Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2021 року у справі №359/3843/20

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 359/3843/20

провадження № 61-6384св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко Катерини Олегівни на постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Сліпченка О. І., Гаращенка Д. Р., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП "Украерорух") про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що з 17 березня 2010 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах та наказом від 18 березня 2020 року № 356/о був звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Пунктом 6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП "Украерорух" та профспілками, що вступив у дію 01 лютого 2020 року, передбачено, що у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію адміністрація відповідача гарантує надання матеріальної допомоги, зокрема працівникам, які пропрацювали повних 5 років, - у розмірі шести посадових окладів, понад 5 років - по два посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. Тобто, виходячи з його посадового окладу в розмірі 42 030 грн, за відпрацьовані ним безперервно повних 10 років відповідач мав виплатити йому матеріальну допомогу в сумі 672 480 грн.

Однак в день звільнення підприємство не провело з ним повного розрахунку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ДП "Украерорух" на свою користь матеріальну допомогу при звільненні в розмірі 672 480 грн, а також - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 березня 2020 року по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Журавського В. В. позов задоволено. Стягнуто з ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 672 480 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 375
076,92 грн. Стягнуто з ДП "Украерорух" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн та витрати на оплату правової допомоги в сумі 35 000 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ДП "Украерорух" не виконало вимоги пункту 6.25.2 колективного договору, а тому має сплатити позивачу матеріальну допомогу, передбачену умовами цього договору, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ДП "Украерорух" задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 375 076,92 грн і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаних вимог. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо порушення відповідачем права позивача на отримання при звільненні матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.25.2 колективного договору, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку, апеляційний суд виходив з відсутності вини ДП "Украерорух" в такій затримці, оскільки у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби та впровадженням карантинних обмежень у відповідача настали обставини непереборної сили, про що свідчить, зокрема висновок Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року про істотну зміну обставин.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко К. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме протоколу робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру ДП "Украерорух" від 18 березня 2020 року № 2 та висновку Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року.

У червні 2021 року ДП "Украерорух" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

01 червня 2021 року справа № 359/3843/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію не оскаржується, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у ДП "Украерорух" на посаді начальника відділу з проектування та будівництва об'єктів ЗНС департаменту з розвитку.

Пунктом 6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП "Украерорух" та профспілками, що вступив в дію 01 лютого 2020 року, передбачено, що у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію адміністрація відповідача гарантує надання матеріальної допомоги, зокрема працівникам, які пропрацювали повних 5 років, - у розмірі шести посадових окладів, понад 5 років - по два посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати двадцяти посадових окладів.

Пунктом 14.1 колективного договору визначено, що усі виплати, пов'язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів ДП "Украерорух" (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору.

Безперервний стаж роботи позивача на підприємстві складає повних 10 років, а розмір його посадового окладу - 42 030 грн.

Наказом відповідача від 18 березня 2020 року № 356/о ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

Звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) підтверджується, що сукупний дохід ДП "Украерорух" за І квартал 2020 року склав 299 444 грн, а за перше півріччя 2020 року - 881 601 грн.

Станом на 18 березня 2020 року залишок грошових коштів на рахунках ДП "Украерорух", в тому числі валютних, складав: 18 590 097,74 грн; 11 079,09
доларів США; 11 645 476,58 євро. На резервному рахунку обслуговування боргу знаходилися кошти в розмірі 2 918 208,31 євро та 1 630,83 фунтів стерлінгів.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України "Про колективні договори і угоди" (далі-Закон № 3356-XII).

~law48~, яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частини 1 статті 47 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

У справі, яка переглядається, заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач посилався на відсутність його вини в затримці розрахунку та зазначав про наявність обставин непереборної сили і форс-мажорних обставин, спричинених карантинними обмеженнями у зв'язку з поширення коронавірусної хвороби.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що вона не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" № 530-IX та внесені зміни до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до яких запровадження в Україні карантинних обмежень визнано форс-мажором.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини роботодавця у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

За змістом протоколу від 18 березня 2020 року № 2 на підставі пункту 14.1 колективного договору робочою групою з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру ДП "Украерорух" вирішено задекларувати вимушену необхідність здійснювати лише обов'язкові виплати, які не є перевищенням законодавчо-правових (заробітна плата працівників та обов'язкові податки і збори) до 31 травня 2020 року включно з огляду на невизначеність тривалості карантинних заходів в Україні та світі, періоду відновлення польотів у повітряному просторі України та фінансової дисципліни авіакомпаній щодо оплати поточних рахунків за АНО, яка несе ризики щодо подальшої фінансової стабільності підприємства.

Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 про істотну зміну обставин з 12 березня 2020 року в Україні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" на всій території України установлено карантин, при цьому Уряд заборонив будь-які пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Доходи ДП "Украерорух" напряму залежать від інтенсивності повітряного руху в повітряному просторі України. Істотна зміна обставин на підприємстві сталася не внаслідок поведінки сторін колективного договору, а у зв'язку з діями третіх осіб, а саме:

Всесвітньої організації здоров'я, держави України та її уповноважених органів - Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Вказаним висновком підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлюють виконання умов колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради від 11 лютого 2015 року в період настання карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року) та протягом 6 місяців після їх завершення.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З урахуванням наведеного, встановивши, що у трудових правовідносинах між сторонами в цій справі з 16 березня 2020 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та в період існування яких роботодавець об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ДП "Украерорух" у несвоєчасній виплаті матеріальної допомоги при звільненні позивача, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 359/3250/20 (провадження № 61-7160св21), в якій вирішувався спір за подібних правовідносин (працівник просив стягнути з ДП "Украерорух" заборгованість з виплати матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме протоколу робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру ДП "Украерорух" від 18 березня 2020 року № 2 та висновку Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року (зокрема, належним доказом дії обставин непереборної сили є саме сертифікат регіональних представництв Торгово-промислових палат України, а не її висновок), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, будуть докази, отримані з порушенням права на таємницю про стан здоров'я (стаття 286 ЦК України), права на особисті папери (стаття 303 ЦК України), права на таємницю кореспонденції (стаття 306 ЦК України), права на недоторканність житла (стаття 311 ЦК України), права на авторський псевдонім (стаття 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права") тощо.

Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною.

Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дослідив у судовому засіданні вищезгадані протокол робочої групи ДП "Украерорух" та висновок Торгово-промислової палати України і встановив, що означені докази є допустимими і належними, оскільки вони одержані з дотриманням порядку, встановленого законом, і містять інформацію щодо предмета доказування.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 428/3418/17 (провадження № 61-31495св18) зазначено, що частиною 2 статті 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України.

Порядок, підстави та строк видачі сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом № 44 (5). Відповідно до пункту 3.3 Регламенту № 44 (5) сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ, за затвердженими Президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно з пунктом 6.2 Регламенту № 44 (5) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, є сертифікат (висновок, довідка, підтвердження) Торгово-промислової палати України, який видається по конкретному договору, контракту, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, наведені представником заявника докази, які вона вважає недопустимими, містять інформацію щодо предмета доказування та одержані в установленому законом порядку. Тому доводи про їх недопустимість є безпідставними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини справи встановлені апеляційним судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження в цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, Верховним Судом не встановлено порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в касаційному порядку немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко Катерини Олегівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук