Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 723/393/17-ц

провадження № 61-26992св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року у складі судді Дедик Н. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»), ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 09 січня 2015 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra», виїжджаючи із другорядної дороги на головну, не надав перевагу у русі автомобілю марки «Toyota Camry», під її керуванням, внаслідок чого допустив зіткнення із її автомобілем. У результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 вересня 2014 року (далі - поліс від 22 вересня 2014 року).

ОСОБА_5 повідомив по телефону ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про настання страхового випадку, однак представник останнього на місце ДТП не прибув. У подальшому ОСОБА_5 письмово повідомив страховика про настання страхового випадку. Вона також усно зверталася до Чернівецького обласного управління ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» для отримання страхового відшкодування, при цьому повідомляла місцезнаходження свого автомобіля, однак страхова компанія не направила свого представника для огляду автомобіля, внаслідок чого вона звільнилася від обов'язку зберігати автомобіль у стані, в якому він знаходився після ДТП.

За її замовленням виготовлений висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 17 лютого 2015 року № 06-01-15, відповідно до якого майновий збиток за пошкодження автомобіля «Toyota Camry» під час ДТП складає 234 945,08 грн, вартість відновлювального ремонту ? 325 515,00 грн.

06 квітня 2015 року вона звернулася до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» із заявою про виплату страхове відшкодування, додавши до неї необхідні документи. Згідно з отриманою відповіддю від 03 липня 2015 року підстави для задоволення її вимог відсутні, оскільки нею не надано страховику транспортний засіб для огляду. Таким чином, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» безпідставно відмовила їй у виплаті страхового відшкодування, оскільки вона є потерпілим від ДТП та згідно із законом має право на відшкодування майнової шкоди, завданої її майну.

Власником автомобіля «Toyota Camry» є ОСОБА_6, при цьому вона на законних підставах володіла вказаним транспортним засобом, що підтверджується довіреністю.

Згідно з полісом від 22 вересня 2014 року страхова сума (ліміт відповідальності) складає 50 000,00 грн, при цьому страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, яка складає 500,00 грн, а тому ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повинна сплатити страхове відшкодування у сумі 49 500,00 грн.

ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не сплатила страхове відшкодування, а тому воно повинне нести відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплатити інфляційні втрати та три проценти річних, які необхідно нараховувати із 08 липня 2015 року, коли закінчився 90-денний термін, встановлений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у його здійсненні. Інфляційні втрати за період із 08 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року складають 13 859,76 грн, а три проценти річних - 2 427,66 грн.

Різницю між страховою виплатою і фактичним розміром шкоди повинен сплатити ОСОБА_5, який є винуватцем ДТП. При цьому, їй належить право зменшити розмір зазначеної різниці.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд стягнути із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 49 500,00 грн, інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 16 287,42 грн, із ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 1 000,00 грн, а також стягнути солідарно із відповідачів витрати із сплати судового збору у розмірі 666,58 грн.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування у сумі 49 500,00 грн, витрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язання у сумі 7 128,00 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2 205,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у сумі 1 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування є безпідставною, оскільки ДТП, яка сталася 09 січня 2015 року за участю водіїв ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», та ОСОБА_4, є страховим випадком, а позивачем у передбаченому Законом порядку вчиненні всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування. ОСОБА_5 зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у межах заявлених позивачем вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відхилено. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази та встановивши всі обставини, ухвалив рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права. ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було повідомлено про настання страхового випадку та місцезнаходження майна. Представник страховика у встановлений строк не прибув для огляду пошкодженого транспортного засобу, тому позивач набув право самостійно обрати експерта.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи

У жовтні 2017 року ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не повідомив ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про місцезнаходження пошкодженого майна, а тому останній обґрунтовано відмовив у виплаті страхового відшкодування. Висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 17 лютого 2015 року № 06-01-15 не є належним та допустимим доказом, оскільки позивач не набув права на самостійне обрання експерта. Заява про виплату страхового відшкодування від 06 квітня 2015 року не відповідає вимогам, передбачених статтею 35 Закону.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що09 січня 2015 року о 13 год. 20 хв. у селі Реваківці Кіцманського району Чернівецької області ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra», виїжджаючи із другорядної дороги на головну, не надав переваги у русі автомобілю марки «Toyota Camry» під керуванням ОСОБА_4, у результаті чого допустив із ним зіткнення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 09 січня 2015 року та постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2015 року.

Постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження про визначення матеріального збитку, завданого власнику, та вартості відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складеного судовим експертом ОСОБА_7 17 лютого 2015 року, майновий збиток, завданий власнику автомобіля «Toyota Camry» у результаті його пошкодження при ДТП станом на момент дослідження складає 234 945,08 грн без ПДВ, а вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля внаслідок пошкодження при ДТП станом на момент дослідження складає 325 515,00 грн без ПДВ.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно з полісом від 22 вересня 2014 року.

Полісом від 22 вересня 2014 року визначено страхову суму за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50 000,00 грн, розмір франшизи ? 500,00 грн. Строк дії полісу із 22 вересня 2014 року по 21 вересня 2015 року.

Із заяви-повідомлення ОСОБА_5 від 14 січня 2015 року, адресованої Чернівецькому обласному управлінню ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», вбачається, що ним повідомлено про подію 09 січня 2015 року та зазначено, що потерпілою є ОСОБА_4, зазначено її адресу, номер телефону, марку та реєстраційний номер автомобіля, якому нанесено шкоду.

Листом від 23 січня 2015 року Чернівецьке обласне управління ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повідомило ОСОБА_4 про необхідність надання для огляду пошкодженого автомобіля або письмового повідомлення адресу, де він знаходиться. Вказаний лист відправлений ОСОБА_4 26 січня 2015 року. Листи аналогічного змісту направлялися ОСОБА_4 02 березня та 15 квітня 2015 року.

06 квітня 2015 року ОСОБА_4 звернулася до Чернівецького обласного управління ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» із заявою щодо виплати їй коштів на відшкодування страхового випадку, пов'язаного із пошкодженням майна.

Листом від 03 липня 2015 року ОСОБА_4 надана відповідь на її заяву, в якій із посиланням на статті 33, 33-1, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повідомлено про відсутність підстав для задоволення вимог, викладених у заяві від 06 квітня 2015 року, та повідомлено, що після виконання вимог вказаних статей закону розгляд справи буде поновлено.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Частиною першою статті 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором.

Згідно з частиною першою статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ДТП, яка сталася 09 січня 2015 року за участю водіїв ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», та ОСОБА_4, є страховим випадком, позивачем у передбаченому Законом порядку вчиненні всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування, дійшов правильного висновку про те, що страховик безпідставно відмовив ОСОБА_4 у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку із чим обґрунтовано стягнув із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивача суму страхового відшкодування у межах ліміту відповідальності, встановленого полісом від 22 вересня 2014 року.

Стягуючи із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивача інфляційні втрати та три проценти річних за період прострочення виконання зобов'язання зі сплати страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що відносини із страхового відшкодування є грошовим зобов'язанням, а тому до них застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, обґрунтовано зобов'язали ОСОБА_5 сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у межах заявлених позивачем вимог.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» обґрунтовано відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки остання не повідомила страховика про місцезнаходження пошкодженого майна, є безпідставними з огляду на таке.

Судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повідомлено про настання страхового випадку та місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу «Toyota Camry», що підтверджується заявою-повідомленням ОСОБА_5 від 14 січня 2015 року, у якій вказано про подію 09 січня 2015 року, потерпілого, його адресу, номер телефону, марку та реєстраційний номер транспортного засобу. Також факт повідомлення страховика підтверджується показами свідків, допитаними під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Таким чином, вказані доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами обставинами та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання касаційної скарги на те, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 17 лютого 2015 року № 06-01-15 не є належним та допустимим доказом, оскільки позивач не набув права на самостійне обрання експерта, є необґрунтованими з огляду на таке.

14 січня 2015 року ОСОБА_5 надав ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» заяву-повідомлення про ДТП.

Положеннями статті 34 Закону встановлено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

Із урахуванням наведеної норми, оскільки ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у визначений строк не направив свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна, то у позивача виникло право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди.

Таким чином, висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 17 лютого 2015 року № 06-01-15 у розумінні статей 58, 59 ЦПК України 2004 року є належним та допустимим доказом у цій справі.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик