Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 599/1885/17

провадження № 61-22641св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Кметиком Ярославом Степановичем, на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Іваницького О. Р. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Сташкова Б. І., Костова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що вона (позивач) є власником будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , яка є її колишньою невісткою, зареєстрована в зазначеному будинку з 2010 року, однак у будинок не вселялась і ніколи в ньому не проживала.

Посилаючись на зазначене та положення статтю 71 ЖК Української РСР, статтю 405 ЦК України, просила задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає за місцем своєї реєстрації. Вказані відповідачем причини щодо непроживання в спірному будинку, а саме: через відсутність ремонту та належних побутових умов, не є поважними причинами. Факт реєстрації у будинку неповнолітніх дітей відповідачки не свідчить про фактичне розлучення з дітьми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час ремонту в спірному будинку вона разом з своїми дітьми та чоловіком (син позивачки) проживала в квартирі АДРЕСА_2 . Вона є членом сім`ї ОСОБА_1 . Судовим рішенням визначено місце проживання її дітей разом з нею, проте її визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому зареєстровані діти.Вважає, що оскаржуваним рішенням порушене її право на повагу до житла, передбаченого пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Посилається на те, що ОСОБА_2 з моменту реєстрації (2010 року) ніколи в спірному будинку не проживала і в будинок не вселялась. Відсутність ремонту, предметів побуту не є поважною причиною для непроживання в будинку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку

АДРЕСА_1 В будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 (син позивачки), ОСОБА_2 (невістка), ОСОБА_4 (онук), 2011 року народження, ОСОБА_5 (онука), 2015 року народження.

ОСОБА_2 зареєстрована в зазначеному будинку з 2010 року.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1 не проживають та з часу реєстрації ніколи не проживали.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано у грудні 2017 року.

Рішенням Зборівського районного суду від 24 січня 2018 року місце проживання малолітніх дітей визначено разом із матір`ю - ОСОБА_2

ОСОБА_2 разом із дітьми проживає у будинку АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статті 156 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України, обґрунтовано виходили із того, що ОСОБА_2 з моменту реєстрації в 2010 році без поважних причин не проживає в спірному будинку; її непроживання в будинку через відсутність в ньому ремонту не може розцінюватися як поважна причина непроживання у ньому, а тому наявні правові підстави для визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними рішенням порушене її право на повагу до житла, передбаченого пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними, оскільки в даній справі вирішується питання припинення її права користування житловим приміщення у зв`язку з непроживанням без поважних причин.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є ідентичними доводам, які були викладені нею у письмових запереченнях на позов, та в апеляційній скарзі і суди надали їм належну оцінку та навели мотиви відхилення цих доводів.

Таким чином Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Кметиком Ярославом Степановичем, залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов