, батько якої проживає окремо від неї.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з відповідачкою проживав без реєстрації шлюбу з 2010 року до лютого 2014 року у його будинку по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4.

Між тим, відповідачка без будь-яких підстав відмовляє йому у зустрічах з дитиною, перешкоджає їх спілкуванню, переховує від нього сина, неодноразово змінювала місце проживання, не відповідає на телефонні дзвінки.

У 2016 році він звертався до органу опіки та піклування Покровської селищної ради, де було прийнято рішення та встановлено дні побачення з дитиною, проте відповідачка не бажає виконувати це рішення та чинить перешкоди у спілкуванні з сином.

Посилаючись на наведене та, уточнивши вимоги, просив зобов'язати ОСОБА_2 надавати йому можливість спілкуватися з метою виховання з неповнолітнім сином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в період шкільних канікул, а саме 75 % від загальної кількості днів на канікулах, із правом постійного находження дитини з батьком та без присутності матері дитини й сторонніх осіб, за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що зазначений позивачем порядок та спосіб його участі у спілкуванні й вихованні дитини на теперішній час не є прийнятним і не буде відповідати якнайкращим інтересам та віковим потребам дитини. Крім того, на теперішній час між сторонами відсутні адекватні відносини, які б давали можливість визначити інший порядок участі батька у вихованні дитини, окрім того, який ним заявлений у позові, при цьому, позивач відмовився змінювати позовні вимоги та визначати інший порядок його участі у вихованні дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду та, вважаючи його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що дитина не пам'ятає батька і на теперішній час його не сприймає; згадки про нього та наявність емоційного зв'язку з батьком у дитини відсутні. Малолітній ОСОБА_1 має гармонійні відносини з матір'ю, адекватну ієрархію стосунків у сім'ї, доброзичливі взаємовідносини з вітчимом ОСОБА_5, його вплив є відчутним у житті хлопчика, з бабусею ОСОБА_6 та дідусем ОСОБА_7 (батьками вітчима). У дитини тісний емоційний зв'язок та позитивне ставлення до матері. На даний час малолітній ОСОБА_1 не виражає бажання спілкуватися зі своїм біологічним батьком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 вересня 2021 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року в справі № 731/171/17, від 28 жовтня 2019 року в справі № 237/4742/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Судами не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б забороняли батькові виховувати свого сина, свідчили про неможливість проживання сина разом із батьком, відсутні правові підстави, передбачені нормами матеріального права, для розлучення дитини з батьком.

Суди не врахували позицію позивача, який бажає приймати участь у вихованні сина, так як має змогу забезпечити його всім необхідним, піклується за станом його здоров'я, мас з ним психологічний контакт та прив'язаність один до одного.

Батько має всі можливості для створення дитині належних умов для виховання та розвитку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце роботи та постійний дохід, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, добре відноситься до дитини.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Покровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 189/68/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Покровської селищньої ради Покровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу № 189/68/20 призначено до розгляду.

Обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали без реєстрації шлюбу з 2010 року до лютого 2014 року по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_1.

Із 2014 року ОСОБА_2 проживала окремо від позивача, а у 2016 році виїхала з смт.

Покровське Покровського району Дніпропетровської області. З 14 жовтня 2016 року до 04 березня 2017 року малолітній ОСОБА_1 проживав із батьком ОСОБА_1 у смт.

ПокровськеПокровського району Дніпропетровської області.

04 березня 2017 року ОСОБА_2 разом із малолітнім ОСОБА_1,2013 року народження, переїхала проживати у м. Івано-Франківськ.

Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов від 22 травня 2019 року та від 24 січня 2020 року ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 з малолітнім сином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та співмешканцем ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Житлово-побутові умови добрі, у дитини є окрема кімната, місця для сну, відпочинку, наявні дитячі речі та іграшки.

Згідно з довідкою від 04 березня 2020 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є учнем Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3.

За результатами психодіагностичного дослідження, проведеного 10 лютого 2020 року психологом ОСОБА_9 стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у дитини гарний емоційний і психологічний стан, хлопчик достатньо товариський, любить фантазувати. Для дитини в сім'ї створена сприятлива обстановка. У хлопчика сформована емоційна прив'язаність до матері. Остання піклується про нього, прагне задовольнити його потреби, допомагає долати труднощі і невдачі. Дитина позитивно ставиться до матері ОСОБА_2. Також виявлено, що хлопчик фактично не сприймає ОСОБА_1 (свого біологічного батька), як тата, ймовірно через відсутність спілкування з ним і уваги з його боку.

Відповідно до Комплексної психологічної характеристики від 13 березня 2020 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває у комфортному стані, діагностується нормальна адаптація до умов навколишнього середовища. Головним членом сім'ї ОСОБА_4 вважає цивільного чоловіка матерії, якого вважає рідним батьком та називає татом.

Біологічний батько для дитини є менш емоційно привабливим, можливо, між ними склалися конфліктні відносини або ж дитина не знайома з ним.

Результати психологічного обстеження учня 2-А класу ліцею № 3 Івано-Франківської міської ради ОСОБА_1 свідчать про гармонійні відносини дитини з мамою, адекватну ієрархію стосунків у сім'ї, доброзичливі взаємовідносини з вітчимом ОСОБА_5, його вплив є відчутним у житті хлопчика, з бабусею ОСОБА_6 та дідусем ОСОБА_7 (батьками вітчима). У ОСОБА_4 тісний емоційний зв'язок та позитивне ставлення до мами (ОСОБА_2), котра є для нього авторитетною особою, до неї він звертається за допомогою, порадою та підтримкою. Біологічний батько хлопчика (ОСОБА_1) не є для нього авторитетною особою, згадка про нього та наявність емоційного зв'язку з ним відсутні.

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради (Орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради) у своєму висновку щодо участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановив такий порядок участі батька у вихованні сина: перші та треті вихідні місяця за взаємною згодою батьків.

Комісія Покровської селищної ради (Орган опіки та піклування Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області) у своєму висновку вважає можливим перебування малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, під час учнівських канікул із батьком ОСОБА_1 за умови домовленості між батьками та бажання самого малолітнього ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на наявність перешкод з боку відповідачки у спілкуванні з сином, у зв'язку з чим вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частина 8 статті 394 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження у цій справі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року в справі № 731/171/17, від 28 жовтня 2019 року в справі № 237/4742/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За частиною першою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина 8 статті 7 СК України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства).

Відповідно до частини 2 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини 4 статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v.

Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у виховання для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у позові, свій висновок обґрунтовував лише тим, що малолітня дитина на даний час має гармонійні відносини з матір'ю та доброзичливі взаємовідносини з вітчимом, бабусею та дідусем (батьками вітчима) та не виражає бажання спілкуватися зі своїм біологічним батьком. Суд вважав, що зазначений позивачем порядок та спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дитини на теперішній час не є прийнятним і не буде відповідати якнайкраще інтересам та віковим потребам дитини.

Апеляційний суд, залишаючи рішення місцевого суду без змін, вважав, що при вирішенні даного спору суд урахував у першу чергу інтереси дитини.

При цьому, апеляційний суд не звернув увагу на те, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам.

Аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц.

Про право батьків на спілкування з дітьми та важливість ролі батька в своїх рішеннях неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини. Так, в рішенні по справі "A.V. проти Словенії" (заява № 878/13) ЄСПЛ нагадав, що згідно зі статтею 8 Конвенції держава несе позитивні зобов'язання щодо "ефективної поваги" до сімейного життя. Зокрема, в справах, що стосуються права контакту одного з батьків, держава зобов'язана вживати заходів з метою возз'єднання батьків зі своїми дітьми і сприяти такому возз'єднанню.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд не встановив негативних фактів поведінки позивача, як б могли зашкодити дитині, не звернув увагу на те, що позивач, який є батьком дитини та проживає окремо, виявляє піклування про сина, з його народження активно і наполегливо проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, позитивно характеризувався за місцем роботи, на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, є працездатним, забезпечений житлом.

Окрім того, суду не надав оцінки доводам позивача з приводу того, що дитина більшу частину часу проводить з батьками вітчима за місцем їх проживання, тобто сторонніми для неї особами, які не є її близькими родичами, що, фактично не заперечувала й відповідачка, а також не врахував, що відсутність спілкування сина з біологічним батьком може призвести до того, що стійкий психологічний зв'язок сина з батьком так і не буде відновлений, і дитина не зможе сприймати позивача як одного зі своїх батьків, який бере участь в її житті і вихованні нарівні з матір'ю.

Суд апеляційної інстанції також не надав належної правової оцінки висновкам органів опіки та піклування Івано-Франківської міської ради та Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області щодо доцільності визначення способу та порядку у вихованні та спілкуванні між батьком та дитиною у сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, апеляційний суд передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції, який відмовив позивачу у спілкуванні з сином лише з тих підстав, що у дитини складися гармонійні відносини з матір'ю, доброзичливі взаємовідносини з вітчимом та батьками вітчима й відсутній емоційний зв'язок з біологічним батьком через тривалу відсутність останнього у житті сина.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду постановлене без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун