Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №761/44196/17

Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 761/44196/17

провадження № 61-13726св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач 1 - Моторне (транспортне) страхове бюро України,

відповідач 2 - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2, у якому просив:

- стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на свою користь у рахунок страхового відшкодування (регламентної виплати) 100 тис. грн. ;

- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), 134 532 грн 90 коп.

Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2016 року о 13 год. 50 хв. біля будинку № 12 по бул. Тараса Шевченка в м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля марки "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля марки "Audi A7", державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1

За фактом вказаної ДТП 26 вересня 2016 року патрульним роти № 10 батальйону № 4 УПП в м. Києві ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 № 239362 відносно водія ОСОБА_1 за статею 124 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 за статею 126 КУпАП (керування транспортним засобом без полісу обов'язкового страхування власників транспортних засобів).

Зазначив, що він, будучи формальним винуватцем ДТП, станом на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення, виконав усі передбачені законом вимоги щодо повідомлення ПрАТ СК "Аско-Медсервіс", де на момент ДТП була застрахована його цивільна правова відповідальність відповідно до полісу ОСЦПВ №АЕ/6024699 від 20 червня 2016 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

За результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 140438, складеного 27 січня 2017 року Управлінням патрульної поліції Департаменту патрульної поліції України в м. Києві відносно ОСОБА_2 за статею 124 КУпАП, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року, яка набрала законної сили 24 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищенаведеної ДТП.

Зазначав, що після отримання 13 листопада 2017 року копії постанови суду від 12 жовтня 2017 року, 14 листопада 2017 року звернувся з повідомленням про ДТП до Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Листом від 22 листопада 2017 року за № 3.1-05/30087 Моторне (транспортне) страхове бюро України відмовило позивачу у виплаті відшкодування заподіяної шкоди через пропуск останнім встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку для звернення з відповідною заявою.

Зазначив, що він об'єктивно не міг виконати вимоги, передбачені підпунктом
37.1.4 пункту 37.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", так як протягом року з моменту настання ДТП не перебував у статусі потерпілого - суб'єкта звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України за законом, а набув такого статусу тільки з 24 жовтня 2017 року, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року.

Також зазначав, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Audi A7", державний номерний знак НОМЕР_2, після ДТП становить 234 532 грн 90 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 в якості страхового відшкодування 100 тис. грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, 134 532 грн 90 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив з того, що позивач об'єктивно не міг виконати вимоги, передбачені підпунктом 37.1.4 пункту 37.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки протягом року після настання ДТП він не перебував у статусі потерпілого - суб'єкта звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України за законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2019 року в частині стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 100 тис. грн скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування та відшкодування збитків відмовлено.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування 14 листопада 2017 року, тобто з пропуском строку для звернення з заявою про страхове відшкодування, встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно позбавлено позивача права на отримання компенсації, оскільки в Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не міститься норми, яка передбачає обов'язок протягом року з моменту скоєння ДТП звернутися із заявою про таку компенсацію.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 761/44196/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 вересня 2016 року о 13 год. 50 хв. біля будинку № 12 по бул. Тараса Шевченка в м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля марки "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля марки "Audi A7", державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1.

За результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 140438, складеного 27 січня 2017 року Управлінням патрульної поліції Департаменту патрульної України в м. Києві відносно ОСОБА_2 за статею 124 КУпАП, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року, яка набрала законної сили 24 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищенаведеної ДТП.

В результаті зазначеної ДТП автомобілю марки "Audi A7", державний номерний знак НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, завдано механічні пошкодження.

Відповідно до звіту № 5303 від 10 жовтня 2016 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Audi A7", державний номерний знак НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП, становить 296 726 грн 43 коп., а фактична вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу склала 234 532
грн 90 коп., що підтверджується рахунком-фактурою № 2016017294 від 10 жовтня 2016 року на відновлювальний ремонт ТЗ, виданий ТОВ "Порше Інтер авто Україна", актом виконаних робіт № 2016017294/1 від 27 жовтня 2016 року, виданий ТОВ "Порше Інтер авто Україна", квитанцією № 0591020001 від 10 жовтня 2016 року на суму 2 тис. грн, платіжним дорученням № 67 від 19 жовтня 2016 року на суму 232 532 грн 90 коп.

На день вчинення ДТП відповідач ОСОБА_2 не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з повідомленням про ДТП до Моторного (транспортного) страхового бюро України лише 14 листопада 2017 року.

Згідно листа Моторного (транспортного) страхового бюро України від 22 листопада 2017 року за № 3.1-05/30087, позивачу у виплаті відшкодування заподіяної шкоди відмовлено через пропуск останнім встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку для звернення з відповідною заявою.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (в окремих випадках Моторного (транспортного) страхового бюро України) виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Моторного (транспортного) страхового бюро України), узятих на себе зобов'язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту
37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 910/7449/17.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування лише 14 листопада 2017 року, тобто з пропуском строку, встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що право для звернення до страховика у нього виникло лише 24 жовтня 2017 року, з моменту набрання чинності постановою суду про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 жовтня 2018 року в справі №753/5293/16-ц, строк, зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є присічним і поновленню не підлягає.

Та обставина, що винну у ДТП особу було встановлено судовим рішенням лише 12 жовтня 2017 року, не дає підстав для висновку, що позивач отримав статус потерпілої особи з моменту визнання судом винною особою водія іншого автомобіля.

Позивач, як власник пошкодженого автомобіля, мав право на звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України у визначений законом строк з відповідною заявою, проте таким правом не скористався.

Крім того, пунктом 33.3 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених пунктом 33.3 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", - Моторне (транспортне) страхове бюро України) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених пунктом 33.3 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", - Моторним (транспортним) страховим бюро України) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

За підпунктом 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених підпунктом 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо це призвело до неможливості страховика (Моторного (транспортного) страхового бюро України) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 не виконав обов'язку щодо збереження транспортного засобу у тому стані, який існував після ДТП, пошкоджений автомобіль відновлено до отримання експертного висновку та відповідно до звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України. Зазначене призвело до неможливості аварійного комісара встановити розмір заподіяної шкоди, а тому в Моторного (транспортного) страхового бюро України були відсутні правові підстави для відшкодування заподіяної шкоди.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов