Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 344/11831/18

провадження № 61-6053св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Слідче управління Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року під головуванням судді Шамотайло О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , третя особа - Слідче управління Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області, про звільнення майна

з-під арешту.

Позов обґрунтований тим, що 28 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 79 000,00 доларів США.

У рахунок забезпечення виконання вказаного кредитного договору, того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що у зв`язку з систематичним невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте реалізувати вищевказане майно неможливо, оскільки 14 березня 2012 року в рамках кримінальної справи № 323152, порушеної 12 березня 2012 року відносно ОСОБА_1 , на нього накладено арешт.

При цьому вважав, що внаслідок винесення постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , порушено його речове право на чуже майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», просив звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є передчасним, оскільки кримінальна справа, в рамках якої було накладено арешт, не закрита, проводиться досудове розслідування, на даний час відсутні підстави вважати порушеним право позивача на таке майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , третя особа - Слідче управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, про звільнення майна з-під арешту закрито й роз`яснено АТ «Альфа-Банк», що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами кримінального судочинства, і що АТ «Альфа-Банк» вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що арешт майна має тимчасовий характер і його максимальна можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства в порядку, передбаченому Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК України 2012 року), вирішується в порядку кримінального судочинства.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що кримінальна справа, в рамках якої накладено арешт на спірне майно, не закрита, на даний час проводиться додаткове розслідування у кримінальному провадженні № 12014090000000207 від 25 липня 2014 року, тому суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк», просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо передчасності подання такого позову є необґрунтованими, оскільки єдиним способом захисту порушеного права позивача є звернення до суду з цивільним позовом про звільнення майна з-під арешту, оскільки положення статті 174 КПК України 2012 року не поширюються на такі правовідносини. Арешт на іпотечне майно накладено з метою забезпечення цивільного позову в кримінальній справі, а не в якості речового доказу.

Також заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що розгляд вказаного спору відноситься до юрисдикції кримінально-процесуального права, оскільки арешт було накладено під час дії Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року), а тому положення статті 174 КПК України 2012 року за приписами пункту 9 Перехідних положень не поширюються на правовідносини, що виникли в даній справі.

Крім того, апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, застосував норми процесуального права без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, а саме, що вирішення судом питання про звільнення з-під арешту майна, накладеного при провадженні в кримінальній справі, у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдавати шкоди інтересам кримінального провадження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

12 травня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 березня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 79 000,00 доларів США (а. с. 9-10).

Також, 28 березня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку у якості забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 14-16).

28 березня 2007 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Девляшевською С. П. накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 (а. с. 16 на звороті).

Постановою старшого слідчого від 14 березня 2012 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та нежилі приміщення АДРЕСА_2 , які розташовані на АДРЕСА_3 , з метою забезпечення відшкодування збитків та заявлених цивільних позовів (а. с. 140).

Вищевказана постанова слідчого винесена в рамках кримінальної справи, яка направлена з обвинувальним висновком до Івано-Франківського міського суду в порядку КПК 1960 року, проте за клопотанням потерпілих повернута на додаткове розслідування.

На підставі матеріалів кримінальної справи у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 12014090000000207 від 25 липня 2014 року, у якому на даний час проводитьсядосудове розслідування (а. с. 135-139).

Ухвалою Слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження № 12014090000000207 від 25 липня 2014 року (а. с. 91-92).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2019 року замінено сторону АТ «Укрсоцбанк» на правонаступника АТ «Альфа-Банк» (а. с. 158).

11 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року в загальній сумі 160 833,70 доларів США за період з 14 березня 2016 року по 14 березня 2017 року (а. с. 181).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 23 березня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Безруким О. В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису, вчиненого 11 вересня 2017 року (а. с. 182).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 зазначила, якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду Українивід 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц викладений правовий висновок та зазначено про те, що в разі накладення арешту за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року.

Частиною першою статті 1 КПК України 2012 року встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження. Натомість у цій справі кримінальне провадження не закрито.

Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 1960 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє не закрито, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).

Отже, установивши, що арешт на квартиру накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 1960 року, а кримінальна справа, в рамках якої накладено арешт на спірне майно, не закрита, на даний час проводиться додаткове розслідування по кримінальному провадженню, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами кримінального судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), Верховним Судом відхиляються, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від викладеного в ній висновку та 30 червня 2020 року прийняла постанову у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), в якій виклала інший висновок.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», який є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко